Супер Вуйки

Супер Вуйки "Зі Святого Саду" (2014)

олександр ковальчук,  26 листопада 2014

Суперпорнографія та суперкатастрофа чомусь легендарної групи Супер Вуйки.

Прес-релізи з нагоди дебютного альбому Супер Вуйків відразу сигналізують про щось допотопне і дещо відстале у своїй творчості.

Усі ті, пафосні "легендарні" та псевдо-поетичні "перші ластівки" старперно орієнтуються на свій сопливий контингент і в тому не має нічого погано у наш прагматичний та сентиментальний вік кешівки та економічної кризи. Навіть уявну легендарність потрібно рано чи пізно капіталізувати у щось дзвінке, а у тому, як старанно місцеві пенсіонери косять під кумирів своєї молодості є щось таке миле та няшне.

І навіть те, що вони косять під них (під всі ці Deep Purple, Nazareth, Led Zeppelin, King Krimson, Black Sabbat та з релевантною захриплістю в голосі) без особливого вогнику та фантазії також не особливо страшно, бо, наприклад, на останньому альбомі AC/DC "Rock Or Bust", що декілька днів тому злився в нет, також не особливо з драйвом, а на минулорічному альбомі Black Sabbat "13" – просто не особливо страшно (хоча ними зараз хіба що дітей лякати).

Супер Вуйки навіть не Wolfmother, і тим більше не The Sword, щоб від них хотіти чогось особливого, бо на лайвах, можливо, усе ще буде цікавішим та з натяками на драйв. Ностальгія – це святе і цьому не варто перешкоджати, бо краще, щоб старпери десь там кучкувались собі групками та щось там собі згадували, аніж ширялись десь у забутих садах.

Але ж Супер Вуйкам цього мало. Їм мало плекати свою вигадану легендарність у своїх садах, бо у них, срав пес, виявляється ще є якісь амбіції. Їм мало старанно косити під своїх кумирів та тихо-мирно підробляти кавер-бендом і вони роблять вилазки на територію Братів Гадюкіних та Кому Вниз. Вони хочуть бути, тіпа, актуальними. І саме ці пафосні потуги їх і гублять, буквально гублять.

Поміж отих зрозумілих каверних лобизань своїх небачених кумирів, Супер Вуйки достатньо нудно та передбачувано намагаються вплітати у хард-рок місцеві коломийки, що якось не дуже асоціюється з їх легендарним хуліганством. Можливо, що й не було ніякого легендарного хуліганства, бо коли вони починають співати про пса в конюшині, то це настільки академічно, що навіть у бенду Dvornjagi та їх безсмертного хіта "У попа була собака" з дев'ятого випуску Ну, постривай більше антирадянськості.

У Супер Вуйків – дубові тексти на межі графоманії і це особливо помітно у піснях про підстаркуватий мачизм ("Молодий", "Мене виганяють із дому") та в романтичних баладках з пародією на самих себе, Scorpions, а особливо мадярів Omega ("Час іти"). Повністю романтичні Супер Вуйки падають на маразм у треці "Вибори", де вони відкривають америку капітана очевидності та намагаються балансувати своєю пародією на політичну сатиру між Братами Гадюкінами і Шнуром. У цій кон'юнктурці – усе їхнє (епігонське) невміння взяти потрібну інтонацію (салют фільму Поводир).

На "Твоя Україна" вони намагаються бути покручем Black Sabbat та Кому Вниз, і якщо ще можна зрозуміти бажання прог-рокерів надихатись фентезі, то патріотичний хард-рок у всьому своєму подвоєному пафосі патріотизму та хард-року – це щось мимоволі дивне і пародійне апріорі, хоча й зорює лицарську естетику.

Логічно, що увесь цей "Святий сад" закінчується наприкінці 80-х років 20 століття ("Пливу", "Боже, Великий Єдиний"), де маргіналізований пафос хард-року зустрівся з пафосом пізнього нью-вейву та став ненадовго потрібним щойно створеній країні у історичний момент її становлення на карті світу. Тому, окрім ранніх Кому Вниз у них таким відчутним є щоденний радіоформат Тараса Петриненка заточений під брехунець.


Тепер це звучить смішно, так, ніби гітарист Зінчук грає Паганіні чи "Політ джмеля". Усе це прикольно, звичайно, але одноразово і без душі. А хіба не вона вилазить у хард-році горлом? І за що тоді їх переслідували совєти? За пародію на загниваючий капіталізм?

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.