Alfa Jazz Fest

Alfa Jazz пацифізм

олександр ковальчук,  27 травня 2015

Плач та скрегіт зубів вавилонських дочок та синів над Полтвою.

Після лицемірної дискусії в УКУ (ще той осередок місцевого фарисейства) Alfa Jazz Fest вирішив попричитати та віджалобитися над труднощами цьогорічного фестивального ювілею.

Можливо їм (учасникам прес-конференції) так погано та хижо тому, що сьогодні з ними не має їх святих заступників, відомих акул бізнесу: бургомістра Львова Андрія Садового та президента Альфа-Банку Олександра Луканова?

Вони (учасники прес-конференції) покинуті зі своїми страхами у дощовому Львові, десь на початку Зеленої у приміщення музичної школи імені Крушельницької.

Залишені своїми святими заступниками у достатньо скрутній ситуації, бо ніби ж не терористи, але змушені прикривати свої замутки найсвятішими квітами життя – дітьми.

Зважаючи на ситуацію в країні, альфа-джазові фестуни, звиклі до лакшерності царських хоромів, змушені поводитися скромніше і тому сидіти у куточку музичної школи за столом з дешевою смарагдовою скатертинкою (кольору розчину діамантового зеленого) і лише тим й втішатися, бо паркет скрипить, а двері – грюкають.

З початком української війни з Росією над Альфа Джаз Фестом сторчма висить недобра карма, а хтось не особливо розумний ще й взяв і запросив на пресуху фестивалю російського банку (за словами найкращої правої руки Садового Олега Березюка) людину з прізвищем Москаленко (директор адміністрації голови Андрія Садового), щоб вона (людина) промекала щось собі під ніс.



Бути Андрієм Садовим Андрію Москаленку особливо важко. Його заяча душа причаїлася у п'ятах, сидить, не піднімає голови, боїться за руки і тримається за коліна. Москаленко повторює минулорічні слова Садового про джазову музику сильних людей, хоча минулого року Садовий казав про джазову музику вільних людей, і у цій різниці між "сильними" та "вільними" є щось від ввічливих чоловічків Путіна.

Але Садовий і так впав у очах прогресивної молоді Львова після того, як почав цитувати підплінтусну групу Мері та благословив беззубу халтурку базарної Кокотюхи про Львів. Зважаючи на перебіг багатьох історичних процесів кінець Садового уже близько (хоча він і так завжди з ним).

Десь поблизу цієї катастрофи починає бігати й Alfa Jazz Fest (як хребет культурного Львова), бо його чорно-біла рекламка (ніби з чистилища) у телевізорі пахне халтуркою і ще раз наполягає на тому, що Вакарчук – слабенький актор, і Станіславському йому – не вірить.

У цій ситуації усім учасникам прес-конференції якось ніяково і ніяк.

Двоє (Коган та Камінський) трясуть ногою під столом, а ще одна (Горбачевська) намагається під столом (кольору розчину діамантового зеленого) намагається бавитися туфелькою.

Виконавчий директор Alfa Jazz Fest Наталія Горбачевська – офісна штучка (з усім подальним набором корпоративної репресивності). Їй потрібно говорити за усіх пацанів (ох, ця ж жорстока несправедливість чоловічого світу), які сидять ліворуч і тому вона намагається інколи невдало жартувати та хіхікати.

Творчий куратор Alfa Jazz Fest Олексій Коган – нервує та злиться, його слова та байки повторюються з року в рік і він чомусь вважає, що усі ці невдячні навколо – йому щось винні.

Столичний снобізм у цій забитій та невдячній львівській провінції аж пре з нього щороку у цю пору. Коган пропонує журналістам бути чесними, хоча усі похнюплені учасники прес-конференції постійно ходять навколо і тицяються носом, мов сліпі кошенята, об щось тупе і травматичне.

Член оргкомітету Alfa Jazz Fest Володимир Камінський – сидить та либиться. Поки Коган нервує – він сидить, коли Горбачевська безладно плутається словами – він либиться. На її словах про можливий форс-мажор на фестивалі він голосно барабанить об стіл, наче Джон Бонем.



