Геям налиті повнії чари

Геям налиті повнії чари

олександр ковальчук,  17 березня 2016

Варіантам невимовно шкода усіх учасників розбрату навколо Фестивалю рівності у Львові.

Варіантам невимовно жаль, що обопільна маніпулятивність противників та апологетів Фестивалю рівності у Львові перетворила, з погляду Вічності, усі їх потуги на щось настільки жалюгідне та настільки пародійне.

На батрахоміомахію, на війну жаб з мишами (це переклад для львівських неуків та пост-хіпстерів).

Естетична душа Варіантів страждає у цьому світі правих гопників, інкубаторних хіпстеринь в окуляриках та бучих-волейболісток, і вкотре та знову лине думками до дівчинки Мілки.

Варіантам важко закинути прихильність до Свободи чи інших вкраїнських псевдо-радикалів та ультра-правих, Варіантам важко дорікнути в неувазі до ЛГБТ-тематики (ось тут можна почитати варіантівські матеріали: Квірний іслам, Непарадна гордість Львова та Педалі толерантності).

Але обопільні прокльони геїв та гомофобів вкотре нагадують про казус Подоляк-Фаріон-Магдиш, де вже у цьому випадку немає жодної різниці між геями та гомофобами. Уже навіть аватарка фестивалю не так апелює до рівності (зрілості та справжності), як до манекенності (підо-зрілості та штучності).

Противники і симпатики (так, напевне, буде толерантніше щодо гомофобів та геїв) Фестивалю Рівності, апелюючи до світла істини, чому занадто агресивно наполягають на власній винятковості та непомильності, і чомусь забувають, що ідеали ідеалами, але недосконалість людської природи ще ніхто не скасовував.

Людям звиклим до подібних речей у галицьких реаліях надзвичайно смішно з усього цього, а подекуди, й навіть шкода цих та інших убогих духом. Лишається тільки зі скорботою спостерігати за змізерінням людської душі у галицьких палестинах, за її деградацією (незалежно від орієнтації).

Варіанти завжди більше цікавило мислення, аніж сексуальна орієнтація. Але, на жаль, так у Львові повелося, що садовістські канали – гірше регіоналів, і тому звично працюють в дусі "сама придумала – сама образилася". Так у Львові повелося, що вірні пси-хіпстери Садового перетворили світлий образ гея – цього толерантного посланця Небес, цей ідеал досконалої людини, а в ідеалі – й справжнього християнина (бо любить, значить розуміє своїх ближніх), у щось агресивне, фанатичне та невігласне.

Так у Львові повелося, що усі ці ялинки-бореньки зі своїми вічнозеленими істериками та обзиваннями "сцикунами" закладів, що не захотіли бути маріонетками у маніпуляціях політтехнологів, вже сягнули дна своєї примітивності. Звичайно, що на таке може реагувати лише Свобода – ян їхнього іня.

Наукова думка Львівщини замість того, щоб вирішувати насущні проблеми, вже котрий рік блукає над тим відвічним питанням: так гей Садовий чи не гей? Обізнані люди кажуть, що бісексуал, як Френк Андервуд. Але кого цікавить зараз – гей Садовий чи бісексуал, якщо він барига, і після засідання чесного вкраїнського суду, має сидіти з конфіскацією усього майна записаного на дружину (ось де тема для House Of Cards).

Подібні конфлікти взаємовигідні усім учасникам: Церкві, геям та правим. Так вони консолідують свої спільноти: одні перед Другим Пришестям Христа, інші – перед приходом прекрасного нового світу (третім – це дає можливість хоч якось нагадувати про себе).

Вони працюють лише зі своїми аудиторіями, до інших вони не апелюють (бо між геями та гомофобами є ще багато кого), діалогу тут апріорі не передбачається, і тому було б логічно, якщо б між ними була якась домовленість у цьому шоу-бізному світі. Одним вигідно говорити про переслідування, іншим – про гей-диктатуру.

Атеїстичний дискурс взагалі дивує своєю обмеженістю та неуцтвом, хоча мав би апелювати до розуму, але замість цього можна помітити лише наївні мрії та примітивні узагальнення. Якщо геї хочуть, щоб їх поважали, то чому у веселковому світі толерації до будь-якої інакшості вони не поважають, наприклад, Великий піст?

