Єгор Грушин

Єгор Грушин: Я великий скептик української музичної творчості

Яна Янчевська,  4 лютого 2015

Розмова з відомим львівським музикантом, засновником фестивалю Lviv Acoustic Fest Єгором Грушиним.

Якщо ти звернешся до нього офіційно "Єгоре", то він завжди відповість, що горя не має. 

Він – просто Єгор.

Його називають найяскравішим українським неокласиком.

У свої 20 з хвостиком він записав три альбоми, відіграв у двох гуртах, заснував фестиваль, концертне агентство та покохав віолончелістку.

І ця розмова про те, як митцю почати заробляти власною творчістю.

Скажеш що-небудь?

Я Єгор, мені 21 і я щасливий, бо займаюсь улюбленою справою.

Я задоволений і морально, і матеріально. У кожної людини своє розуміння нормального заробітоку, і в кожного свої запити.

Коли розпочинав, то мені не було і вісімнадцяти, звісно, я сам не організував свій перший виступ. Спочатку я  просто писав музику, а усіма іншими справами займались мої менеджери.
 
Мого першого менеджера звали Станіслав, якщо не помиляюсь. Я не знав цю людину, оскільки він виконував свої обов’язки на відстані. Але коли ми досягли першої мети – мені таки запропонували влаштувати перший концерт, то він чомусь образився і просто зник.

Після цього в мене з’явився справжній, професійний менеджер Яків Матвійчук, з яким, на щастя, й досі тримаємо досить добрі стосунки. Це людина, яка багато мене навчила у комерційному сенсі.

Він поставив мене на той шлях, що те, чим ти займаєшся (музика, живопис тощо) має приносити тобі дохід. Ти ж, щонайменше, віддаєш цьому час, присвячуєш частинку себе і в цьому, по-суті, не має нічого поганого.

А от деякі люди звикли вважати, що творчість має бути безкоштовною.

Матвійчук влаштовував мені перші концерти (на той час я ще жив у Новій Каховці з батьками і навчався в університеті).

Спочатку я працював з ним дистанційно, але згодом, через півроку, я взагалі переїхав до Львова. У багатьох амбітних людей шляхи розходяться, у нас з Яковом – ні. Ми й досі співпрацюємо.

Саме тоді й з’явився гурт Illusions.



І що з ним зараз?

Нічого. Ми зараз у відпустці. Час від часу зустрічаємось, щось граємо. Даємо концерти. Глобальних планів стосовно України у нас немає.

Майже чотири роки тому Ти також говорив про відсутність планів на Україну, хоча вже виступав закордоном?

Минулого року ми виступали в Польщі. Але, звичайно, що у кожного з членів гурту, напевне, змінились пріорітети, в особистому житті, перш за все. Кожен став більше займатись собою.  

Я ніколи не приховував того, що сольна кар’єра є для мене найголовнішою і саме тому почав поступово приділяти їй більше уваги.

Поступово сам почав це оптимізовувати. Сам почав домовлятись про зали, організовувати людей, вести публічні сторінки, створювати зустрічі, навіть сам спамив всіх Вконтакті. І, звичайно, робив концерти.

Тут дали про себе знати амбіції, бо в цьому випадку мені пощастило, як митцеві, бо я належу до тих митців, які в цьому житті хочуть чогось більшого, аніж бути простим ресторанним музикантом.

Я збагнув, що необхідно переходити на новий рівень, бо інакше я залишусь там, де є і просто втрачатиму час.

Так я видав свій перший альбом "Inside", що був записаний вдома. Сам його записував, сам його зводив. Після того дав трохи концертів.

І знову повернувся в Illusions: ми робили тури, активно виступали. Навіть тоді я не припиняв думати, яким чином рухатись самостійно і як зробити наступний крок.



Потім настав час другого альбому, який я вже, як і належить, записував у студії. Другий альбом приніс більше концертів вже зовсім іншого формату, оскільки це були не клуби та арт-кафе, а камерні зали.

Кілька разів зіграв з невеличким камерним оркестром.



Ти альбомами ідеш, наче сходинками. Яка наступна?

Наступна сходинка – це гурт Фіолет, з яким я працював рік. За цей час ми записали альбом і відправились в тур.



Паралельно, я записав свій третій альбом та продовжував давати власні концерти.

Перестав робити акцент на Львові, і насправді, я вже дуже давно тут не виступав. Минулого року було один чи два квартирники, які я зіграв для обмеженого кола слухачів (15-20 людей) аби не втрачати творчий зв’язок з друзями.

До речі, незабаром (1 березня) я матиму великий концерт у Львові.

Натомість, з командою ми почали робити акцент на інші міста України і ця ідея виявилась успішною. За минулий рік тільки в Києві на наші три концерти загалом прийшло більше 1,5 тис. людей.



