Розмова з львівським істориком, соціологом, політологом та журналістом Ігорем Танчиним.
Чи відрізняється сучасна молодь від Вашого покоління, якщо так, то чим саме?
Певно що відрізняється, це ж покоління, які сформувалися та жило за абсолютно інших умов. Ми жили в авторитарному суспільстві, в якому існував жорсткий контроль, зате, як це не дивно, було набагато більше побутової свободи. Що я маю на увазі: сьогодні діти виховуються під постійним контролем батьків, їх возять до школи, забирають зі школи, супроводжують на гурток, в басейн, а решту часу вони проводять у школі або дома біля комп'ютера. У нас такого не було, зробивши уроки або й не зробивши, як кому вдавалося, ми йшли гуляти на двір.
І ось коли ти йшов із дому, то був абсолютно самостійним, опинявся поза межами батьківського впливу. Таким чином ми навчалися комунікувати з однолітками, виробляли свої стратегії поведінки, засвоювали норми, правила, характерні для дворового життя, вчилися самостійно вирішувати свої проблеми. Це робило людину більш самостійною, більш ініціативною і розвивало вміння покладатися на себе в умовах реального спілкування з людьми, а не того віртуального спілкування, яке переважає зараз. Ми не могли відправити в бан людину, котра нам не подобалася, не могли сформувати винятково комфортного оточення, як це можливо у віртуальному просторі.
Нинішня молодь пройшла становлення вже в умовах домінування Інтернету, їм здається, що немає різниці між спілкуванням у реальному та віртуальному світі, а різниця є, і дуже суттєва. Через те, що молодь підлягає гіперопіці, вона не пристосована до реального життя, вона не вміє спілкуватися з реальними людьми, попри те що вони спілкуються постійно. Для них однокласники, однолітки є головною референтною групою, на відміну від нас, для нас авторитетами зазвичай були старші товариші, але при цьому нинішнє покоління хоче тільки схвалення, хоче лайків, хоче виглядати успішно, саме виглядати, а не бути.
Якщо для мого покоління героєм був самітник, сильна людина, яка має можливість чинити опір, то сьогодні самітник – це невдаха, людина, яка не може вписатися в цьому суспільстві. Це один такий момент.
Другий момент, це те, що ми жили в умовах гострого дефіциту інформації, слухали "Голос Америки", діставали якісь уривки з радянських книжок критики, вичитували якісь моменти, які дозволяли нам реконструювати думки відмінні від існуючих, дослухалися до радіо, десь хтось міг дістати якусь друковану працю за кордоном надруковану на друкарській машинці. Це було небезпечно, за це можна було серйозно поплатитися, але ми шукали, були націлені на це. Не тільки на нелегальну інформацію, будь-яка інформація для нас була цінною, і здобути її було важко.
Сьогодні її з надлишком, людина націлена не на пошук, а на відбір інформації, і це також принципова різниця. Нині інформація вибудовується в головах нинішнього покоління зовсім інакше, ніж у нас. Образно кажучи, у нашого покоління інформація вибудовувалася у вигляді піраміди, а піраміда – найстійкіша геометрична фігура, якщо спробувати її перевернути, то доведеться докласти фантастичних зусиль. Інформація надходила контрольовано, цілеспрямовано, послідовно і логічно: те, що ми вчили в першому класі ставало фундаментом для того, що ми вивчали в другому класі тощо.
Сьогодні ж інформація надходить звідусіль, хаотично і в людей не формуються з неї якісь тривалі, міцні конструкції, які можна назвати світоглядом, а вона вкладається в головах як скельця в калейдоскопі, де дуже різні теми переплітаються між собою. Про щось ти знаєш досконало, бо тебе це чомусь зацікавило, але ти можеш не знати матеріалу, який передує і випливає з цієї теми, ти виколупуєш цікавинки як родзинки з булки, береш те, що з якоїсь причини впало в око, припало до серця, а що з того слідує і що тому передує ти детально не досліджуєш, бо тебе зацікавило вже щось інше. Це такий хаос інформаційний, який не дає нинішній молоді сформувати чіткі ідеологічні установки.
Ще одне – нині світ так швидко змінюється, що важко передбачити до чого ж нам слід готуватися, мабуть, тому в нинішньої молоді, на відміну від нашого покоління, не існує тривалих трендів, які би дозволили формувати свій горизонт планування на якусь довшу дистанцію. Відповідно, в нинішніх молодих є більше установка на гедонізм, на те, що все має бути швидко, легко, приємно. Результат має бути відразу, і цей результат обов'язково має бути позитивним.
