Дівчата зі Львова у Варшаві

Дівчата зі Львова у Варшаві

Андрій Бондаренко,  13 жовтня 2015

Що польський серіал може сказати про українок? Майже нічого.

Ті львів'яни, які мають змогу дивитися польське телебачення, мабуть вже помітили тамтешню новинку  серіал Дівчата зі Львова. Така продукція, звісно, не може не бути для нас цікавою. Однак, вже після перегляду першої серії стає зрозуміло – серіал цей насправді не про нас, не про львів’ян. А про самих поляків. 

Уважніший погляд таки може розгледіти тут тему українців та особливостей їх сприйняття у Польщі. Однак, для цього слід спостерігати не за головними героїнями, а за тим, що залишається поза межами історії і що змальовується лише натяками. За тим, що проникає у серіал, незважаючи на загальні намагання авторів бути політкоректними.

Серіал Дівчата зі Львова розповідає глядачам історії чотирьох миловидних львів’янок, які працюють у Варшаві прибиральницями і взагалі, хто ким може. Кожна з них (окрім однієї наймолодшої) залишила у Львові дітей та борги. А праця у Польщі для них є чи не останнім шансом вирватися із скрути.

З одного боку, жіночки усі як на підбір цікаві, харизматичні, мають виховання. Видно, що чорна робота для них – це певне непорозуміння і вища сила справедливості вимагає, щоби зрештою їхня доля склалася більш гідно.

 

 

З іншого боку, вони абсолютно не прогресивні і втілюють найяскравіші стереотипи про "провінціалок".

Мова та поведінка цих гаданих українок, створених фантазією авторів серіалу, спершу може шокувати українського глядача. Героїні ніяк не можуть навчитися польської мови і постійно калічать її, вимовляючи слова ніби-то на український манір. Їхня головна мета в житті – знайти доброго польського чоловіка.

Не дивно, що українські оглядачі вже встигли з обуренням відгукнутися на таке символічне іншування наших жінок.

Однак, ці закиди здебільшого пролітають мимо цілі. Адже, серіал і не прагне зображати українок, як може видатися спочатку. Це середньостатична телепродукція, що працює на внутрішнього глядача і показує йому те, до чого він звик – звичайну польську реальність.

Дівчата зі Львова – це класична історія Попелюшки (чи, точніше, кількох Попелюшок), яку потрібно переповісти по-новому, аби знову зацікавити глядача тим, що він вже сто разів бачив раніше.

Для новизни підходу, для більшої оригінальності, Попелюшка у цьому серіалі приїжджає у палац принца не просто з далекої провінції, а з закордонної провінції. Львів тут постає просто символом колоритного задуп’я, яке ще може зацікавити глядачів. Тому, львівське походження героїнь – це не більш, ніж технічний прийом для створення свіжої історії.

Це як з Останнім москалем. Ну хто буде вимагати антропологічної достовірності у зображенні мешканців Карпат від комедійного серіалу такого рівня (хоча Дівчата зі Львова все ж набагато краща продукція)?

Трохи дебілкувате і неточне зображення львів'янок у польському серіалі свідчить не так про неповагу поляків до українців, як просто про зростаючу популярність образу "українця/українки" у польському медійному середовищі, який вже починають помалу експлуатувати.

Жахливі для нашого ока "українські" особливості героїнь серіалу – це лише особлива серіальна мова, що маркує їх як умовних українок. Це формальна ознака, типу старосвітського шляфрока у смішного пана-власника квартири, яка маркує його як умовного носія старосвітського стилю.

Глядачі мають постійно бачити і чути, що це українки – тому їх і наділили страхітливим польсько-українським суржом, який для нашого вуха звучить швидше як мова якихось сербо-лужицьких слов'ян. Це винятково технічний момент.

В усьому іншому і, що важливо, у своїй відсталості та непрогресивності, гадані львів'янки поводять себе як типові польські провінціалки, які могли б приїхати не зі Львова, а з якихось Риків чи з Казімєжа-Дольного. Аби це зрозуміти, достатньо передивитися будь-який інший серіал такого типу, приміром M jak mi?o?? (Л як Любов).

