Гаврик

Гаврик і пуссі-реп

олександр ковальчук,  12 травня 2015

Жіночий реп Тмуторокані з рагульським кривлянням львівських лабухів.

Кліп та пісня "Львів. Я люблю ТБ" від місцевого Гаврика підозріло нагадує та фарсово повторює екстрений сайд-проект більш-менш традиційної рубрики Попси попса про ракенлавну бездарність Бєглова та Табакова.

Гаврик чомусь вважає свій трек репом, хоча цю галіму попсу з елементами натяку на реп навіть важко назвати попса-репом чи репо-попсом.

Його гей-хоп-ла-ла-лей більше можна назвати тіпа-репом, бо тіпа-творчість Гаврика така, що, наприклад, який інший його трек можна сміливо назвати тіпа-регі.

Це щось відразу настільки фейкове, що відразу потрапляє під визначення репера Oxxxymirona про жіночий реп Тмуторокані, покинутість слухом та звуки з вагіни.

Оскільки це все навіть не реп, то й писати про якесь флоу чи панчлайни тут навіть не варто.

Можна скільки завгодно пишатися путінською фразою-фатумом "ти можеш виїхати з міста, що в тобі живе, але то місто нізащо, повір, не виїде з тебе", але цей пафос більше нагадує пенетраційні натяки про Еґґсі, шведську принцесу Тільду та анальний секс у пародії Kingsman: The Secret Service.

Закохане скавуління Гаврика не качає, бо у замороженого хека більше емоцій, ніж у цього дитячого садочка місцевих маляток.



Сленг – штучний, дихалка – слабенька, текст – графоманський, дівчатка на беках навіть нормальної еротики не можуть дати (послухали б, принаймні, як треба: The Roots "Unwritten" чи Gene Chandler "Does She Have A Friend (For Me)").

Гаврик такий напружений, що ледве не лусне. Він більше мучиться, ніж кайфує. Він не живе цим, а лише старанно копіює щось колись почуте.

Він не читає, не співає, щось бубонить собі під ніс і хтось нерозумний може навіть подумати, що він підсів на IloveMakonnen чи останній альбом Кендріка Ламара, він більше кривляється, але у тому не має нічого від останнього альбому Young Fathers.

Йому треба більше, більше і більше цицеронити горішки у роті на березі моря під час шторму, і тільки так, можливо, він зможе хоч якось мріяти про успіх на хоч якійсь сцені.

Цицеронити у роті горішки та підмітати з любов'ю вулиці карнавального Львова, бо поки що це увесь рівень його тіпа-творчості.

І тут Садовому остаточно треба стати милосердним до таких (і подібних їм) бездарних хіпстерів-конформістів Львова та офіційно створити нарешті ЛКП "Хіпстери", де вони зможуть приносити місту більше користі підмітанням вулиць, аніж тим жахом, що чомусь називається піснею.

Один львівський геній, інтерв'ю з яким незабаром буде на Варіантах, назвав Львів – містом каверів і тому тут навіть вже готове кліше для рекламного ролика цього ЛКП "Хіпстери", що можна тихенько (як це вміють у Львові) підтирити з ікони хіпстерського кіно Марка Вебба 500 Days Of Summer.

Нехай краще Гаврик підмітає вулиці Львова та мріє про велику сцену десь на Лєвандовці, бо йому, чи не єдиному, якось вдалося заблукати у трьох, не особливо вдалих для наслідування, соснах: Тартак, Скрябін та Вова зі Львова.

Тартак (Положинський), наче вкраїнський теракт, вже давно лежить десь під плінтусом та невдало косить під Висоцького. Останні альбоми Скрябіна – відверто слабенькі, а Злого репера Зеника в гавриковий конформізм якось не особливо засунеш.

А Вова зі Львова взагалі незрозуміло, що має спільного з репом. Він – місцевий аналог Ріанни (читай про Дзідзя "Павук"), яка у когось на фітах (Дрейка чи Емінема) звучить круто, але на власних альбомах – повний шлак. Та Вова не один такий в Україні, є ще один ріанобой – Дмитро Шуров, який у когось (Esthetic Education, Земфіра) ще нічого так, але на власних дисках – вже так собі.