Серед молоді досить поширена думка, що світ настільки сильно змінився, що для сучасної молоді досвід попередніх поколінь вже не є настільки важливим. Чи погоджуєтеся Ви з цією думкою?
До певної міри, звичайно, можна погодитися, але, знаєте, прості відповіді не бувають правильними, визначити – значить обмежити. Так, це правда, що в нинішньому світі кожен день з'являються нові технології, професії, види діяльності, змінюються норми, правила, а тут раптом ми зі своїм світоглядом, установками, своїм консерватизмом, і навіть із деякими фізіологічними неспроможностями опанувати всі ці прекрасні нові речі. Звісно ми перестаємо бути корисними в тому, щоб розповісти молодим про навколишній світ, пояснити як себе поводити в тому світі.
Це, мабуть вперше в історії людства така ситуація, що старше покоління нездатне ввести молодше покоління за руку в доросле життя. Раніше ротація поколінь відбувалася поступово, малопомітно, а життєва мудрість автоматично пов"язувалася з досвідом і, відповідно, з віком. Пам'ятаєте таке прислів'я: "Які літа, такий і розум". Тобто великі літа – великий розум, малі літа – малий. Чому? Тому що раніше займалися сільським господарством, життя текло повільніше і людина на підставі власного досвіду набувала певної інформації про те де краще сіяти, як краще зберігати врожай і взагалі як треба правильно жити.
Коли ж людство перейшло до індустріального світу, зі значно швидшими змінами, тут вже знання не залежало від життєвого досвіду, і людина, яка вчилася в школі, в університеті могла знати більше за старших. А сьогодні знання, вік і досвід ще менше пов'язуються, адже світ дуже швидко, калейдоскопічно змінюється. Наприклад, ти поступаєш на перший курс на певну спеціальність, а коли закінчуєш навчання, то може виявитися, що цієї спеціальності вже просто немає. Вона зникла, бо винайшли нові технології, які з'їли її.
Тобто світ дуже сильно змінився в технологічному плані і це, зрозуміло, вплинуло на багато сторін життя, з'являються, нові норми, правила, моделі та коди поведінки. Але є й такі аспекти життя, які пов'язані з якимись базовими поняттями культури, скажімо моральні норми, або з якимись віковими особливостями людей, як, скажімо, розсудливість. Людина яка прожила довше здобуває знання не лише теоретичні, але має власний досвід пережитих перемог і поразок, втрат і здобутків, які й становлять сенс життя, так звану життєву мудрість. І це те, що притаманне якраз старшому поколінню та майже відсутнє в молоді, те, що дозволяє застерегти суспільство від різкості й категоричності молодих.
Знаєте, свого часу в нас на воєнці був майор, який мав таку приказку: "Это не глупость, Это такой ум". Ми з нього підсміювалися, але насправді це досить розумна приказка. Ніколи не треба ставитися до іншої людини як до дурнішої, на тій підставі, що вона робить щось чи думає не так як ти. По-справжньому дурних людей насправді мало. А стосовно "не таких як би тобі хотілося", то ти ніколи не знаєш через що вони пройшли і в чому сильніші за тебе.
Кожен в цьому житті веде власну війну і якщо він щось робить саме так, а не інакше, то значить має на це певні підстави. Але молоді люди в силу своєї молодості вважають свій розум універсальним. Це нормально, догматизм, категоричність, волюнтаризм притаманні всім молодим людям у всі часи, а от старші люди не мають такої категоричності, через те можуть навчити різних життєвих стратегій, норм, правил, як себе поводити в суспільстві незалежно від того як змінюються технології і як видозмінюються ці правила, тому що базові засади залишаються такими самими.
І найголовніше: не варто забувати, що світ, в якому нинішня молодь почувається так впевнено та зручно, створений для неї все-таки попередніми поколіннями, тому бодай з цієї причини варто прислухатися до старших.
Чи потрібно змінювати підхід до навчання?
Звичайно, що потрібно змінювати. Сучасна школа, зокрема, й вища школа, створена в індустріальному суспільстві і для індустріального суспільства. Тобто це не є щось таке, що нам дане від Бога, що існувало з покон віків. Це соціальний інститут, який створений в конкретному часі для конкретних умов. Приблизно так як лижі створили для того, щоб їздити снігом, а не асфальтом.
