Віктор Морозов

Віктор Морозов: Після "Wild Thing" ми відразу стали успішними

Оля Вишня,  4 червня 2014

Розмова з композитором, музикантом, поетом та перекладачем Віктором Морозовим.

Ми розмовляємо з ним про те, як у Львові рок-н-ролили у 70-х, про бунт і сатиру у кінці 80-х, про улюблені гурти, про поетів та нові музичні задуми.

Від ненависті до першого рок-гурту

Мої батьки дуже хотіли, щоб я займався музикою і тому віддали мене в музичну школу, спочатку на піаніно, а потім на баян.

І я зненавидів музику після цього, вивчення гам – то було як китайські тортури.

Бо у той час у голові був футбол та інші розваги. Я цікавився всім на світі, окрім музики, а у результаті став музикантом.

Але після музичної школи я не міг п’ять років чути жодної ноти.

Коли я був у 7-8 класі, до мене приїхав двоюрідний брат з Батумі. Він цікавився у той час популярною на Заході музикою. Слухав Елвіса Преслі та Пола Анку. То був ще період до The Beatles.

А раз старший брат їх співав, то я вже й собі захотів. Він мені показав радіо на приймачі, де можна послухати цю музику і я почав його слухати.

Тоді якраз з’явились The Beatles та The Rolling Stones і мені почала подобатись ця музика на стільки, що захотілось її відтворити.

На щастя у нашому будинку лежала стара гітара. Я почав щось підбирати, якщо одним пальцем тримати баре, то мажорний акорд виходив. Він у мене добре звучав, а вже інші – не особливо.

Якраз тоді вирішив організувати гурт у школі. Ми відпустили довге волосся, за що нас постійно ганяли. Всі хлопці знайшли гітари і я їх навчив одним пальцем ті мажорні акорди грати.

А потім ми вивчили з ними пісню популярної тоді групи The Troggs "Wild Thing". Вона для нас була чудова, бо там були тільки три мажорні акорди.

Тоді ще навіть не було такого слова як рок-група, той стиль музики називався бітом.

Одного разу у школі мав відбутись комсомольський вечір і я сказав вчительці, що у нас є музична група. Так нам дозволили виступити.

Вона, напевно, думала, що ми будемо співати рускую пєсню про Леніна, а ми вийшли і зіграли "Wild Thing".

Вчителі з переляку ледве під стіл не залізли, але дівчатам сподобалось. Ми відразу стали такими успішними.

А потім я переїхав до Львова, бо поступив у Львівський університет.

Львів і рок-н-ролл. Перші серйозні спроби в музиці

Тут я познайомився з групою Berlin Bubis, яку заснували у Львові німецькі студенти і вперше побачив, що гітари строять зовсім по-іншому.

Моя перша серйозна група називалась Quo Vadis? Вона була створена при фізико-механічному інституті.

З цією групою ми виступали на фестивалі Львівська весна, де представили обробку народної пісні "Чорна рілля ізорана" та отримали за неї приз за найкращу обробку народної пісні.

ВІА Арніка. Про тексти, музику, славу, визнання і перешкоди

Тоді при Львівському аптекоуправлінні була група Евріка, якою керував Юрій Варум, батько Анжеліки Варум.

Щось у них не виходило, а на фестивалі Львівська весна їм сподобався наш виступ. Після цього з частини Евріки і частини Quo Vadis? було створено ВІА Арніка.

У 70-х проводились живі телевізійні конкурси "Алло, ми шукаємо таланти". Спочатку відбувались зональні тури, а фінал – у Москві.

І от один з таких турів відбувався у Чернівцях. Ми тоді хоч тільки почали грати і формувати репертуар, але вирішили таки поїхати на той конкурс до Чернівців.

Дорогою придумували назву. З нами їхав заступник Віри Васильєвої, Володимир Зіниха і він запропонував назву Арніка. Це лікарська квітка, а ми ж – представляли Аптекоуправляння.

А ще арніку в народі називають кріпкостій і вона запобігає вагітності, нам, молодим хлопцям, страшенно це сподобалось.

Ми тоді перемогли у Чернівцях і так почалась історія Арніки.

Про невипадковість і важливість текстів пісень

Коли я поступив в університет, то оселився в гуртожитку на Майорівці. І так доля склалась, що в одну кімнату зі мною поселили Олега Лишегу.

Він другий поет зі Східної Європи, який отримав премію ПЕН-клубу, перед ним була Віслава Шимборська.

Так ми почали товаришувати. І одні з моїх перших пісень були написані на його тексти, а потім ще й Грицько Чубай з’явився. Так формувались мої літературні смаки.

Перша пісня на слова Лишеги є на першій платівці Арніки і називається "Вперта дівчина", але її оригінальна назва – "Свята дівчина".

Потім ми видали альманах Скриня під редагуванням Грицька Чубая. Почались арешти і нас повиганяли з останніх курсів університету.

Під впливом Олега Лишеги я написав і пісню на слова Тичини "О, панно Інно!". Олег дуже любив той вірш, в компанії, на всіх забавах, в кав’ярнях, після першої, другої чарки він починав його декламувати.