Гадаю, що запорукою цього успіху була системна робота. З часу виходу мого третього альбому я вже не працював сам. Я згуртував біля себе людей. З того часу я не домовлявся про зали і техніку, не вигадував піар-ходи, бо поволі почала працювати команда. 

Мої менеджери виникли з моїх друзів. Кожен допомагав чим міг: дизайнери, фотографи, художники, оператори, журналісти сідали та домовлялись про те, як разом робити всі події.

Одночасно тривала кар’єра з Фіолетом, і це додало мені багато досвіду.

Чого тебе навчив Фіолет?

Він мене нічому не навчив, а просто дав можливість втілитись деяким моїм бажанням і мріям.



Фіолет мені дав року, тобто рок-музики. Відірвався на сцені і все. Це також великий досвід колективної  та студійної роботи. Але чогось кардинально нового я там не отримав, хіба що, здобув добрих друзів.

Влітку минулого року я збагнув, що треба рухатись самому, і так відкрив власне концертне агентство та започаткував фестиваль.

Lviv Acoustic Fest я придумав майже три роки тому і дуже щасливий з того, що його вдалося зреалізувати. На сьогодні його вважають найкращим акустичним фестивалем України.

З нього, власне, і почалась робота Lafest Production, де я можу втілювати свої організаційні таланти.

Раніше про свої концерти та досягнення ти розповідав дещо інакше, емоційніше. Пам’ятаю, з яким захопленням Ти розповідав про свою першу залу на сто чоловік в Києві.

Усе пізнається у порівнянні. Моя емоційність залишилась в першому альбомі. Там навіть є композиції, які так і називаються. Але вже зараз, після випуску "Dominicano", я став іншим.

Кожен період життя змінює людину, чогось вчить. Зараз я щасливий з того, що правильно рухаюсь і на це вказують усі результати.

Тут на перше місце виходять не емоції та амбіції, а характер і стимули, що змушують тебе рухатись у тому напрямку. Ти можеш бути амбітним, багато чого хотіти, але не досягати.
Я, як і будь-яка нормальна людина, хочу нормально жити.



І що таке нормальне життя?

Брати від життя максимум. Я побував закордоном і збагнув, що хочу подорожувати. Я втілюю свої мрії і бажання – це і є нормально жити.

У мене чудова команда. Я маю змогу, в якомусь сенсі, забезпечувати їх, давати їм роботу. І це дуже гріє душу. Від усього, що ти робиш залежить не лише твоя доля, а й життя ще когось. Ми робимо проекти і лише від нашої роботи залежить їх успіх. Звичайно, що відповідальність за усю команду переважно лежить на мені.

Розкажи більше про Lafest Production.

Це концертне агентство, але дуже специфічне, оскільки ми займаємось виключно тими подіями, які самі придумали, або захотіли зробити, працюємо з тими артистами, які нам імпонують.  

Нам щодня пишуть та дзвонять багато різних виконавців, і просять, щоб ми зробили їм концерт, але нас це не цікавить.



Чому?

Lafest Production створювався не для того, аби заробити якомога більше на всьому підряд. Нам було цікаво робити якісний продукт, робити щось цікаве, по-перше, для самих себе.

Кому Ви вже відмовили ?

Я не можу сказати. Дуже багатьом виконавцям. І це не лише маловідомі гурти на початку своєї кар’єри, але й досить серйозні українські та закордонні виконавці.

Я не кажу, що це були зірки, але до нас звертаються з різних куточків світу, наприклад, неодноразово просились з Латинської Америки.

Але нас це не цікавить. Ми робимо акцент на власні події, проекти, на власний бренд. Плануємо, наприклад, з Lviv Acoustic Fest запускати ще один великий проект.

Ми прагнемо до більш інтелектуальних події.

У нас є цілий відділ, в якому сидить людина і просто генерує ідеї. Однією з таких був вечір Армстронга і Сінатри. Тобто, їх пісні у виконанні симфонічного оркестру. Ми знайшли соліста і підготували все, як належить.

Зараз готуємо інші оригінальні заходи. Хочеться робити щось нестандартне і хочеться це придумувати самим. Навколо багато агенцій, які роблять безліч подій, і нам не треба забирати у них хліб.



Команда Lafest Production велика ?

До десяти людей. Так, можна заробляти набагато більше, якщо це все ти тягнеш сам, але я не збираюсь цього робити. Я не хочу бути організатором, промоутером чи концертним менеджером, лише тому, що я музикант. Я – артист.

У мене просто була ідея створити такий то фестиваль. На Lviv Acoustic Fest я лише куратор, який все контролює та направляє роботу в те, чи інше русло, і як арт-директор.