Любов ніби має окриляти та підносити, але тіпа-любов Гаврика опускає та повзає пузом. Увесь його пісенний маразм нічим не кращий від творчості Ірини Федишин чи такого ненависного для культурних рагулів зі Львова шансону.

Якщо ж почати розгрібати відеоряд цієї тіпа-любові, то це, звичайно, що колективна порнографія перед персональним апокаліпсисом, бо самому у тій рагульській оргії було б якось не особливо затишно та спокійно.

Закономірно, що там можна помітити купу попсових персонажів місцевого паноптикуму: Мері, Федина, Матис, Дереш, Дроздов тощо. Дроздову після Різдвяного гріхопадіння, звичайно, що вже не має більше чого втрачати і тому після Опри він на хвильку вирішив втілитися в Тома Йорка.

Хоча це навіть добре, що усі його кривляння та танцульки біля станції "Сонечко" лишилися у тізері та не потрапили у кліп, бо Остап має добре пам'ятати, що повідомляє про слово "сонечко" синопсис станіславівських четвергістів (тим більше, що після його танців там почали поїзди сходити з рейок).

Але що тут робить Діма Кумар? Діма, Дімочка, Кумар? А Юля, Юльчик, Хомчин? А Гріша, Грішаня, Семенчук? Святії мікросхеми, що у цій рагульні роблять ці святі люди? Що ці святі люди роблять у цьому вертепі розбійників?

Що у цій провінційній ганьбі місцевої (такої обмеженої та недалекої) хіп-тусні роблять ці святі люди? Тим більше, що з неї (львівської тусні) періодично насміхається та знеславлює в інтернетах представниця вже київської хіп-тусні Іриночка Славінська.

Причини такого глуму провінційних задротів з вуст столичної штучки майже зрозумілі, хоча, можливо, найбільше спонукає Славінську на такі епіграми в бік місцевих культуртрегерів (та їх співчувальників) один історичний випадок на Форумі видавців, здається, що два чи три роки тому.

Славінська мала модерувати в Mons Pius зустріч місцевих пролетарів з Андруховичем та декількома іншими старами і тому прийшла майже вчасно. Логічно, що патріархи почали серйозно запізнюватися під мамрійські дуби, наче Ющенко, і тому спраглий нарід справедливо почав нарікати на таку непунктуальність своїх світочів. Цей праведний гнів Славінська необережно прокоментувала словами: "Це ж Львів, тут всі запізнюються".

Так поволі у стінах Mons Pius почав визрівати содом і гоморра, бо столичний снобізм особливо роздратував місцеву публіку, а особливо, дещо старше її покоління порядних львівських панянок, яке засипало модераторку чемними звинуваченнями у безкультурності та неповаги до древнього Львова.

Схвильована Славінська, не особливо подумавши, почала палити цигарку у приміщенні ресторану. Така відверта зневага здоровля ближнього з боку столичної елочки-людоїдочки ще більше обурила вголос порядних львівських панянок і тому Славінській довелося бичкувати прямо у залі.

Відтоді вона змужніла та стала на захист геїв та лесбійок.

Цей ліричний відступ ще більше освітлює своїми променями те провінційне пекло у якому бабрається Гаврик зі своїм львівським лубком, який, як відомо з історії отця Федора Вострікова, "явно показывал бренность всего земного".

Одноразовість Гаврика, та його тіпа-мандала "Львів. Я люблю ТБ", ще більше натякає на безглуздість його багатоденної праці та намарно прожиті роки навіть якщо деякі місцеві лохи й прохавають його тіпа-творчість.

Але Львів – місто лохів, місто-фейк, чудове місце для різноманітних комбінацій та махінацій.