Сьогодні суспільство змінилося, а школа наразі ще не пристосувалася до нових умов. Школа в індустріальному суспільстві трималася на дозованій та контрольованій інформації. Ідея полягала в тому, що протягом періоду навчання в школі дітям в голову "вкладався ящичок" наповнений певними знаннями, вміннями, нормами і правилами, які є необхідними, щоб стати такою особистістю, яка є бажана в цьому суспільстві. Але нині неможливо контролювати інформацію, фільтрувати її, подавати дозованою.
Призначення школи – готувати дітей до дорослого життя, але світ дуже швидко змінюється і школа просто нездатна готувати дитину до життя в світі, який ми не можемо передбачити. Очевидно, що сучасна школа має готувати дітей не до конкретних ситуацій, а розвивати особистість, яка зможе справлятися з новими викликами, котрі ми не можемо передбачити. Не впихати в голову "джентльменський набір" знань та вмінь, котрих людині має вистачити на все життя, а вчити шукати та відбирати ту інформацію, яка необхідна в конкретних умовах і для виконання конкретного завдання.
Освіта – не блок необхідної інформації, а меню з якого людина вибирає те, що необхідне.
Нині освіта має відповідати на питання: "Як я можу підвищити свої можливості заробляти?", "Як освіта вплине на мою конкурентоспроможність?" Використання таких критеріїв спонукає розглядати освіту не як період життя, протягом якого на людину звалюється маса знань, а як процес, що охоплює все життя. Нині людина мусить постійно працювати над собою, бо якщо, скажімо, для моєї генерації нормальним є зміна впродовж кар'єри декількох робочих місць, то для представників нової генерації нормальним вже є зміна впродовж кар'єри кількох професій.
Тобто ви маєте бути готові і свідомі того, що точно не будете працювати так, як вас зараз цього навчають в університеті. Не тому, що зараз вас навчають погано, ні, вас, я думаю, добре навчають? і ви повинні це засвоювати, але при тому розуміти, що нинішнє навчання це просто один з етапів вашого життя на певному етапі розвитку суспільства, а за декілька років зміни обов'язково торкнуться і суспільства, і вашого життя, і все може розвернутися в будь-який бік. Ви не знаєте, які знання, вміння та навички знадобляться вам вже у найближчому майбутньому, ніхто цього не знає.
Що на Вашу думку потрібно розвивати в молоді?
Нічого особливого порівняно з тим, що завжди було потрібно. Людина повинна працювати, бути ініціативною, допитливою, вміти кооперуватися, тобто всі ті соціальні вміння та навички, які є необхідними завжди і в будь-якому суспільстві. Але в нинішньому суспільстві особливо важливими є вміння комунікувати, а також толерантність.
Це зараз дуже важливо, адже в глобальному світі доводиться щодня зустрічатися з найрізноманітнішими людьми і якщо ти зі своїм статутом будеш лізти в кожен монастир, то нічого, окрім конфліктів не наживеш. Треба розуміти, що є різні люди, а в різних людей є різні потреби, і що світ створений не тільки для тебе. Ніхто не повинен прагнути переробляти інших людей на свій копил, але так само ніхто не має права впливати на тебе без твоєї згоди, ти маєш право відстоювати свою самість.
Які позитивні і негативні риси можете виділити у сучасної молоді?
Що мені подобається в нинішніх молодих людях, так це їхня толерантність та низький рівень конфліктності, зрозуміло, я порівнюю з часами власної молодості. Можна сказати, що цьому сприяє нинішня система освіти, інклюзивна освіта, збільшення числа контактів у всьому світі, що зумовлюють терпимість до людей з іншим кольором шкіри, іншими звичаями, мовою чи релігією.
Також значно нижчою є конфліктність між батьками і дітьми. Думаю, що причиною цього є з одного боку те, що батьки усвідомлюють, що вони мало знають про сучасний світ і не наважуються категорично нав'язувати дітям власні установки, намагаються вибудовувати партнерські стосунки, а з іншого молоде покоління не має власного світогляду, не має власних ціннісних установок, які би входили в суперечність з цінностями їх батьків, і взагалі, нинішня молодь не відчуває себе єдиним поколінням.
Але що б не було причиною, а на виході є результат, який, в принципі, мені подобається.
