Відкриття Львівського кіноцентру

Кіно, вітраж, вай-фай

Андрій Бондаренко,  23 березня 2015

Звіт про відкриття Львівського кіноцентру у парку Горіховий гай.

У Львові відбулося чергове відкриття, яке не можна було пропустити. Свої двері для публіки відчинив новостворений Львівський кіноцентр.

Ще донедавна тут був кінотеатр "Сокіл". Тепер це нова інституція, яка об’єднує під своїм дахом кілька функцій.

У Кіноцентрі діятиме, власне, глядацька зала, відпочинковий простір-фойє та підрозділ Львівської кінокомісії, яка теж щойно з’явилася на світ.

Добиратися до екс-"Сокола" з центру доволі зручно, якщо добре знати дорогу. Якщо не знати, то, потрібно інтуїтивно вгадати, де саме на вулиці княгині Ольги вийти з трамваю і де саме звернути убік за житлові будинки до парку "Горіховий гай".

У темному парку освітлену будівлю Кіноцентру доволі добре видно здалеку. Для орієнтації у просторі це добре, а для прокладання конкретного маршруту по вечірніх паркових газонах, доріжках і калюжах – не дуже. Головне завдання тут полягає у тому, щоб не впасти у озеро.

Втім, з боку вулиці Володимира Великого до Кіноцентру веде широка асфальтована алея з ліхтарями.

Прямо на на ній вже можна і спинитися, адже, віднедавна тут працює зона безкоштовного вай-фаю, обставлена дерев’яними місцями для приземлення у стилі "хіпстерського економ-мінімалізму".

фото: Андрій Породко

Але Кіноцентр теж манить великими освітленими вітринами.

Всередині відразу потрапляєш у просторе фойє, оновлене нещодавнім косметичним ремонтом. Як наголосила Оля Райтер, яка тут виконує функції директорки Кінокомісії, інтер’єр і не намагалися сильно змінювати з поваги до історії кінотеатру "Сокіл" та до тих людей, які звикли сюди ходити.

Оригінальний стиль кінця 1970-х років дещо псують дерев’яні ОСБ-плити, якими обшили стіни. Картонні абажури, що звисають зверху, навпаки, занадто вписуються у фактуру стелі (дизайнер Роман Шмелик, втім, сам залишився не дуже ними задоволений і обіцяв їх замінити).

Тоді як хрущовські фотелі у п’ятьох відтінках сірого пасують сюди ідеально і творять справді затишний і родзинковий простір. Стільці знаходили де могли, зокрема у підвалі кінотеатру, але у відреставрованому вигляді усі вони становлять майже цілісний комплект.

На стінах вже висять надихаючі ретро-плакати, скопійовані з архівних матеріалів Львівської контори кінопрокату.

А головна окраса фойє  величезний, на всю стіну, вітраж, ровесник самого кінотеатру. Він виходить на західну сторону, тож, під вечір у сонячні дні повинен ефектно розмальовувати приміщення у різні кольори.

На цій світлині можна побачити вітраж у фойє, щоправда, непідсвітлений сонцем.

З нагоди відкриття у кінозалі демонструється добірка українських короткометражок. Всі місця зайняті, тим, хто запізнився доводиться стояти у проході. Директор Кіноцентру Андрій Породко задоволено коментує – "Вперше бачу, щоб був повний зал у цьому кінотеатрі на платному показі. Це дуже тішить. Якщо люди й далі будуть в нас вірити і підтримувати, то ми їм зробимо тут все якнайкраще – і супер-проектор, і супер-звук і опалення, і все, що потрібно".

Поки-що, наявний звук сподобався не всім. Директор розповів, що із зали вже встигли вийти незадоволені хлопець з дівчиною і попросити назад свої гроші за квитки, так як їм не сподобався звук. Але, їх можна назвати швидше винятком. Решта глядачів задоволена переглядом, тож нарікань більше немає.

Показують українську продукцію. Відзначаю для себе симпатичний мультфільм про пригоди жуйки, який я, дійсно, більше ніде переглянути не зміг би.

Один з головних пунктів програми – не просто українська, а львівська короткометражка Перша співбесіда, знята Жанною Озірною – сценаристкою, блогеркою, менеджеркою фестивалю Wiz-Art, а також програмною координаторкою Львівського кіноцентру.

Її стрічка викликає сміх та оплески аудиторії. І не дивно, адже у ній зачіпається важлива для молоді тема  велосипедна інфраструктура у місті, а в головних ролях  відомі публіці люди. Це така собі мініатюра-скетч, покликана пропагувати велосипедистські цінності. Тож, її успіх, мабуть, слід вимірювати не на показі перед публікою однодумців, а десь в більш жорстких умовах, наприклад, на сесії депутатів у міськраді.