Звичайно, що місто поволі починає прозрівати зі власної затурканості, бо схоже, що вже десь незабаром невдячні глядачі поженуть підсрачниками театрального комбінатора Коломійцева якщо не в Любелю, то в Цетулю.

Тільки сюди можна привезти зі вселенським пафосом таку попсову убогість, як Євген Хмара, в релізах якого, з якогось невідомого переляку пишеться про унікальне поєднання піано з дабстепом.

Звук у нього, звичайно, що кальний, а не унікальний. Два альбоми Джеймса Блейка тут вже давно чули, а Іван Дорн вже навіть встиг поблейкувати на своєму другому альбомі.

Розкажіть тій темній Хмарі, що у Львові є інтернет, бо деякі шарлатани схоже, що не просікли тієї фішки, що часи трохи змінилися з інтернетом, і що центр там, де мислення, а не там, де вони собі думають.

Хмара автоматом орієнтований на рагулів, бо ті, хто ріс з дабстепом відразу будуть плюватися на його тіпа-творчість з тупеньким воблом. Схоже, що не той різновид дабстепу назвали бидлостепом (бростепом).

Хмара – це більше емо з піано і тому йому краще десь піти у куточку послухати My Own Private Alaska.

За звітний період це вже другий випадок подібних махінацій з місцевими лохами. Нещодавно у Львові був концерт однієї французької групи, яка, як повідомляють релізи, вигадала неймовірне – поєднала реп з класикою.

А це нічого, що ця група називається Rapsodie, тобто майже так, як альбом 1997 року The Rapsody Overture: Hip Hop Meets Classic, де вже поєднали гансту з класикою.

Тобто французькі епігони саунду майже 20 літної давнини їдуть до Львова і спокійно чешуть пургу про те, що вони винахідники якоїсь фігні.

Відомий львівський політолог та журналіст Ігор Танчин колись розповідав про особливості копіювання львівськими рокерами 70-х-80-х своїх закордонних кумирів.

Львівські рокери копіювали не тільки їх саунд, але й насценні пози та оскільки робили це винятково з фотографій, де уся динаміка жесту була вирвана з контексту, то вони не копіювали чи наслідували, а більше спотворювали чи навіть пародіювали (читай про Супервуйків).

Звичайно, що інколи у тому недочуванні (перекручуванні) вилазили цікаві непорозуміння (у пісні мушкетерів на вулицях Львова завжди чулося "красавице Икуку", а не "красавице и кубку").

Однак ці гаврикові вуйки зі Львова своєю провінційною карикатуркою не так освідчуються в любові до Львова, як паразитують на ньому своєю графоманією, ніби вони Любка та його тьолочкі.

Спасіння ніколи не приходить з метрополії (бо тут хіба що розіпнуть), а швидше з Вифлиєму, тобто, наприклад, з Жидачіва, бо у тамтешнього колективу трепу Papemashe (інтерву з ними читайте незабаром на Варіантах) більше перспектив, ніж у якогось гаврика.


Львів це, звичайно, мертве місто, але ж не треба так тупо у ньому біснуватися демонстративною бездарністю.

А так, увесь цей "Львів. Я люблю ТБ" – це запізніло-львівський варіант заокеанського свегу, тобто привнесення гомосексуальних елементів у хіп-хоп культуру (початок навіть натякає на відомий трек Bruce Springsteen "Streets Of Philadelphia" до відомої гей-класики).

Отож, маляткам Гаврика лишається тільки проблемно кліпати очками Аріани Гранде, а все тому, що вони не послухалися безсмертних заповітів доктора Хауса з однойменного треку СПБЧ Оркестру.

Доктор Хаус советует:
"Заканчивай с этой хуйней!"
Доктор Хаус советует:
"Не начинай, если это возможно".
Доктор Хаус советует мне,
Тебе – пусть советует твой,
Только будь осторожен,
А если ты девочка, будь осторожна.

Тому для усіх необережних дівчаток Гаврика лунає хіт від Elektryczne Gitary "Ona Jest Peda?em" (щоб далеко не бігати до заокеанських реп-геїв).

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.