Магічний груповий стриптиз на конкурсі “Міс Львів 2016”
Щорічне титулування найкращої дівчини "в околицях" – один з головних феноменів сучасного шоу-бізнесу, поряд з масовими концертами поп-зірок чи спортивними турнірами. Це базовий ритуал популярної культури, який сягає коріннями у сиву міфологічну давнину.
Тож, цьогорічний фінал конкурсу "Міс Львів" цікавий не лише можливістю потішити свої патріархальні гетеросексуальні смаки, а й нагодою роздивитися якісь поточні локальні поп-культурні моменти.
Будь-який конкурс краси, а особливо навесні, є відтворенням і відлунням давніх ритуальних дійств, започаткованих ще в дописемну епоху. Коронування юної красуні – розповсюджений у предків спосіб актуалізації позитивної психічної енергії. Це було і буде, мабуть, ще довго. Колективне підсвідоме чітко пам’ятає той магічний смисл, втіленням якого є постать юної дівчини – життя як таке.
Як відомо, магічна життєва сила колись приписувалась не просто юним дівчатам, а лише невинним. Подібні обряди, у яких задля отримання супер-сили приносять у жертву незайману красуню, часто експлуатуються у класичному пригодницькому кінематографі.
Тоді як сьогодні, принципова "займаність" учасниць конкурсу взагалі розглядається у популярній культурі як необхідна умова їхнього допуску до змагання. Всі глядачі авторитетно знають, що "просто так" туди ніхто не може потрапити.
Втім, можливо, таке "оскверняюче" припущення є (і було завжди) необхідною частиною ритуалу і теж несе в собі якийсь магічний зміст, як, наприклад, побажання "ні пуху" у мисливців і рибалок.
Мабуть, чим цинічнішими коментарями буде супроводжуватися дійство конкурсу, тим сильнішим буде фінальний катарсис глядачів від споглядання щирих сліз на обличчі у спантеличеної переможиці.
Непідробний плач новообраної "королеви" є таким же ж невід’ємним і вічним моментом конкурсу як і саме коронування. Він насправді вінчає увесь процес і надає йому магічної сили. Завдяки йому цю силу може прийняти в себе кожен свідок ритуалу.
Поки новоспечені "міски" будуть щиро плакати від щастя, доти весняна енергія буде низходити на душу публіки.
У цьому сенсі фінал конкурсу "Міс Львів 2016" був успішним та незмарнованим.
Завдяки здійсненому ритуалу, травневе похолодання вже відступає назад у підземну Андарктиду і приходить майже літнє тепло.
Зі спокійним серцем можна розглянути власне шоу-бізну суть дійства.
(Детальніше про сам Конкурс і хто переміг можна довідатися тут)
На одному з базових рівнів конкурс краси – це теж легітимний груповий стриптиз. Суспільство у такий спосіб ніби визнає значущість низових сексуальних інстинктів, але намагається, одночасно, надати їм якогось нейтралізуючого культурного обрамлення. А також, зафіксувати при цьому важливі для себе форми сексуальності та супутні норми.
Галицьке суспільство через призму конкурсу "Міс Львів 2016" у Львівській опері виглядає доволі передбачувано.
Все відбувалося за найбільш шаблонними канонами, вказуючи на те, що легітимна галицька сексуальність й далі строго пильнує свою "порядність" (адже це вам не покази мод у безсоромному Луганську!) та не вирізняється особливою фантазією.
Упорядники шоу зробили все "як треба" і "як книжка пише".
Спочатку юні дівчатка з’явилися на сцені у образі "юних дівчаток", задекларувавши свою ритуальну придатність.
А далі декорації на їхніх тілах змінювалися як на сторінках підручника – незаміжні секретарки у чорно-білій уніформі а-ля "офісний сексапіл", веселі подруги у шортиках для грайливого пікніка і па-бам – німфи у небесних бікіні, що задавали поріг дозволеного (блакитний колір, втім, пропонував уявляти, що на юних тілах немає насправді нічого окрім невинності).
Тоді зворотній відлік одягання – вишиті етно-візерунками убрання дозрілих жінок і фінальні бальні, практично шлюбні сукні до підлоги як логічний магічний результат.
Таким чином, перед очима глядачів промайнуло ідеальне уявлення галичан про правильне статеве дозрівання місцевих дівчат.
Необхідні етапи – вирости худорлявою дівчинкою, влаштуватися секретаркою, навчитись добре веселитись і позбутися зайвих комплексів, звабити боса, а тоді, досягнувши цієї мети, вбрати на себе назад відкинуті комплекси і порядною королевою життя стати на шлюбний рушничок. Подальша доля галицької дівчини вже нікого не цікавить.
Бачимо, що сучасне львівське суспільство цілком дозволяє дівчатам вдатися до існуючих стандартів розпусності, прийнятих у світі (навіть танцювати під треп), але тільки з благородною шлюбною метою.
Львів'яни, отже, й далі живуть як у казці, лише дещо модернізованій. Можливо, це і правильно, адже, казкова мудрість випробувана тисячоліттями, а різні тренди з'являються і зникають як відтінки жовтого на осінньому листі.
Єдине, що галицький "Ерос" може собі дозволити, рухаючись у вузькій колії канонічності, – постаратися досягнути якогось "людського" рівня, щоб все було у людей. Конкурс краси – це глобальна подія, тому привид "містечковості" таки змусив організаторів більш-менш ретельно підійти до вибору шоу-менів і шоу-вуменів.
Тобто, рівень шоу на фіналі конкурсу виявився навіть таки прийнятним. Особливо, у порівнянні із неподобством, вчиненим на урочистому відкритті вже сумнозвісного шахового турніру.