Камінський либиться, бо добре знає, що за Alfa Jazz Fest стоїть корпоративний каток і тому, зовсім невідомо, чого тут паритися. Невідомо тільки чому він не передав свій пофігістичний настрій Когану, який постійно змушений огризатися у колі невдячних профанів, і не навчив трохи життєвої мудрості Горбачевську, яка несе якусь вже таку несусвітну пургу, ніби вона столичний світоч поміж аборигенів (лохів).

Джаз – це, звичайно, музика вільних людей, але цей джазовий квартет більше схожий на бурлаків на Волзі, які тягнуть лямку за когось більш сильнішого, поки той тягне за них мазу.

Уся проблема цьогорічної прес-конференції Alfa Jazz Fest (який поки що робить мертве місто Львів більш-менш живим) у помилковій тактиці її учасників, а простіше – в убогих відмазках від російськості Альфа-банку.

Вони поводяться, наче донецький Шахтар, який завжди так лицемірно поза політикою, хоча спокійно фоткається з сепаратистами-децентралізаторами.

У подвійних стандартах під час війни та джазових стандартів Горбачевська вже наздоганяє баригу Садового, бо коли вимагає делікатності щодо себе (фестивалю), то до чужих інших послуговується лише категоричністю (коли її конкретно запитують про відсутність реклами Альфа-Банку, то вона чомусь починає розповідати про відсутність реклами інших спонсорів).

Минулого року альфа-джазові фестуни переконували усіх, що Альфа-Банк не є російським банком, але потім їх спалив Березюк (найкраща самопомічна рука Садового).

Таке російське палєво Березюка Горбачевська чомусь вважає лише його приватною думкою і якщо далі продовжити її думку, то вона (Горбачевська) чомусь вважає Березюка (радника Садового, нардепа, голову фракції Самопоміч, психотерапевта та психоаналітика) повним фуфлом, і тим самим, опускає його статус з небес на землю.

Так Горбачевська починає відмазувати Альфа-банк глобалізацією та транснаціональністю і такими стаханівськими темпами вона (Альфа-Банк та Alfa Jazz Fest) вже наступного року полетить у космос.

Учасники прес-конференції так співчутливо апелюють до глобалізму у цьому делікатному питанні, але самі так і не попустилися зі своїх столичних понтів. Вони так багато говорять про демократичність своїх джазових кумирів, але самі від них так нічого і не навчилися.

Вони не хочуть лізти у політику, хоч політика вже давно залізла у них та маніфестно стирчить з кожної їх щілинки. Вони за мир у всьому світі, бо музика – це мир, а не війна, а музиканти – це музиканти, а не військові. Вони кажуть – піс, no war, і тому не будуть форсувати контакти джазменів з волонтерами та пораненими воїнами.

Невідомо звідки виникла ідеї водити Генкока чи Бенсона у госпіталі, але Горбачевська запопадливо довела цю ідею до абсурду Нових Васюків, де на горизонті уяви вже постали не шпиталі, а цілі полігони (бажано Яворівські).

І що це за дивна фраза Когана про те, що той хто допомагає українській армії, передусім це робить не для української армії, а для себе (бо так відчуває)?

Кінець прес-конференції заримовується з навколишнім дощем та плачем. Усі ниють ґвалтом, що фесту могло і не бути (а ви ще такі невдячні), що обмежені у всьому спонсори не мають преференцій щодо квитків (бідосі), що квитки потрібно продавати людям з Америки (а ви зі своїм російським банком).

І якщо хтось побачить на квитках логотипи якихось ненависних їй компаній, категорично просторікує Горбачевська, то нехай їх не купує.

Так над розлитою Полтвою здіймається плач та скрегіт зубів і не має тому процесу ні кінця, ні краю.

А для усіх цієї дощової негоди інших лунає фанковий хіт джазмена Бенні Голсона "I'm Always Dancin' To The Music".



Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.