Чи змізеріння противників Святої Церкви також настільки велике, що навіть не помічає, як сам Річард Докінз більше пише свої книги для атеїстичних рагулів, аніж для того, щоб потролити Церкву.

З усією неприхованою любов'ю до творчості Ентоні Хегарті, а нині співачки Anohni, можна подекуди зауважити, що її феміністичні теорії про Католицьку Церкву витають на рівні анімалістичних уявлень про світ. Хоча одухотворенність більшості її пісень безсумнівна, і навіть католицька (у сенсі уваги до тіла), того розщеплення тілесного між цим та горнім світом, що можна відчути у григоріанських хоралах, які, поміж іншим, можуть бути наслідком тілесного передозу від пережиття Божественного у цьому недосконалому світі, сповіддю недосконалого тіла, яке не витримує тривалий час усієї повноти Божої благодаті і ще більше не може увесь цей надмір озвучити словами.

Діячі Просвітництва принаймні розуміли супроти якої Церкви вони повстають, а це покоління навіть знати цього не хоче, і що це, як не їх персональний фільм жахів.

Щось позитивне у цих жахах можна відшукати хіба що на відео.

Так ще у травні 2013 року ЛГБТ-активіст Лось заявив, що згідно статистики Львівської ОДА у Львові мешкає п'ять тисяч геїв та бісексуалів, а у Львівській області – десять тисяч геїв та бісексуалів (Львівська ОДА веде перелік місцевих геїв?)



З нагоди ЛГБТ-квесту у Львові вирішив озвучити декілька своїх думок й метр вітчизняної думки о. Юстин Бойко. Щоправда у його зверненні відразу помітні кілька недоліків.

По-перше – ноут варто ставати десь на рівні очей, бо інакше такий нижній ракурс схожий на те, як селфі-палка стирчить між ногами (а не утверджує вагомість доповідача).

По-друге: отцю Бойку варто переходити на більш лаконічний формат, більш бойкий (жвавіший), типу:  "геї – не лілеї", "лесбійки до бійки".

У часи мемів та коубів нерентабельно давати довгі відео. Вони розраховані навіть не на щирих греко-католиків (хіба що на монахів та черниць), а на православних з їх більш радикальною традицією всенічної. 12 хвилин відео зараз, це ніби всенічна перед Пасхою з усією канонічної послідовністю служб та освячення пасок тільки десь там під ранок, а не так як у Львові – у суботу вдень тупо прийшов і посвятив.



Греко-католицький шедевр "Кава з цинамоном" відверто копіює панібратський формат зіківського пана Марциняка (Чвертка з перцем) і у своїй затишній няшності схожий на дегестанський КВН, де в костюмчиках грибочків та звіряток розігруються різні смішні сценки та вітаються "Салам Алейкум".

І це ознака хоч якоїсь еволюції Церкви, яка десь розуміє, що потрібно змінюватися, але дещо не знає як. Неповороткий греко-католицький гумор, звичайно, це дещо специфічна штука, подекуди, незрозуміла для непосвячених.

Недивно, що усе це галицьке народництво у своїй неспішній карикатурності нагадує нещодавнє кіно Політ золотої хохлушки (халтурний привіт трешовим 90-м). Можна десь на кілометр, звичайно, дозволити собі думку, що це дуже тонкий стьоб, наче комарик пісяє (як полюбляють жартувати в УКУ), але краще не треба.



У цьому контексті якось абсолютно впадло згадувати чомусь модне відео Вови зі Львова – цієї львівської репліки співачки Ріанни. Ріанна, донедавна, щось добре давала лише на фітах у когось, а не на власних альбомах, але на цьогорічному альбомі "Anti" вона стала на шлях виправлення і тільки один трек "Work" там вартий цілих альбомів, але Вові зі Львова щось таке точно не світить.

А для усіх тих, хто десь поміж екзальтацією геїв та гомофобів, звучить трек "21:05" Ólafur Arnalds & Nils Frahm з альбому "Trance Frendz" (2016).

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.