Програму показів у Кіноцентрі Жанна планує наповнювати усім тим, чого зараз бракує у львівському кінопросторі: "У нас тут буде "інше кіно". Кіно, яке варто обговорювати, про яке хочеться говорити, яке не є голим атракціоном. Це документальні фільми, авторські артхаусні, розважальні, українські. Це також дитячі стрічки – адже, тут паркова зона, сюди приходить багато батьків з дітьми".

"Орлятко", як колись називався "Сокіл", був дитячим кінотеатром і цей сегмент аудиторії буде важливим і для Кіноцентру. Незабаром тут можна буде побачити вітчизняну підліткову драму Трубач. "Ця стрічка вже виходила на кіноекрани", зауважує Жанна, "але у нас завжди всі гроші йдуть на зйомки фільму, а на розкрутку вже не залишається". Тому, фільм залишився практично невідомим широкій публіці.

Плануються і різні тематичні серії показів – ретроспективи, кіномарафони, кіноночі. Вже є задум, чи точніше, відповідь на запит старшої місцевої аудиторії, зробити показ старих індійських фільмів.

Завдяки співпраці з дистрибьюторською компанією "86 Прокат" показуватимуть також іноземні документальні фільми. У найближчих сеансах – Заміж за іноземця, Закохані в садах.

Як обіцяє Жанна, майже всі фільми демонструватимуться мовою оригіналу, з субтитрами. Таким чином, глядачі матимуть змогу краще сприймати автентичну гру акторів.

У майбутньому Оля Райтер та Жанна Озірна прагнуть бачити Кіноцентр частиною ширшої львівської мережі державних кінотеатрів із схожими підходом та репертуарами. Це б дало змогу більш дієво формувати нову кращу культуру кінопереглядів у Львові.

"Було б дуже круто, якби до нас доєднався кінотеатр "Львів" і утворилася така мережа державних кіномайданчиків", зізнається Оля. "Можливо, ще б "Супутник" на Левандівці вдалося залучити. І вже можна було б робити важливі справи!".

Серед особливо важливих справ на порядку денному у Кіноцентрі – розвиток діяльності Кінокомісії, яка б сприяла перетворенню Львова на привабливу для кінозйомок локацію. Мається на увазі локація не лише як гарне географічне та архітектурне місце, а й з точки зору якісного технічного забезпечення, персоналу, обслуговування тощо.

Першим кроком стане видання спеціального путівника з переліком кіногенічних місцин Львова.

Кінокомісія намагатиметься теж стимулювати вітчизняних кінотворців. Наприклад, у формі грантів для тих, хто наміряється знімати свої фільми у Львові.

Втім, відкритий простір дозвілля у Кіноцентрі, на думку Олі, є не менш важливим ніж кінопокази чи Кінокомісія. "Ми хочемо, щоб це було місце куди можна приходити на різні майстер-класи, на зустрічі з режисерами, куди можна буде прийти просто потусити. Вже незабаром тут відкриється кафе, де, наприклад, можна буде поїсти вегетаріанську їжу. Тут вже працює безкоштовний вай-фай. Тому, тут можна буде просто сидіти і займатися своїми справами. Адже, це місце належить громаді. Ми хочемо, щоб воно стало не просто кінотеатром, а місцем, де люди збираються, щось, можливо, обговорюють, висловлюють якісь ініціативи".

На все про все, на діяльність Кіноцентру і Кінокомісії на найближчий рік з бюджету виділили 200 тисяч гривень. Сума невелика. Але директор Андрій Породко готовий докладати і свої приватні кошти з надією на майбутній успіх. Наразі, каже, Кіноцентр є швидше ідеєю до реалізації, але він в цю ідею вірить.

Мульти-функціональність Кіноцентру робить його справді важливим культурним місцем з великим потенціалом. Так, деякі київські кіно-активісти вже зізналися у заздрості до львів’ян і висловили сподівання, що в майбутньому подібний Центр можна було б влаштувати у кінотеатрі "Ліра" – коли там закінчиться репертуар українського кіно і доведеться його повторювати заново.

Відкриття Львівського кіноцентру завершилось гамірним двіжом гостей у фойє. Як на мене, це був найголовніший момент вечора (хоча таки бракувало дискотечної вечірки для закріплення вражень), який показав, що спілкуватися, сидячи у фотелях, дуже зручно, а тусуватися під великим вітражем – не менш цікаво ніж у кнайпах центральної частини Львова.

Тим більше, що таких модерних інтер’єрів а-ля футуризм 1960-х, які дозволяють відчути себе героєм чорно-білої стрічки про поетів і учених, у нашому місті вже і не знайдеш.

Тож, залишається привітати усіх львів’ян із появою нового хорошого місця.

фото: Назар Пархомик

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.