Геям налиті повнії чари

Варіантам невимовно жаль, що обопільна маніпулятивність противників та апологетів Фестивалю рівності у Львові перетворила, з погляду Вічності, усі їхні потуги на щось настільки жалюгідне та настільки пародійне. На батрахоміомахію, на війну жаб з мишами (це переклад для львівських неуків та постхіпстерів).

Естетична душа Варіантів страждає у цьому світі правих гопників, інкубаторних хіпстеринь в окуляриках та бучих-волейболісток, і вкотре та знову лине думками до дівчинки Мілки.

Варіантам важко закинути прихильність до Свободи чи інших вкраїнських псевдо-радикалів та ультра-правих, Варіантам важко дорікнути в неувазі до ЛГБТ-тематики (ось тут можна почитати варіантівські матеріали: Квірний іслам, Непарадна гордість Львова та Педалі толерантності).

Але обопільні прокльони геїв та гомофобів вкотре нагадують про казус Подоляк-Фаріон-Магдиш, де вже у цьому випадку немає жодної різниці між геями та гомофобами. Уже навіть аватарка фестивалю не так апелює до рівності (зрілості та справжності), як до манекенності (підо-зрілості та штучності).

Противники та симпатики (так, напевне, буде толерантніше щодо гомофобів та геїв) Фестивалю Рівності, апелюючи до світла істини, чому занадто агресивно наполягають на власній винятковості та непомильності, і чомусь забувають, що ідеали ідеалами, але недосконалість людської природи ще ніхто не скасовував.

Людям звиклим до подібних речей у галицьких реаліях надзвичайно смішно з усього цього, а подекуди, й навіть шкода цих та інших убогих духом. Лишається тільки зі скорботою спостерігати за змізернінням людської душі у галицьких палестинах, за її деградацією (незалежно від орієнтації).

Варіанти завжди більше цікавило мислення, аніж сексуальна орієнтація. Але, на жаль, так у Львові повелося, що садовістські канали – гірше регіоналів, і тому звично працюють в дусі "сама придумала – сама образилася". Так у Львові повелося, що вірні пси-хіпстери Садового перетворили світлий образ гея – цього толерантного посланця Небес, цей ідеал досконалої людини, у щось агресивне, фанатичне та невігласне.

Подібні конфлікти взаємовигідні усім учасникам: Церкві, геям та правим. Так вони консолідують свої спільноти: одні перед Другим Пришестям Христа, інші – перед приходом прекрасного нового світу (третім – це дає можливість хоч якось нагадувати про себе).

Вони працюють лише зі своїми аудиторіями, до інших вони не апелюють (оскільки між геями та гомофобами є ще багато кого), діалогу тут апріорі не передбачається, і тому було б логічно, якби між ними була якась домовленість у цьому шоу-бізному світі. Одним вигідно говорити про переслідування, іншим – про гей-диктатуру.

Атеїстичний дискурс взагалі дивує своєю обмеженістю та неуцтвом, хоча мав би апелювати до розуму, але замість цього можна помітити лише наївні мрії та примітивні узагальнення. Якщо геї хочуть, щоб їх поважали, то чому у веселковому світі толерації до будь-якої інакшості вони не поважають, наприклад, Великий піст? Чи змізерніння противників Святої Церкви також настільки велике, що навіть не помічає, як сам Річард Докінз більше пише свої книги для атеїстичних рагулів, аніж для того, щоб потролити Церкву.

Діячі Просвітництва принаймні розуміли супроти якої Церкви вони повстають, а це покоління навіть знати цього не хоче, і що це, як не їхній персональний фільм жахів. Щось позитивне у цих жахах можна відшукати хіба що на відео. Так ще у травні 2013 року ЛГБТ-активіст Лось заявив, що згідно зі статистикою Львівської ОДА у Львові мешкає п'ять тисяч геїв та бісексуалів, а у Львівській області – десять тисяч геїв та бісексуалів (Львівська ОДА веде перелік місцевих геїв?)



З нагоди ЛГБТ-квесту у Львові вирішив озвучити декілька своїх думок й метр вітчизняної думки о. Юстин Бойко. Та у часи мемів нерентабельно давати довгі відео. Вони розраховані навіть не на щирих греко-католиків (хіба що на монахів та черниць), а на православних з їх більш радикальною традицією всенічної. 12 хвилин відео зараз, це ніби всенічна перед Пасхою з усією канонічною послідовністю служб та освячення пасок тільки десь там під ранок, а не так, як у Львові, у суботу вдень прийшов і посвятив.



Греко-католицький шедевр "Кава з цинамоном" відверто копіює панібратський формат зіківського пана Марциняка (Чвертка з перцем) у своїй затишній няшності. І це ознака хоч якоїсь еволюції Церкви, яка десь розуміє, що потрібно змінюватися, але дещо не знає як. Неповороткий греко-католицький гумор, звичайно, це дещо специфічна штука, подекуди, незрозуміла для непосвячених.

А для усіх тих, хто десь поміж екзальтацією геїв та гомофобів, звучить трек "21:05" Ólafur Arnalds & Nils Frahm з альбому "Trance Frendz" (2016).