Spotlight

Spotlight

олександр ковальчук,  8 лютого 2016

Тиха кінематографія журналістського розслідування про бостонських священиків-педофілів.

Журналістське розслідування Boston Globe сексуальних домагань бостонських священиків Римо-Католицької Церкви від режисера Тома Мак-Карті повільно наростає і вибухає десь за кадром.

Чим більше у фільмі говорять, а говорять у цій розмовній драмі постійно, тим виразнішою стає та хвиля мовчання, хвиля замовчування, що накриває усе місто.

Періодичний від'їзд камери фіксує за повсякденними розмовами банальність зла та масштаби бостонської трагедії (87 священиків-педофілів та тисячі жертв) позаду яких ще більше проростає та вкорінюється німий крик, зацепеніння від почутого. Камера періодично блукає довгими коридорами розмов, ніби у лабіринті, і це більше нагадує терапію, проговорення проблеми.

У розслідуванні журналістами Boston Globe чи не найбільшого скандалу в історії Римо-Католицької Церкви режисер не бачить нічого героїчного. Фініш його фільму алюзує до кінцівки класичного фільму Алана Пакула All the President's Men про Вотергейт, де відчутна піжонська іронія ковбойських персонажів Гоффмана, Редфорда та їх друкарських машинок, але у Spotlight замість бравурних маршів – лише тихі телефонні розмови з жертвами педофілів.

Мак-Карті педантично підчищає усі зайві емоції заради журналістської об'єктивності та стандартів, бо якщо у All the President's Men було багато темряви та небезпеки (що й сприяло журналістському ковбойству), то тут усе відбувається посеред білого дня і тими, хто має нести світло.

У Мак-Карті винні всі, і тому кульмінація їздить вулицями Бостона на таксі. Усе місто (пронизане Церквою) відповідальне за священичу педофілію, як метафору лицемірства та фарисейства (популярна тема для побожної Галичини та, наприклад, убогого сайту Духовна велич Львова) і тому тут навіть так дратує та життєдайна музичка пошуків істини, бо жертвою домагання міг бути кожен.

Але шокована стриманість Мак-Карті оманлива, він весь у деталях, ніби диявол.

Незважаючи на стовідсотково оскарівський матеріал солідній команді акторів у його фільмі немає чого (чи кого) грати. Командне не-грання, звичайно, що намагається не затулити акторством масштаб історії, і це ще той рівень голлівудських акторів та делікатність режисера.

Головні персонажі (журналісти Boston Globe) намагаються не виділятися в команді, і наприклад, Рейчел Мак-Адамс, після другого сезону True Detective, тут немає що особливо грати, як і Стенлі Туччі після серіалу Fortitude, як і Майклу Кітону після оскароносного фільму Birdman, і тому Марк Руффало тут періодично дає Бердмена мімікою та причуханом.

З Джоном Слеттері, після культового Mad Men та абсурдів у серіалі Wet Hot American Summer: First Day of Camp, у Spotlight пов'язаний єдиний у фільмі хорорний саспенс, занадто комедійний, якби це не здавалося богохульним у цій темі, бо апелює до 12 епізоду 7 сезону Mad Men, де його персонаж Роджер Стерлінґ грає на органі і так на мить, несподівано, переносить душу Пеґі Олсон (а з нею й увесь серіал) на територію фільму жахів. Хоча, на мить, увесь серіал Mad Men можна вважати офісним хорором, варто лише пригадати про епізод з газонокосаркою.

Ледве не комедійним, прости Господи, талісманом фільму стає Лев Шрайбер, який тут, здається, що більше посміхається крізь бороду (його єврейський персонаж дивиться на катехизм, ніби чорт на ладан), аніж грає, і все тому, що вже у трьох сезонах серіалу Ray Donovan він перевтілюється у лос-анджельського фіксера родом з Бостона, також жертву педофілії.

Він знову в якомусь смішному гримі, щось середнє між пейсами у Fading Gigolo та чеченською зализаністю у Clear History (тут краще мовчати про Майкла Кітона та Вендіні мінети гурту Chicago), і ці паралелі та нюанси (найкраще, що є у фільмі) періодично не дають можливості дивитися Spotlight без сміху та додають елементів людськості у відсторонене (об'єктивне) розслідування.

Ці занадто людські моменти (салют католицькості), звичайно, що десь лише між рядками знущаються над авторитетом святої Католицької Церкви, над круговою порукою її друзів, над їх побутовим антисемітизмом (обов'язкові паралелі з фашистами), над цнотливістю священиків-педофілів.

Історичний момент публікації розслідування Boston Globe приходить у повній тиші, навіть мільярдні компенсації жертвам домагань залишаються поза титрами, бо що таке безмовний крик, як не остання стадія фільму жахів.

фото: events.ucsb.edu

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.