Коли Поліна спересердя згадує всує святу Цецилію – це так по-польськи! І всі це розуміють, і глядачі в тому числі. Гадаю, нікому і в голову не прийде приміряти цих комедійних персонажів на справжніх українок. Хоча, українському глядачеві часом буде дуже важко стриматися, щоб не дратуватися, дивлячись на усіх цих кричуще не-українських типажів.

 

 

Львівські коліжанки виглядають як типові люблінянки чи перемишлянки.

Вони сплять, вбрані в акуратні піжамки з супер-маркету Tesco, снідають булочками з шинкою, помідори ріжуть поперек тонкими кружальцями, полюбляють вживати у розмові англійські словечка, розмовляючи по Скайпу, вдягають зелені навушники із Media-Markt’у, п’ють міцні алкогольні напої за абсолютно порожнім столом (!) без закуски.

В такому підході можна при бажанні відчитати небажання поляків відмовитися від свого польського погляду на Креси  колишні володіння Речі Посполитої на території західної України.

І запідозрити авторів серіалу у тому, що вони й далі сприймають Львів як свою провінцію. ("Львів", до слова, знімався у Перемишлі).

Однак, думати так – це вже, мабуть, lekka przesada, як кажуть поляки, і найадекватніше було б сприйняти усе в рамках практичної доцільності – як орієнтацію теле-продукту на внутрішню аудиторію і зрозуміти, що польським телевізійникам зовсім не йшлося про показ реальної України. Такого завдання вони собі не ставили і це їхнє право.

Коли ж автори серіалу озвучують звичні польські закидони в бік України (типу, bo Polska to jest panstwo prawa, nie to co ta wasza Ukraina – "бо Польща, то держава права, а не так як ваша Україна"), то вони націляють їх насправді на свої власні проблеми. Кожен такий закид виявляється уколом для самих поляків.

 

 

Втім, у серіалі присутні і несвідомі уколи в нашу сторону, які таки муляють нам очі. У Дівчатах зі Львова глядачам не можуть не показати певних заробітчанських реалій. Як наприклад, справжній "невільницький базар" – місце де, українці юрмляться в очікуванні, поки якийсь польський роботодавець не запропонує їм низькокваліфіковану працю. На противагу до слічних головних героїнь, тут з'являються і доволі неприємні українські персонажі – хамовиті, ліниві хабалки.

Правда, відразу ображатися тут, мабуть не вартує, бо пановє авторовє серіалу не намагаються винайти велосипед і в пошуку таких колоритних деталей-штрихів звертаються до того, що дійсно є перед їхніми очима.

Я, особисто, у Варшаві чи Любліні не раз бачив таких українських заробітчан(ок), які справді виглядали не надто ефектно у порівнянні з місцевою публікою. Мешканці варшавських міст на власні очі можуть спостерігати, як погано вбрані українці, голосно і не надто вишукано спілкуються поміж собою, як влітку дається взнаки їхня нелюбов до регулярнї гігієни, яку забитість та приниженість вони випромінюють довкола себе.

Ми то розуміємо, що це соціальна проблема, а не національна, що наші люди такі не від хорошого життя, і що судити про країну на основі однієї заробітчанської групи не випадає. Ми то розуміємо, що в самій Польщі теж вистачає бідніших і гірше вихованих людей.

Але те, наскільки тонко і делікатно поляки сприймають ту українську антропологічну поверхню, яку бачать під своїм носом, – це вже справа самих поляків. І невідомо, наскільки делікатним було б наше сприйняття когось іншого у подібній ситуації.

Тому, лише після того, як я побачу делікатність і вирозумілість українців у сприйнятті, приміром, ромів чи вихідців з Азії, чи з російської провінції, лише після цього я наважуся зробити польським режисерам зауваження щодо їхнього дещо одновимірного бачення українців у Варшаві.

фото: wojciechadamczyk.pl, zycie.pl, dziennikzachodni.pl, fakt.pl

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.