Ізі

Ізі

Юрій Семашко,  22 вересня 2017

Італо-українська комедія, що спроможна виправдати сподівання усіх творців, але не усіх глядачів.

Поміж стрічок в українському кінопрокаті 2016-2017 рр., які підтримали у Держкіно не так уже й багато комедій. У тренді – патріотизм, історія, страждання, і тому амбітна комедія Ізі режисера Андреа Маньяні могла б хоч якось розвеселити цю картину. Амбітна передусім тому, що знята італійцями, що мають всесвітньовідомі чоловічі архетипи у кіногуморі: життєствердний Фантоцці, ловеласні ролі Адріано Челентано тощо. Ізі намагається виконати місію оновлення вітчизняного кіно (створеного за державної підтримки) та вигідно вирізняється поміж стрічок в українському прокаті: з трагікомедією, сповненою метафор і пошуків головним героєм самого себе, може лише віддалено позмагатися фільм Dzidzio Контрабас.

Варто віддати належне італійцям за актуальний в Україні сюжет, зважаючи на чималу кількість українських заробітчан у Італії, за яким невпевнений у собі, розгублений та безпорадний у життєвій суєті італієць Ізі (скорочна версія ім'я Ісідоро) везе в Україну труну з нашим заробітчанином. 

Проблема землі під поховання є особливо болючою для Італії, зважаючи на обмежену кількість землі під цвинтар. Тому є два варіанти поховання: кремація (з подальшим захороненням праху) та традиційне поховання. Якщо вибирають другий варіант, то тіло спочивати у мирі може лише 12 років, опісля цього його: або спалюють і перепоховують, або родичі платять чималу суму, щоби продовжити спокійний сон померлого. Для звичайної родини з карпатської глибинки це надто дорого, а відтак простіше везти його на рідну землю, зазнавати у дорозі чималих пригод, як це й трапилось з Ізі та труною. Цей сюжет планували знімати у Сербії, але далекого 2010 року випадкова зустріч у Греції італійців з українцями змінила рішення режисера.  

Шлях небіжчика Тараса з Італії до його рідної Кам'янки стає своєрідним хрестом італійця, його неймовірними пригодами в Україні. Завдяки карпатським краєвидам та епізодичній згадці села Опорець, можна зрозуміти, що йдеться про село Кам'янка Сколівського району Львівщини. Тут, між іншим, варто згадати, що львівську прем'єру фільму обтяжило непорозуміння, що могло стати й скандалом: дистрибютори стріки і комунальний "Львівський кіноцентр" не дійшли консенсусу, відтак останні були змушені скасувати показ фільму запланований у день всеукраїнської прем'єри 14 вересня.

Власне першій появі Карпат у кадрі передує епізод ночівлі Ісідоро верхи на труні у великому цеху суднобудівного гіганта і тому невідомо, що сталося з Ізі між перебуванням у тому цеху і приїздом у Карпати. Автори фільму уникнули можливості показати пригоди, які могли статись з ним поки він долав сотні кілометрів Україною, хоча, водночас, вони досить вибіркові у місцевій топоніміці.

У кадрі є велика холодна набережна, совкова "Столовая", бароковий костел, відділок поліції у просторій старій будівлі. Все це хаотично поєднано одне з одним, творці, обираючи місця зйомок перебування Ізі в Україні, керувалися принципом "головне картинка", і тому фактаж та ймовірний маршрут мандрів головного героя стає достатньо дивним для українців.

Цей подив можна помітити в епізоді, коли глядачі у кінотеатрі намагались впізнати кладовище вояків І Світової війни, чи в останній локації де присутній катафалк – на перехресті, де дорожній знак суперечливо радить їхати до Києва у різні боки. Та, напевне, не варто сприймати це за помилку творців, а лише як вигадку, ще один злий жарт долі над страдальцем Ізі.

Поміж серйозних ляпів фільму варто вважати діалоги Ізі та українців. Священик, поліцейський, селяни у Карпатах, і навіть україномовні азіатки з легкістю знаходять з ним спільну мову, хоча ще на початку стрічки глядачу стає відомо, що Ізі володіє лише італійською. Здавалось би такий прийом застосовано аби зекономити на субтитрах, дублюванні італомовних реплік Ізі у розмовах з українцями, однак наприкінці стрічки присутня сцена, де молода горянка пояснює італійцю де він, і як сюди потрапив, читаючи італійською зі смартфону. Яким чином тоді решта персонажів допомогли йому доїхати до Карпат? Досконало знали італійську?

