Брати Гадюкіни "Made in Ukraine" (2014)

Брати Гадюкіни "Made in Ukraine" (2014)

олександр ковальчук,  10 вересня 2014

Катастрофа тексту, звуку і сенсу на новому альбомі Братів Гадюкіних.

Несподіваний альбом Братів Гадюкіних аж занадто активно підпрацьовує в іпостасі посмертної маски з подальшим розщепленням та розкришенням продуктів розпаду.

На альбомі ледве помітні якісь мінімальні натяки на цілісність та органічність традиційного гадюкінського міксу.

"Made in Ukraine" активно розпадається на шматки, де саунд абсолютно не перетинається з графоманськими текстами, де вже немає поезії та легендарних гадюкінських історій (у цій забиченій країні Кривенка хтось взагалі досліджує їх тексти?).

На альбомі не має тієї канонічної розслабленості та пластичності гадюкінської гри, бо він аж занадто прямолінійний і навіть, прости Господи, пафосний (що місцями, ще раз прости Господи, апелює до Ліни Костенко).

Оригінальний гадюкінський світ, де все (жанри, впливи, цитати) було делікатно вплетено, заплетено та переплетено десь зник і тепер група звучить як звичайний кавер-бенд.

Як природно у "Весіллі" з'являвся "Hoochie Coochie Man", щоб згодом несподівано дати коломийкового закаблука, але тепер це окремо: просто блюз і якісь етнографічні мотиви.

У цих Гадюкіних вже не має стьобу рагулів та поцреотів, не має стьобу над таким чемним у своїй манірній галицькості Львовом. Тепер вони стібуть глобалізізацію та хіпстерів ("Молишся, сину?"), але як стібуть – щось там беззубо шамкають.

Тут великі проблеми з гумором і тому тут сміливо можна втулити останнє речення з тексту про мультиплікацію Пригоди Котигорошка та його друзів про те, що це помилка та страшна і жахлива халтура з мертвих деталей.

"Made in Ukraine" – це халтура і тому, можливо, краще Гадюкіним було лишатись у рекламі грінок, які любить пиво з еківоками на одну забуту британську співачку.

На "Made in Ukraine" вже не має нового дивного світу Братів Гадюкіних, а верховодить лише одне епігонство.

Наелектризований блюз-рок "Злиднів" та "Чічки-Марічки" орієнтується на модних The Black Keys (якщо не згадувати олдскульних монстрів та згадану у "Чічці" групу Kiss) хоча вже є модніші The Amazing Snakeheads чи Royal Blood.

Але місцями блюз БГ настільки прямолінійний, що вони починають нагадувати уральський колектив ЧайФ ("Вниз по Черемошу"), а "Грай" – це вже якась компіляція "Road To Hell" (відомо кого) з пародією на "Той день" Океану Ельзи і, схоже, що текстуальним та інтонаційними натяками на існування Гич оркестру та Дзідзя.

Фанкові речі краще слухати без текстів в інструментальних варіантах ("Nobody loves me" з критикою шоу-бізу, "Secondhand man", "Молишся, сину?" з критикою хіпстерів та салютом RHCP).

Беземоційним регі "Пилип з конопель" та "Жаба" притаманна чомусь якась правильність за присутності сленгу. З такими невдалими спробам відтворити автентичну атмосферу та ж "Жаба" більше нагадує рімейк "Чому моя мама не любить мене".

"День народження" також невдало бавиться з естетикою хіп-хопу, семплює "День народження" Теодора Кукурудзи, текстом передає привіти "Америці", десь пролітають джазові нотки і все це разом більше схоже на пародію творчості ТНМК.

"Міліон кубометрів" нагадує про існування нової шароварщини а-ля Kozak System з їх епігонською любов'ю до творчості Motörhead (сам трек схоже, що надихався їхнім хітом "The Game").

Підсумовує усю цю лажу нудний і не смішний шансонний медляк "Рік шлюбу" з совковою цитатністю і такими криками, ніби це Screamin Jay Hawkins і його "I Put A Spell On You".

У цій всій халтурці є лише два натяки на проблискові маячки, два ностальгійні натяки на те, що не все ще втрачено.

Це справді та нарешті іронічна балада "Волосся на долоні" з більш-менш нормальним текстом, зрозумілими лише пацанам натяками і підморгуванням Віктору Морозову.

В ностальгійній баладі "Made in Ukraine" співається про крах української мрії на прикладі тяжкої долі українських заробітчан а-ля Майкл.

Це єдиний актуальний текст на альбомі, саунд озирається на 80-ті та нагадує про існування "Lullaby" The Cure і тому це більше потойбічна колискова вкраїнських мрій та єдиний момент, де ще може бути доречним у творчості Братів Гадюкіних костенківський пафос.

Звичайно, що може бути ще одне пояснення того, що ж відбувається на альбомі "Made in Ukraine", окрім усього попереднього.

Можливо, ці Брати Гадюкіни вирішили пожертвувати ностальгією за своїми минулими альбомами і записали справді халтурний диск як пародію на усю теперішню патріотичну рок-сцену України з усією її вторинністю, плагіатністю та безсенсовністю.

І тоді альбом "Made in Ukraine" – це братська могила усім їх гоноровим намаганням досягнути успіху на Заході.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.