Львів у кіно (ч. VI) Версія полковника Зоріна

Львів у кіно (ч. VI) Версія полковника Зоріна

олександр ковальчук,  12 серпня 2016

Анонімний Львів у камео львівського фотографа Ігора Сенкальського.

Версія полковника Зоріна (1978 рік, режисер Андрій Ладинін) – це останній фільм трилогії про мудрого полковника міліції Івана Зоріна (Всеволод Санаєв), де ще варто зауважити фільми Анатолія Бобровського Повернення "Святого Луки" (1970) та Чорний принц (1973).

Ладинін ще тримає марку двох попередніх фільмів, хоча закономірно, що це найслабший фільм дещо утопічної (у певних деталях сценаріїв) трилогії.

Лука бере безхребетним персонажем Олега Басілашвілі та інфернальним обличчям Владислава Дворжецького, а в Чорному принці (найкращий фільм трилогії) просто необхідно переглядати сцени зі Павлом Панковим (стару школу не проп'єш і тому це просто бомба) та комічним Олександром Калягіним.

Хоча найбільш показовим у Чорному принці стає сцена в ресторані (стереотипне місце збіговиська різного мотлоху), де міліціонер Володимира Носика за вказівкою полковника Зоріна організовує п'яну бійку в комедійно-вестерному стилі (до Людини з бульвару Капуцинів ще цілих 14 років) під час якої (і посередині якої) сам полковник Зорін спокійно їсть якісь сухарики.

Кінематографічна умовність трилогії періодично просвічує утопічну риторику Радянського Союзу на шляху до соціалізму, бо якщо все так добре, як про це співають радянські пісні, то чому постійно з'являються пародії (з уст негативних персонажів) на цю комуністичну дійсність?

Чорний принц, звичайно, що чемпіон за подібними мемами, але й у Версії полковника Зоріна є класичний випадок пародіювання рядків радянського хіта "Соловьиная роща" у виконанні життєрадісного бонвівана Лещенка (тут завжди варто пригадувати застиглу усмішку пародій на Лещенка від його дружбана Володимира Винокура) – "и с полей доносится налей", де реальності, більше, ніж в офіціозі.



Потойбічне (заборонене для показу) у житті СРСР з'являється лише на устах негативних персонажів (вбивць) і так в армійських хохмах одного персонажа Версії про протигаз як найкращий засіб від хропака простежуються сліди дідівщини в Радянській армії.

Але що ж це за злодії з якими так панькається мудрий психолог Зорін?

Між чесними радянськими людьми та представниками злочинного світу (з якими все давно зрозуміло) розташовуються представники споживацької мімікрії – спекулянти та фарцувальники, найбільш підступна група населення, яка навіть за білого дня може маскуватися під чесну радянську людину, щоб десь тихенько, з-під поли діставати омріяну (і таку недосяжну для більшості) річ.

У Луці – це тремливий інженер Басілашвілі, у Принці – старший товарознавець Миколи Гриценка, у Версії – годинникар Бориса Іванова, якому не вистачає офіційної зарплати для комфортного життя.

Також поміж цих героїв можна помітити ще двійко типових для трилогії про полковника Зоріна персонажів: це злодії, які зав'язали з криміналом та молодь, яка необережно пристала на піжонські спокуси злочинців. Одним та іншим Зорін майже по-батьківськи докоряє милосердною радянською владою, підштовхує на шлях виправлення та педагогічно застерігає від усіх надмірностей антирадянського життя, яке часто призводить до смерті.



Радянська хіпстота (ці ідеальні споживачі) у всіх фільмах трилогії боїться смерті: у Луці – персонаж Басілашвілі, у Принці – персонаж Геннадія Королькова, у Версії – персонажі Олени Драпеко та Володимира Новікова. Фотографія трупа моментально розмітає їх борзі понти (їх нахабність перед міліцією та владою) та доводить до переляку.



У Версії міліція ввічливо, але швидко хапає перелякану хіпстоту у модних футболках і ті відразу здають усі явки та паролі.

Ще однією традицією трилогії є повна анонімність міст, де відбуваються події фільмів. Версія полковника Зоріна фільмувалась у Москві та Львові, але назви цих міст тут навіть не згадуються, хоча, згадується, наприклад, Харків (епізод з хіпстотою), і можливо, це має натякати глядачам, що подібні події могли виникати будь-де на території Радянського Союзу: від Чопу до Владивостоку.



Перш, ніж писати про вулиці Львова у фільмі Версія полковника Зоріна також варто згадати про те, що фільм Ладиніна знаменний тим, що у ньому можна побачити камео відомого львівського фотографа Ігора Сенкальського.



Ось його відображення у дзеркалі ювелірного магазину, а ось це увесь епізод з ним.



Також, напевне, що саме звідси перекочувало кіноцитатою у фільм Юліуша Махульського Ва-банк 2 або Удар у відповідь (1985) винахідливе та нахабне пограбування ювелірки з-за допомогою шафи (якщо, звичайно, немає якоїсь спільної предтечі).