Також позитивними рисами сучасних молодих людей є допитливість, швидкість реакції, вміння освоювати нові види діяльності.
А от не подобається їхнє невміння концентруватися, невміння планувати на довшу перспективу, нездатність до тривалої рутинної роботи, яка не приносить швидкого результату. Не знаю, чи це позитивна чи негативна риса, швидше об'єктивна риса. Зараз виявили таку особливість, що сучасна молодь здатна сконцентрувати увагу на певному об'єкті не довше, ніж вісім секунд, так звана кліпова свідомість. Сьогодні навіть уже існують такі радіостанції, орієнтовані якраз на молодіжну аудиторію, які не крутять цілих пісень, а обмежуються лише куплетом і приспівом, а далі й так уже все зрозуміло, далі все буде повторятися.
Але в результаті сучасна молодь виявляється відірваною від тих пластів культури, які плекалися впродовж багатьох поколінь. Вони не здатні сконцентруватися і, як наслідок, мало читають, не здатні зрозуміти складні тексти, для них Анна Кареніна це "та, що під поїзд кинулась". Їх смертельно лякає заповнений літерами аркуш, вони здатні поглинати інформацію тільки у вигляді маленьких порцій – коротких абзаців або ще краще – у вигляді малюнків. Ось це не подобається. Але з цього приводу вони не сильно комплексують, у них є свої культові речі, якісь комікси, мультики. Я не впевнений, що ті їхні герої, які приходять з вірусних роликів чи серіалів, є гідною заміною тому культурному пласту, який сформував культурний код попередніх поколінь.
Вони не знають не лише літератури, але й кінокласики, класичної музики. Я не претендую на те, щоб вони знали музику саме мого покоління, якихось Led Zeppelin, Prince чи чогось подібного, але вони не знають й Моцарта та Вівальді, не знають джазових стандартів. Щоправда, це все вже на любителя, але те, що не знають літератури, це мені болить. Може це вікове, може з часом вони опам'ятаються, але боюся що ні, вони дуже відділені, пішли і не озираються. Немає відчуття того, що вони хочуть зберегти цю тяглість. Навіть якби вони бунтували проти цього, не подобається тобі Гоголь, чи скажімо Даніель Дефо, прапор тобі в руки, критикуй, висміюй, але ж вони просто цього не знають. Це прикро.
Зараз можна спостерігати зменшення зацікавленості субкультурами, чим це можна пояснити?
Завдяки тому, що є соціальні мережі та вільний доступ до інформації, суспільство дуже атомізувалося. Раніше були певні види діяльності, в яких було зайняті багато людей, які вели схожий спосіб життя, мали спільні проблеми і вирішення цих проблем, а тому в них були більш-менш спільні інтереси. Цей інтерес об'єднував людей у великі соціальні групи, наприклад, робітники, селяни, землевласники, торговці, шахтарі.
Сьогодні світ змінюється, з'являється багато нових видів діяльності і при чому ці нові види діяльності виникають дуже швидко і розподілити людей на основі цих видів діяльності складно. Люди можуть об'єднуватися в різні групи на основі спільних інтересів віртуально. Я можу мати більше спільного з однодумцем, з яким граю в комп'ютерну гру чи розробляю певний проект, але який живе в Австралії, ніж із людьми, які мешкають на сусідній вулиці.
Немає об'єднуючого чинника чи то за географічною ознакою, чи за певним видом діяльності і через те суспільство надзвичайно сильно роздрібнено. Кожна така дрібна група має свої інтереси, свої культурні запити, а відтак великих субкультур не виникає з об'єктивних причин, бо великих груп із спільними інтересами є мало. І, я гадаю, що це така специфіка, завдяки якій нинішнє покоління не відчуває себе єдиним. За рахунок того, що вони всі є однакові за рахунок однакових технологічних умов, суб'єктивного відчуття однаковості в них не існує, хоча якщо подивитися об'єктивно, з боку, то вони дуже і дуже всі однакові, надзвичайно, вражаюче однакові.
Ми, на мою думку, були більш різними. Може тому, що вони більш відкриті, вони хочуть подобатися, хочуть, щоб їх лайкали. Але в тих рамках однаковості кожен з них вважає себе неповторним, особливим і наголошує на тому. А от суб'єктивного відчуття приналежності на певної групи, то такого не існує, а без цього групи не буває.
авторка: Христина Ткачик