Поряд з неминучими кабацькими вар'єтовими танцями глядачам фіналу "Міс Львів 2016" показали і нормальних артистів. Взагалі, після перегляду фіналу у мене залишилося якесь непевне відчуття, що галицький шоу-біз може мати і нормальне обличчя.
Звісно, це не стосувалося Наталки Карпи, вся біда якої у неправильно вибраному сценічному образі.
Її стомлене обличчя бувалої жінки набагато краще б виглядало, наприклад, у жанрі кантрі. Витерті джинси і шкірянка та сумні гітарні балади про житєйські труднощі пасували б їй незрівнянно більше, аніж білі костюмчики гламурної діви та безтурботні поп-куплети.
Усім іншим виконавцям, які видали цілком цивілізовану поп-музику, можна ж поставити "зарах".
Аркадій Войтюк з ансамблем, Арсен Мірзоян з саксофоністом, Андрій Кіше у червоних кросівках – якраз щось таке і має звучати на подібних подіях. Гладенька поп-естрада без особливих сучків і задерикуватостей – нормальний саундтрек для імітації стриптизу.
Головна ж зірка вечора – Анастасія Приходько – навіть приємно здивувала своїми простими людськими манерами та богатирським голосом.
Вона, зокрема, проспівала пісню "Герої не вмирають", яка, мабуть, повинна була нагадати усім присутнім, що тут не ресторанне шоу, а суспільно значима подія і прикликання Весни та колективного Добра.
Сподіваюся, організатори щось таке і мали на увазі , а не просто слідували механічним трендам "шоу-біз у часі війни".
А взагалі, у Львові, мабуть, таки бракує тих нормальних ресторанних шоу та стриптизів, які намагався імітувати фінал конкурсу краси. Відчувається брак досвіду та фантазійності у влаштуванні розваг подібного типу.
Загалом, дійство було нуднуватим та передбачуваним. Ведучі конкурсу марно веселили публіку плоскою і порожньою балаканиною у радіо-стилі. Якщо це все були жарти, придумані та відпрацьовані заздалегідь, то на репетиції, видно, відвели занадто мало часу.
Цього разу львівський шоу-біз підвела не "містечковість", а нудна школярськість та невміння творчо відійти від кліше. Втім, це вже, можна сказати, неабиякий прогрес.
Знаком прогресу теж можна вважати постійне акцентування організаторами та учасницями на тому, що конкурс краси є не лише шоу, а й "потужним соціальним рухом". Отже, наш шоу-бізнес помалу адаптує прийняті на Заході норми – там вже давно будь-які подібні конкурси і події мають обов’язково супроводжуватися соціальною риторикою.
Львівський конкурс зосередився на дітях з особливими потребами.
Під патронатом директора Львівського кіноцентру та соціального активіста Андрія Породка учасниці "міс Львів" упродовж кількох місяців всіляко приділяли увагу тим, хто її справді потребував.
З часом, і у нас сформується той злоякісний симбіоз шоу-бізу та соціальної сфери за принципом забезпечення африканських кран гуманітарною допомогою – "ми даємо вам милостиню і нехай нас не мучить совість за те, що ваше мізерне життя й далі принципово не змінюється".
Однак, реальних і системних вирішень проблем тих таки дітей з особливими потребами ще чекати і чекати, а поки краще так, аніж ніяк. Адже, так чи інакше, дітей запросили на сцену, їм створили святковий момент, який потім згадуватиметься ще довгий час. І цього у них вже не відібрати.
Оскільки ж традиційні конкурси краси – це махровий патріархалізм, якось компенсувати закладену у ньому відсталість у трактуванні сексуальності і тілесності допоможе коментар від відомої у Львові культурологині та феміністки, активістки львівської ініціативи "Феміністична майстерня" Анни Хвиль.
Говорити про красу, про привабливість – це, взагалі, нормально. Але я бачу певну небезпеку, присутню у сучасній масовій культурі, в тому що індустрія краси чинить на нас відчутний тиск. Вона змушує багатьох людей відсторонюватись від свого тіла, якщо воно не відповідає нав'язаним ззовні ідеалам краси. Це часто викликає сильну фрустрацію.
Ідеалізація стандартів тілесної краси, яку ми засвідчуємо сьогодні, призводить до того, що люди почувають себе нещасливими і потрапляють у замкнене коло витрачання грошей задля "вдосконалення" своєї зовнішності. Хоча, безпосередньо ці моменти ніяк не впливають на здоров'я чи якість життя.
Зосередження лише на молодості, виключає з кола нормальності багатьох людей лише через їхній вік. Або через наявність чи відсутність грошей, які можна інвестувати у свою зовнішність.
Тому, опосередковано, такі конкурси таки створюють певні проблеми. Через них хтось може відчувати себе виключеним із соціуму.
Часто, старші жінки кажуть: "Не фотографуйте мене, бо я негарна". Такий підхід може гнітюче впливати на психічний стан.
А молоді дівчата, взагалі, можуть вдаватися до крайнощів. На цьому ґрунті у них можуть виникнути розлади травлення, як наприклад, анорексія.
Але заперечувати такі конкурси чи якось боротися з ними не потрібно. Краще всіляко домагатися урізноманітнення існуючих стандартів.
На Заході вже організовують альтернативні конкурси, на яких презентують різні типи краси.
Нещодавно я бачила фотокалендар із зображеннями дуже різних жінок – повних чи з інвалідністю. Такий підхід називається body positive – позитивне сприйняття усіх людських тіл.
Потрохи, це вже сприймається і в масовій культурі.