Мені довго хотілося покласти цей вірш на музику, але це було складно. Довго мучився, але таки написав.

А далі була велика композиція на слова Лорки "Як заридала моя гітара". Так повільно я почав переходити від рок-музики на співану поезію або поєднувати біт-музику зі співаною поезію. Але завжди шукав, щоб була поезія справжня.

Музичні смаки та впливи

Окрім початкових впливів The Beatles та The Rolling Stones, у часи Арніки ми були під великим впливом гуртів Chicago та Blood, Sweat and Tears.

У нас була добра мідна секція і це у нашій творчості відчувається певною мірою.

Я тоді грав на соло гітарі, пробував імпровізації. У нас є така розлога композиція "Весна" і то було на той час дуже свіжо, бо у Радянському союзі ніхто не грав музику такого плану.

Я намагався гуцульський лад вплітати у нашу музику, шукав щось своє, бо не хотілось нікого наслідувати.

Як діставали закордонну музику

Переважно з-за кордону надсилали диски. Бували й сумні історії, Ігорю Гуньку (бас-гітарист ВІА Арніка – Варіанти) хтось з родичів з-за кордону передав платівку Weather Report, де грав геніальний Джако Пасторіус.

Але її на кордоні поламали митники. Ми її клеїли і якось слухали.

Львів був ближче до Польщі, звідки й привозили у різний спосіб платівки, або слухали радіо.

А ще у Львові було кілька колекціонерів, які різними шляхами діставали плити і вони ділились, давали переписувати, або просто слухали.

Про цензуру і боротьбу з заборонами

Після конкурсу "Алло, ми шукаємо таланти", де ми виконали "Чорну ріллю", нас звинувачували у націоналізмі, хтось навіть говорив, що цю пісню у Мюнхені співають націоналісти.

Нас тоді рятувала Віра Васильєва. Вона шукала книжки у бібліотеці та доводила, що "Чорна рілля" – це пісня ще з 15 століття. Але все одно було складно у той час, постійно худрада мала затверджувати репертуар.

Але якимсь чудом наш альбом вийшов. З фірми Мелодія приїхала пересувна студія і ми за одну ніч у Львівській філармонії записали той альбом.

Нам навіть для показухи довелось зробити патріотичну програму, з якою виступили перед худрадою. Звичайно, потім ми ці пісні ніде не виконували.

Добре, що вони не потрапили в жодні диски, бо було б соромно за це. Коли у Смерічці працював, то вимагали, щоб був російський репертуар.

Про концерти і визнання

Ми найчастіше виступали у клубі міліції, який знаходився на теперішній  вул. Січових Стрільців.

Тоді ми були дуже популярними. У клуб міліції неможливо було попасти, люди у десять разів переплачували за квитки.

А далі слава пішла по області і ми почали з концертами їздити у різні міста. Нас добре сприймала молодь, ми часто виступали на випускних і мені це подобалось.

ВІА Ровесник і ВІА Смерічка

В Арніці виник внутрішній конфлікт і ми розійшлись. То був якийсь незрозумілий період, бо я не знав чим займатись.

Тоді мене й затягнули у філармонію робити ансамбль Ровесник з Іваном Поповичем. Та мені було там нецікаво.

А потім у чернівецькій Смерічці була реорганізація і Левко Дутковський, який заснував цей ансамбль, приїхав у 1979 році до Львова, щоб порадитись зі мною, кого взяти у новий склад.

Я запропонував забрати нас, і ми майже всім складом Ровесника, де зібрались хороші музиканти, почали працювати над новою програмою Смерічки.

Зі старої Смерічки залишився тільки Назарій Яремчук і Павло Дворський. То був дуже цікавий період. Левко Дутковський хотів зробити шоу, якого ще не було.

Різні незвичні інструменти купував і світломузика була, що там на сцені тільки не відбувалось. Виконували і диско, і рок-н-рол.

Музика не для публіки

Ми тоді слухали джаз-рок, Гербі Генкока, Джона Маклафліна. Нас така музика цікавила, але це була музика не для тодішньої публіки і тому ми робили інші пісні, хоча завжди виконували у програмі одну композицію, яка подобалась нам.

А от вже на повну ми відривались під час визвучки перед концертом, приїжджали раніше і грали джаз-рок, те, що до душі.

Про авторитетів

Всі добрі музиканти були для мене авторитетами. Боря Пивоваров, наприклад, був розкішним гітаристом.

Він разом з Шацьким, Шаріфовим, Павловим грали на "Стіколке", а потім на "Газі" Джимі Гендрікса, Led Zeppelin та іншу музику.

Так як вони грали – то була вища категорія. Потім до них ще й Аркадій Орєхов приєднався.

Мені не подобались їхні пісні, бо вони писали російські тексти, але як музиканти – вони були чудові.

Україномовні рок-гурти

Важко уявити, але тоді у Львові вся рок-музика була російськомовна. У 1972 році Арніка була чи не першою україномовною групою.

Потім Вуйки з’явились, а перша рок-група, яка грала чисто українську рок-музику, то була група Аптека.