Пересічні персонажі грають свої ролі скупо, без особливої міміки чи дотепних жартів. Доволі комунікабельні карпатські селяни у фільмі чомусь розмовляють літературною українською мовою, хоча за словами творців фільму, до участі у зйомках запросили звичайних селян. Один з епізодичних селян – фірман – взагалі ніби позбавлений дару мови, поки він везе Ізі з одного села до іншого, не каже жодної репліки. Перш ніж увійти в хату він навіть не вітається з ґаздинею. Хоча у колоритного львівського актора Ореста Сирватки, який виконав цю роль, добра дикція і гарний голос.

Та якщо ширше дивитися на ролі персонажів, то можна припустити, що режисер навмисне мінімізував їхню можливість викликати у глядача будь-яке враження від акторської гри, оскільки це фільм одного героя – Ісідоро, а всі інші – мимобіжні статисти. Винятком хіба що є о. Степан (Остап Ступка) і слідчий поліцейського відділку (Орест Гарда, заньківчанин, який нещодавно відіграв роль у петлюрівському щоденнику).

Вони грають свої ролі професійнiше решти, однак і на цьому важко зосередитись через сумнівність, штучність їхніх образів. Священик, який курить під стінами свого храму і от-от планує полишати парафію заради музикування і шлюбу – це таки перебір. Важлива деталь – епізод зі Ступкою знімали у Золочеві, у старовинному костелі та на задньому подвір'ї цього храму. На щастя, наші кіноскаути побачили західноукраїнську глибинку там де вона і є.

А коп у капцях на робочому місці – це смішно, але нереалістично. Модна та нова українська поліція може цього не зрозуміти. Справделивости ради варто додати, що на львівській прем'єрі Орест Гарда описав свого персонажа як такого собі канцелярного копа, який працює лише у відділку, і тому  дозоволяє собі на робочому місці таке взуття. Цю деталь виділяють окремим кадром.

Власне монтаж і операторська робота місцями нагадує документальне кіно: широкі панорамні кадри, багато статичності, мінімум саундтреку не лише показують певні фактологічні деталі, а й показують образ Ізі. Другорядних персонажів камера навмисне знімає мало, здалеку.

А з Ісідоро – навпаки: у моменти розгубленості, сумнівів або рішучості (сцени, де він гасає українськими дорогами і картодромом) камера знімає його зблизька, а кількасекудну сцену, в якій він сміється для селфі з копами, знімають загальним планом і тому усмішка Ізі просто губиться, гірше запам'ятовується, ніж його схвильоване обличчя під час решти пригод.

Камера зосереджує глядачів на образі Ізі-страждальника, який пливе бурхливою річкою на труні-човні, неначе Харон Стіксом, а холодна картинка доповнює похмурий, навіть депресивний сюжет цієї трагікомедії,

Зрештою, це нормально для режисера, який зняв свою першу повнометражну комедію.

Виконавець головної ролі Ніколо Ночелла, відіграв не лише драматичну роль, а й таку, що вимагала чимало сил на знімальному майданччику. Він пригадує: "Починаючи день на знміальному майданчику я запитував у режисера: "Що сьогодні я мушу терпіти?" Трюки виконані Ніколо Ночелла не є аж надто ризикованими чи складними, але вони додають комедії чорноти.

Єдине, що відверто несмішне, а зайве – це гумор туалетний. Невже так важко було уникнути сцен, де чи не єдиним звуком є метеоризми і гази головного героя? Логічно, що апогеєм туалетного гумору стає сцена, що нагадує хрестоматійні американські комедії а-ля Проблемне дитя.

Як на комедію тут відверто мало музики. Лише наприкінці, коли Ізі мандрує Карпатами, звучить звучить щось а-ля Морріконе для спагетті-вестернів Серджо Леоне, і так музика з фільмів про Дикий Захід озвучує фільм про доволі колоритну частину українського Заходу, де з головним героєм відбуваються карколомні пригоди.

Троїсті музики та танці селян на похороні Тараса нагадують відому сцену з Тіней забутих предків Параджанова. Але як зізналися творці Ізі на прем'єрному показі, вони про таку сцену з Параджанова навіть не здогадувалися, хоча про неї у них питали у Львові та Житомирі. Тут можна зауважити і ще один кіноляп. Ізі приїхав у Сколівський район (Бойківщина), а танці та розваги похоронах є більш звичними на Гуцульщині, якою на Сколівщині й не пахне.

постер: premium-films.com

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.