Версія

via GIPHY

Ва-банк 2

У вінегретній мозаїці з вулиць Львова та Москви інколи деякі чорти можуть поламати собі ноги, хоча увесь фільм, це, звичайно, кайф для дослідників Львова (вгадувати елементи міста у фрагментах).

Специфіка трилогії тяжіє до робітничих районів і тому тут немає вже традиційних і таких попсових місць кінематографічного Львова. Хтось концептуально попрацював з монтажем і тому переслідування злочинців може розпочатися у Львові та закінчитися у Москві.

Така система мала б особливо надихати деяких українських патріотів, бо усе схоже на те, що десь у львівських двориках є правильні місця, потаємні портали, крізь які можна відразу опинитися у Москві. Який фантастичний бойовик можна відзняти на такій благодатній темі, це ж Клондайк, Ельдорадо!

Тут можна купатися у Винниківському озері і за секунду опинитися у Брюховичах, у санаторії "Львів".

Це магічне слово "монтаж", Джонні. Так у Версії й з'являються навіть декілька ляпів. Наприклад, в епізоді, де працівники ювелірки йдуть на обід машина злочинців вже стоїть з іншого боку проспекту Шевченка, хоча у наступному кадрі вона лише їхатиме на Драгоманова. 

via GIPHY

Коли Козирець дивиться на підставу на того ж Драгоманова, то він знаходиться в одному під'їзді (зовсім лівому, до речі), але коли за мить телефонує у міліцію, то вже стоїть у зовсім іншому.

Фільм стартує на проспекті Чорновола (і тут тільки варто визначитися з теперішнім ракурсом: з боку Чорновола чи вулиці Окуневської).

Далі глядач катається вулицею Франка поблизу повороту на Соборну і відразу опиняється на вулиці Володимира Великого.

via GIPHY

На Володимира Великого можна помітити поворот до Горіхового гаю.

via GIPHY

Раптом опинитися на Конопницької.

via GIPHY

А далі на Соборній.

Згодом на Корнятка та Театральній.

via GIPHY

І остаточно опинитися через вулицю Драгоманову на проспекті Шевченка, де й знаходиться ювелірка "Изумруд". Також у кадрі сусідня Парфюмерія та кафе "Подолянка" (тепер готель Atlas Deluxe).

via GIPHY

via GIPHY

 

 

Варто зауважити російськомовну вивіску "Изумруд" поруч з україновними вивісками "Парфюмерія", "Варенична" та "Подолянка". А також побачити під час пограбування ювелірного такі милі кожному радянському серцю чорні шкатулки з петриківським розписом.

Ось це місце тепер на Гуглі.

Також у фільмі можна побачити три монтажні ребуси для особливо уважних львовознавців.

via GIPHY

via GIPHY

via GIPHY

А також ще один ракурс проспекту Шевченка та готелю Атлас.

via GIPHY

Кут Сербської та Соборної площі.

Площу Євгена Маланюка.

via GIPHY

Галицьку та Соборну площі

via GIPHY

Вулиці Дудаєва, Волошина, Поповича та Глібова.

via GIPHY

Підстава Козирця зі Скоком відбувається на вулиці Драгоманова та Грушевського, на місці теперішнього Кредобанку, де можна побачити кіоск "Спортлото" та тир.

via GIPHY

via GIPHY

via GIPHY

Ось це місце на Гуглах.

Тема радянського споживацтва поволі втікає зі Львова, де можна зауважити не тільки заквітчані блузочки (модно і просто) замість архаїчних вишиванок та легенькі натяки на секс з життя злочинців (де хлопчик наполягає, а дівчинка несміло відмовляється), і раптом опиняється на березі Винниківського озера (чувіха в модних окулярах, леопардові принти), а за мить – вже і на території санаторію "Львів" у Брюховичах.

Винники

via GIPHY

via GIPHY

via GIPHY

Брюховичі

via GIPHY

Ось приблизно нещодавнє фото цього місця (фото: uahotels.info).

На цих курортах не тільки можна подивитися на біснуватих радянських споживачів (за версією полковника Зоріна).

Але й почути пророцтво з далекого 1978 року (з вуст злочинця Козирця, звичайно) про усі актуальні істини консюмеризму, на сексистському прикладі того, що саме потрібно кобітам для комфортного життя, а потрібно їм: машина, дача, квартира, статус та добра сберкнижка (рахунок у банку по-модерному).

До соціалізму ще далеко, але радянський нарід вже зараз хоча хавати, модно вдягатися та гарно відпочивати і розважатися.

Якщо далеко не відходити від Львова, то тут також можна побачити в епізоді Алефтину Євдокимову, яка грала роль Тані Лутенко у львівському фільмі Віктора Івченка Срібний тренер.

Злодій сидітиме у тюрмі, але істеричне споживацтво, як повідомляє ще один львівський фільм На вістрі меча, нікуди не зникне та успішно вгробить Радянський Союзі на варті якого так довго стояв полковник Зорін.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.