Я вибираю склад виконавців фестивалю, а всю технічну роботу виконують інші люди і це нормально.

Тобто виконавці Lviv Acoustic Fest це лише Твій вибір?

Оскільки це мій проект, то так, але кожен хто працює у нас може щось придумати і ми разом вирішуємо, чи варто це робити.

Якими проектами Lafest Production Ти пишаєшся?

Звісно, це Lviv Acoustic Fest (восени 2015 вже буде третій фестиваль). Коли я починав його робити,то мені ледве виповнилось двадцять. Я нічого не знав і не вмів робити. Я лише мав ідею.

Перший фестиваль був такий собі, не мега-успішний.

Але пишаюсь не тим, як це відбулося, а тим, що мене підтримали. Гурти вподобали ідею та пішли нам на зустріч, окрім, звичайно двох зірок нашої естради, які просто назвали ціну. Все інше їх не цікавило.

Найбільше задоволення я тримав від того, що це потрібно людям.

Через рік ми провели другий фестиваль і за кілька днів до початку квитків уже не було. Він вже був значно кращим. Коли закінчується якийсь захід, то відразу хочеться робити щось далі. Яким буде третій фест – побачимо, та сподіваюсь, він буде кращим за попередній.



Ви виросли за два роки. Очевидно, що місця в палаці культури ім. Гната Хоткевича вже замало.

Два роки підряд ми проводили в тому залі тому лише тому, що домовлялись з адміністрацією. За третій фест я не можу говорити. Однозначно, нам знадобиться більший зал, але у Львові з цим проблема, бо значно більших залів немає.  

З більших у нас тільки театр Заньковецької та Оперний, але це не ті зали, які б ми хотіли.

А якщо, наприклад, змінити час проведення і вийти просто неба?

Ми думали над цим, але точно – ні, бо це вже буде щось інакше. Восени, коли закінчились літні фестивалі – відповідний час, а літні фестивалі – це ставка на треш і угар, ти паче, що майже на кожному фестивалі є акустичні сцени.

Тому робити ще один openair акустичного фестивалю, коли вони й так практично вже є – безглуздя.

Народ збирає гроші, щоб поїхати і відірватись, а на акустичному фестивалі вони не особливо відірвуться.

А от восени, це той час, коли людині кортить романтики чи чогось подібного.
Але ми побачимо. Цього року ми приміщення ще не вибрали і ведемо перемовини. За рік-два, якщо все буде спокійно – щось там мінятимемо.

Але це ж не всі Твої успішні проекти.

Великі і успішні проекти – це відносне поняття. Zaxidfest – це великий і успішний проект.

Для когось великий проект – концерт Онуки, який зібрав близько тисячі людей. Але це для когось він великий, бо для когось він замалий, бо інші гурти збирають більше людей.  

Lafest Production цікавить не розмах, а якість.

Як Ви вийшли на Онуку?

Ми працювали з артистом, в якого з Онукою спільний менеджер і продюсер, які самі й запропонували нам організувати її концерт.

Це був період, коли вона випустила свій міні-альбом, який нам сподобався.

Але коли подія хороша, то її мало.

На 14 лютого Ви відібрали Один в каноє, Bahroma та deliKate. Чому саме їх?

Це ж концерт до дня закоханих, а ці гурти якраз вдало й підкреслюють атмосферу романтизму.

Концерт відбуватиметься під егідою фестивалю, і оскільки прихильників у нас багато, то вони просили у нас Один в каное ще на попередньому фестивалі.

Ми ж пропонували їм будь-які гроші за участь, але вони мали власні плани на тур, готували великий концерт у Львов і перебивати ці плани було нелогічно. Тоді вони не змогли, а зараз можуть і тому ми їх й взяли.

Bahroma – це відкриття фестивалю?

Я – великий скептик української музичної творчості, але на мене вони справили велике враження. До фестивалю я думав про них гірше, але їх виступ усе змінив і я втішений з того, що вони будуть на концерті з нагоди дня закоханих.

Нещодавно вони вже мали сольний концерт у Львові, але ми бажаємо їх успіху, тому й запрошуємо. Ця подія піде їм на користь.

А гурт deliKate я відкрив собі рік тому. Вони класно вписуються в концерт і ще жодного разу не виступали у Львові. Ми намагаємось, час від часу, дати й немолодим гуртам розширити свою аудиторію.

У Lafest Production все розписано на півроку вперед, а в мене – на рік-два.



Неделікатне запитання. Ти ще довго будеш грати одне і те ж саме?

Усе життя. Все життя буду грати музик,у яка в мене виходить чи приходить десь з небес.

А осучаснитись? Єгор Грушин – це неокласика, і крапка?

