Короткий путівник із галицького сексу

Короткий путівник із галицького сексу

олександр ковальчук,  30 червня 2015

Пальцем зроблене блукання у галицьких колах, що ніяк не призводить до проникнення у потрібні сфери.

Роман Петра Яценка "Короткий путівник із галицького сексу" усією своєю допотопною (замшілою) механікою схожий на всегалицький бестселер Свічада, книгу капуцина Ксаверія Кнотца "Секс, якого не знаєте".

Тобто схожий на 224 сторінки святої водички, які спокійно можна було б скоротити до заповітних десяти, оскільки там не має ніякого сексу, а все тому, що милосердного падре вже задовбали: тупі парафіяни зі своїми інфантильними запитаннями а-ля "як канонічніше комусь присунути, вдути і натягнути" та тупі парафіянки зі своїми інфантильними дилемами типу "канонічніше кусати чи облизувати?"

І якщо лікбез Кнотца ще якось можна скоротити, то книгу Яценка, взагалі, можна було б не писати (так би відкрилась ще одна сторінка сексу як апофатики).

Тим більше, що ювілейна реклама морозива Лімо (пломбіру 1965) за 30 секунд розкрила усі теми книги "Короткий путівник із галицького сексу".

Її ретро-патріархальна стилізація сленгу "Не кусай, а облизуй" не тільки обігрує ювілейну вірність традиціями та "смак як у дитинстві", але й відверто намагається присунути усі можливі алюзії до чогось закономірно сороміцького (акцент на "робимо за правилами, щоб дехто (пауза) міг інші правила порушувати") тим своїм допотопним войсовером (тобто закадровим, наче у Бога за пазухою, голосом), що може збуджувати хіба що галицьких бабусь.

Стилізація Яценка наскрізь машинальна, тобто графоманська, і, схоже, що автор це добре розуміє. Графоманію псевдо-шульцівських листів автор визнає привселюдно, а походеньки двох задротів вже апріорі графоманічні.

Застаріла мова, допотопність у порівняннях, навалом непотрібних слів, псевдо-поетичність ("торкання світла своїми руками"), убогі алюзії, капітанська очевидність газетних сенсацій, кліпова естетика якогось призабутого сюру – усе це пашить тут буйним цвітом і навіть не соромиться.

Кулінарне порно доведене до абсурду, і відповідно, нудоти, і тому в описі фотоапарату "Київ" більше сексу, ніж в усій книзі.

У цій секс-халтурці та кон'юнктурці історичних ракурсів можна було згадувати Винничука з його псевдо-містифікаціями, але у цих нудних мріях задротів про секс тотально відсутній гумор (чим, принаймні, може пишатися Винничук) і тому все це нагадує пролонговане розтягування гумового кондома.

Яценко пише (і, схоже, що усвідомлює) про те, що вже давно стало предметом пародій – про дефлораційну проблематику вузьких та сухих щілинок. І якщо стьоб десь й присутній і цій книзі, то хіба що на цьому рівні (типу серйозність – новий стьоб).

Найкраще, що тут є, це, звичайно, історія секс-машин жидачівського бібліотекаря (Варіанти вже давно пишуть, що Жидачів – це галицький Вифлиєм звідки прийде спасіння), дочка священника Віра зі своїми арчімбольдівськими фантазіями, де капустяні перса чомусь нагадують про Примхливу хмару Цай Мінляна та історія про непорочне зачаття під час дощу.

Найгірше – не так аналіз сексу у творчості Забужко, Андруховича та Жадана, як сама згадка про найнудніший секс у творчості Забужко, Андруховича та Жадана, бо секс та любов – це найсмішніше до чого додумалося людство.

В Європі, з цих спільних поїздок двох задротів, вже б давно виріс якийсь містечковий броманс, а потім й щось глибш гомосексуальне.

Але у древньому Львові, де пані усі гонорові (привіт мануфактурі з виробництва галичанок) головних героїв більше хвилює щось зовсім інше (співочі міфи) – чому галицькі баби не дають задротам?

Десь тут би автор роману мав би дійти до тієї простої думки, що Галичина – це фейк, а винятковість Львова – провінційний міф мертвого міста, бо баби у всьому світі не дають задротам.

Тут варто тільки згадати лишень про історію Алана Харпера з Two and a Half Men, брата Чарлі Харпера, сина Евелін Харпер, батька Джейка Харпера та колишнього чоловіка Джудіт Харпер-Мельник та Кенді Харпер. І, схоже, що саме на Two and a Half Men так тупо натякає переможець серіального конкурсу від 1+1 – мило SOSедки.

Якщо ж хоч якимось боком повернутися до іронії чи стьобу в книзі "Короткий путівник із галицького сексу", то уся ця відстовбурчена мастурбація десь зверху більше нагадує про стьоб над книгами Любка Дереша (хоча який сенс стібати те, чого ніхто не пам'ятає?)

Здавалося, що уся та любко-дерешівська фігня зникне без сліду, але ж ні, зачаїлася у шпаринках та тріщинках, щоб знову виповзти та підняти свою гаспидську голівку. Бо це ж тепер навіть згадати встидно, як увесь патріархальний Львів перся від порівняння, здається, клітора з полуничкою, чи половинкою полунички (Боже, Боже, яка убогість).

Можливо, комусь просто треба примиритися зі шкідливими спогадами юнацтва, бо ж актуальних (дорослих) тем Львові ніколи не бракувало.

Від легендарних груповух на Пасічній (як комусь заканало з назвою) до свінгерських вечірок на одній з арен Львова (цікаво, футболісти, єговісти та євангелісти хоч здогадуються про таке культурне сусідство?)

Це ж ще ніким не підняті цілини.

Можливо, що хтось просто хоче примиритися в повсякденні (більше в сучукрліті) з дебільністю слів "прутень" чи "розкішниця", бо українській мові про секс, якщо не зневажливо (вставити, натягнути, присунути, злягання), то – відморожено (вагіна, пеніс, фалос, коїтус). Навіть матюки звучать більше адекватніше, ніж ці покручі людської психології.

Мова – це ж травма на усе життя.

У Львові вже є один такий пацан (чи один?) на обличчі якого навіки вічні залишилися печать невимовного захвату його батька-геніколога від такої незліченної кількості розкішниць перед очима. Так і ходить бідака з ейфорією вічно вирячених очей на чолі у пошуках невловимих наречених.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.