Вже пізніше, у цій ситуації важливу роль відіграв фестиваль Червона рута. Коли робили першу Червону руту, організатори сумнівались чи вдасться назбирати достатньо україномовного репертуару, щоб представити всі жанри музики.

Там була така історія, що вони зробили віковий ценз до 39 років і все тому, що мені було стільки років, а вони хотіли, щоб я виступив у жанрі авторської пісні.

Коли фестиваль стартував, то гурти, які співали російськомовні пісні почали співати українською, як Кому Вниз, наприклад.

Після того все змінилось. Ті ж Брати Гадюкіни теж починали з російськомовного репертуару. І Віка багато співала російською.

А після першої Червоної рути рок-клуби українізувались та почали співати українською.

Театру Не журись! – від лірики до сатири

У кінці 80-х почали з’являтись барди і Юрко Кох познайомив мене з Андрієм Панчишиним, з яким вони в школі вчилися. Так ми й зробили дуже популярну пісню "День злодія".

Таких бардів було трохи у Львові і одного разу, під час якогось мітингу, всі ці барди (Панчишин, Тарас Чубай і інші) виступали на одній сцені.

Юрко Винничук стояв біля сцени, слухав ті виступи і до нього підійшов чоловік, та й питає: "А що то за група?" А Винничук й ляпнув: "Не журись!"

Це наче випадково сталось, але, як згодом виявилось, у післявоєнні часи у Львові існував оркестр Не журись!

Тоді переважно грали польськомовні танго та вальси, а вони вже пробували українською мовою співати. Цікава була джаз-банда.

І за це й постраждали, кількох на Сибір вислали. Але ми потім зустрілись у Самборі з тими, хто залишився живим.

Вони подарували нам свій альбом, а ще у них був барабан, на якому був напис "Не журись!" І наша творчість – то було своєрідне продовження їхньої справи.

Спочатку ми вирішили зробити театр авторської пісні, але потім вирішили наші виступи робити у кабаретовому стилі.

Тоді я продумав ту першу програму "Від вуха до вуха" з простеньким сюжетом, де худрада приймає музикантів.

Винничук грав роль ретрограда і говорив на суржику. От з цього і з'явилась наша перша сатирична програма.

Я тоді жартував, що у Смерічці співаю ліричні пісні, а в Не журись! – ми не заспівали жодної пісні про любов.

Історія про перше виконання Гімну України 

Ми з Не журись! вирішили зробити стрілецьку програму. Пам’ятаю, що в Юрка Саєнка була репетиція і десь хтось знайшов ноти Гімну.

Ми тоді навіть точної мелодії не знали. У Юрка були ноти, він нам їх зіграв на фортепіано і ми вперше почули його звучання. Переглянулись один на одного і сказали, що будемо співати.

Ми виконали Гімн у кінці програми, і то взагалі був фурор. Потім Ігор Калинець жартував, що він хотів першим його виконати на якійсь акції.

Про співпрацю з Москальцем

Ми з Костем Москальцем працювали у Не журись! Я тоді намагався виконувати його пісні і зрозумів, що вони мені дуже подобаються.

Коли він поїхав зі Львова, то я йому написав листа, з пропозицією написати альбом.

Він погодився і почав до альбому писати вірші. Так вийшов диск "Треба встати вийти", а потім була "Армія світла".

Зараз є вже пісні на новий альбом, але ми ніяк не можемо його записати через ці події в Україні, настрій не той. Попередня назва альбому "Вечірній мед", так як прозова книжка Москальця.

Мені найкраще вдається співана поезія. І важливо, коли я знаю поета особисто. Коли я ще в Смерічці працював, то ми приїхали до Франківська, де я й познайомився з ще зовсім молодим Андруховичем.

Ми пішли до одного художника в майстерню, попивали винце і Юрко почав читати "Трубача", а мені відразу мелодія в голові зявилась.

Історія пісні про метелика

Михайло Саченко, мій покійний, близький приятель, їхав полем на ровері і йому сів на потилицю метелик.

Він написав вірша про це і розказав мені, а я вирішив зробити з цього пісню і написав музику.

Ми цю пісню виконували зі Смерічкою. Покійний Ромко Лозинський мав надувного метелика і ми на виступах ще й сценку робили.

А був якийсь масштабний з’їзд по ідеології і Щербицький, перший секретар Компартії України, зачитав вірша як приклад примітивізму сучасних гуртів і назвав пісню "Метелик".

Але як доказ абсурдності життя –  ані мене, як автора музики, ані Саченка, як автора тексту така реакція Щербицького жодним чином не зачепила.

Але постраждали інші.

Орест Жукевич, з львівської групи Мандри, співав цю пісню у ресторані і після цього в журналі Перець вийшла стаття, де писали, що після виступу Щербицького у Львові якась похабна жінка співає у ресторані про те, як її обіймає метелик.

Тоді Орест отримав на горіхи, а людину, яка керувала виступами у всіх львівських ресторанах, звільнили. Як не смішно, але прізвище у нього було Метельський.

Так через бідного метелика постраждало багато людей.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.