Єгор Грушин вже був і рокером, і неокласичним рокером, і неокласиком, і романтиком, ким я вже тільки не був. Головне, що я про це все десь вичитую, сприймаю, але завжди залишався таким, як я є, таким я маю бути.

Це для когось я, можливо, не змінююсь, а багато людей взагалі не чули моєї музики і тому для них це буде цікавий досвід.

Якщо ж говорити про зміни, то варто лише порівняти мій перший альбом другим, а другий – з третім.

Це різні речі. Я не про це, Єгор.

Якщо все життя буде писатись одна і та сама музика, то значить так треба, така моя для і доля моїх слухачів. Зараз, принаймні, я не буду писати електроніки.

Я відповідально ставлюсь до кожного концерту, щось постійно змінюю, наприклад, аранжування, виступаю в інших складах.

У другому альбомі, половина композицій зі струнним оркестром. Зараз всі концерти я граю у супроводі, а ось восени формат трохи зміниться, і навіть не трохи, а так, нормально.

Будуть не струни, а щось інше, хоча основний матеріал залишиться тим самим.

У мене великі плани на новий альбом 2016 року. Я сподіваюсь, що він буде іншим, принаймні для мене. Для мене кожен альбом є інакшим.



Це буде добрий альбом. Головне, щоб мені подобалось, подобалось людям, яким довіряю.

Поки вони мені не кажуть, що я роблю це краще, ніж попередні рази, то значить, що все добре.

Маєш якісь побажання?

Хочу побажати тим людям, які займаються творчістю, але не заробляють, щоб вони були чесними, щоб перестали гратись і почали цим жити. Якщо вони хочуть бути артистами і отримувати прибутки, то творчість потрібно робити комерційною.

Треба серйозніше підходити до справи. Музику треба писати на студіях, робити добрі промо, треба вкладатись навіть у свою рекламу.

Багато хто може казати, що це погано, що, мовляв, гроші псують творчість. Скажу без сарказму про героя української сцени, Святослава Вакарчука – у нього дуже комерційна музика. Квитки на його концерти зовсім недешеві, але люди ходять і це цінують, бо насправді той матеріал і творчість заслуговують на це.

Треба вірити в свої сили і систематично працювати. Тільки робота може принести майбутній успіх. Він не падає з неба.

А якщо у митця немає організаторських задатків ефективного менеджера як, наприклад, у тебе?

Я – не є ефективним менеджером, у мене є люди, які цим займаються.

Але спочатку Ти давав собі раду сам.

І доки я давав собі раду сам, то у мене не було того, що є зараз.

Це ще одна істина, що музиканти не мають займатись своїми фінансовими і юридичними справами. Вони мають сидіти і щось казати своїй команді. Визначати вектор розвитку.

Вони не мають вирішувати банальні питання, на кшталт, скільки їм повинні платити чи скільки разів на день їх погодують. Цим займається менеджер. Мають бути піар-менеджери, які займатимуться просуванням, знаходитимуть додаткові варіанти промоції.

Якщо ти музикант – то грай. Роби добрий продукт, роби його якісно. Якщо ти менеджер – займайся своїми обов’язками, якщо ти фотограф – то не намагайся бути політдіячем.
Все дуже просто.

Повернімось до митців. От якщо люди не цінують, не розуміють твоєї творчості, що ж тоді? Це проблема митця?

Якщо його не розуміють, то це проблема. Значить творчість, якою він займається, для дуже обмеженого кола людей. Але це коло таки можна знайти.

Тут також треба зважати на талант. Треба вміти себе об’єктивно оцінювати

Звісно, що якщо ти дійсно вважаєш, що у тебе якісний продукт і хочеш, щоб люди його гідно оцінили, то треба навчитись доносити його до аудиторії, яку потрібно відшукати.
 
Треба розібратись у собі. Чи цікава ця творчість взагалі, чи справді вона є якісною, чи повинна вона жити й в інших людях: у їхніх головах, вухах та серцях.



Такі речі є і в мене. Я за рік можу написати сорок творів, а записати лише три. Тому, що є речі, котрі повинні жити в мені, пожити певний час і померти, а є такі, які я хочу донести до людей, якими я хочу поділитись.

Наскільки Ти є самокритичним?

Дуже. Але спочатку я критичний  до себе, а вже потім – до усіх інших. Я складна і критична людина, але до мене не треба шукати підхід, мене треба сприймати таким, якия я є. Все.

З ким знайду спільну мову – з тим знайду. Я доволі відкрита людина. Кожен має бути самокритичним і перш за все критикувати самого себе. Але й знати собі ціну.

фото: зі сторінок Єгора Грушина у соціальних мережах.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.