Межа

У словацько-українському фільмі Межа (Čiara) словацький режисер Петер Беб'як за декілька стартових хвилин робить те, на що новітнім українським фільмам потрібно півгодини (якщо не увесь фільм).

Різка, впевнена, непередбачувана та піжонська Межа відразу стає уроком, наприклад, для нещодавніх українських стрічок Стрімголов та Контрабас. Для Стрімголов – це приклад того, як приватну історію можна піднести до рівня міфу. А аматорство дзідзівського Контрабаса навіть не хочеться ставити поруч з фільмом Беб'яка, оскільки варто лише порівняти гру Андрея Грица в ролі капітана Петера Бернарда та кривляння українського митника у виконанні Олексія Вертинського, як усе відразу зрозумієш про рівні режисури.

У фільмі про контрабанду на українсько-словацькому кордоні якось відразу хочеться забути лише про деяких українських акторів з їхніми театральними інтонаціями, але й це питання Беб'як вирішує з часом. У стрічці, де прихід Шенгену асоціюється з вигнанням з Раю, хоча сам Євросоюз скрізь та завжди іменується Раєм на землі, остання фраза Станіслава Боклана у ролі Крулла про те, що він тут Бог – просто зайва, оскільки увесь фільм про цей його статус й так повідомляє без слів (це ж не бездарність Століття Якова).

У контрабандний кримінал Адама Крайняка (Томас Масталір) Беб'як вплітає біблійну історію багатостраждального Йова, який втратив усе, але так і не звинуватив Бога у своїх стражданнях. За стражданнями Йова рідко коли у цій історії помічають кризову тему дорослішання (у сенсі розуміння Бога), а отже і довіри (а на ній Адам і будує увесь свій бізнес). Це історія позбавлення ілюзій, історія трансформації поглядів на природу Бога (від грізної десниці до животворчого перста) та історія трансформації поглядів на себе у навколишньому світі.

Адам, з прикордонним прізвищем Крайняк, у релятивізмі вестернового пограниччя чомусь втратив відчуття лабільності (див., наприклад, Stíny horkého léta (1977) Франтішека Влачіла), відчуття трікстерної гри. Як він, взагалі, міг думати, що у такій мінливій ситуації втримається лише на цигарках?

Десь тут навіть можна назвати Адама Крайняка контрабандним праведником за відмову займатися наркотою чи нелегалами, але чи добре це для його бізнесу? Лише після усіх потрясінь, коли його покинуть та кинуть усі, але не друзі, Адам вже оновленим (новим Адамом) почне боротися з левіафаном Євросоюзу і так на останніх хвилинах фільму креативно (згідно з усіма європейськими тенденціями) додумається до людяного та веселого транспортування нелегалів крізь кордон з телепортом у кабінці туалету. І так креативне шифрування нелегалів під весілля стає чудовим прикладом прогресивного та конкурентоздатного мислення під час капіталістичного змагання.

З біблійних сюжетів (тож не просто так Ісусова іконка великим планом баламкається на лобовому склі) проростає й історія Адамової мами – Анни. В епізоді з усікновенням курячої голови відразу зрозуміло, що ця бабуся ще обов'язково вистрілить у найкращих традиціях австралійського фільму (а згодом, й серіалу) Animal Kingdom.

Подальші моменти з нею, наприклад, зустріч зі священиком, який є зв'язковим мафії (салют общаку у церкві з Джона Віка) чи очікування, що вона (досвідчена кілерка) замочить Крулла на жіночій території (кухні) дещо поступаються силою усвідомленню того, що Анна колись вбила свого чоловіка-алкоголіка і закопала його під деревом, деревом життя. На цьому дереві життя важливо зауважити дітей, цих ангеликів, які спочатку уважно спостерігають за Анною, а згодом і врятують Адама від вірної смерті.

З такими елементами фільму навіть цікаво, що у Беб'яка немає нічого такого, що називають чорнухою (можна тільки гадати, що на такій темі міг зняти Смажовський, Весілля якого десь тут досить поруч).

Також з біблійних сторінок приходить образ Йони Дацея, який, як і пророк Йона, пішов супроти Божої волі в інший бік. І якщо в біблійного Йони раптово всихає рициновий кущ, то у фільмового Йони, який зрадив Адама, у мить богоборчих претензій на стіні раптом починають плакати намальовані квіти.

Майже увесь фільм Адама супроводжують постійні провісники катастрофи: ламається кран, залітає дочка Люція, вмирає у бусі нелегал, перевертається вантажівка з цигарками. Все сигналізує про те, що щось пішло не так, що потрібні зміни. А в мафіозі Йони у цей час у тюрязі сидить син Лука, сидить за протест, хоча за які такі протести могли посадити за Ющенка? Наголос тут саме на слово "протест" і саме цього не помічає Йона та деяка вкраїнська кінокритика. Не помічає конфлікту у тому, що у мафіозі син сидить за протест, бо коли син Крулла – дурко та костолом, то це якось звичніше.

Але клас режисера Беб'яка навіть не у тому, що у кримінальному трилері панує така кількість біблійних сюжетів, де навіть прикордонника (митника), який зрікається Адама, звати Петером, а у тому, що з такими біблійними підвалинами фільм Межа – це комікс та одночасно пародія на комікс. Беб'як вміє дивувати, тому що традиції чехословацької кіношколи нікуди не зникли, і так за жорстоким реалізмом у кадр відразу ввалюються сюр та абсурд (разом з чорним гумором). Вміє режисер й розважатися та розважати інших, і тому Межу досить спокійно можна поставити поруч зі стрічками Deadpool (2016) чи The Hitman's Bodyguard (2017).

Взагалі, з точки зору Бога чи ангелів, усе це дриґання супергероїв (які завжди на боці Добра) у спробах заміщення Творця власним тілом придатне лише і тільки для коміксів. У Беб'яка босота бавиться у мафію та у певному сенсі усе це можна назвати сотворенням з Адама людини. У бандитській естетиці босяків завжди знайдеться місце для недосконалості, а тому цій виразній вітальності (у фільмі) варто додати лише трохи розуму та креативу (див., наприклад, Limitless Ніла Берґера).

Тому, окрім безпосереднього висміювання кіноштампів (про загадкову слов'янську душу, скажімо), все це глузування має практичний характер, оскільки штампи (мислення) є складовою інфантильної поведінки, застиглого світогляду, а для серйозного бізнесу – це катастрофа. Плинність – ось його (бізнесу) кредо, слоган та омофор.

Беб'як відверто стібе геройську романтику подекуди недалекої босоти, яку та безпардонно запозичує з кінематографа. Ті обрізання садовими ножицями мізинців побратимів а-ля якудза, що є словацьким привітом Клану Сопрану, який полюбляє цитувати Хрещеного батька. Чи довге читання моралі перед вбивством як специфіку жанру. Якщо тут і можна помітити якийсь кустуричний відгомін (рожевий мерседес), то відразу варто говорити про традицію чехословацької кіношколи з її сюром та абсурдом. Тут вистачає свого матеріалу та підтекстів, щоб ще дивитися на серба. Той же, цвинтар біля сміттєзвалища чи розбирання цигарок з перевернутого буса, як минулого року біля Стрия народ виносив пиво з перевернутої фури.

Фактурний Томас Масталір міг би спокійно зіграти Віна Дізеля у xXx, а з балалайкою на дискотеці чудово вписується в репертуарну картину Раммштайна.

Якщо далеко не втікати від музичної теми у фільмі, то Люція Крайняк після обрізання волосся перед похороном коханого Івора несподівано схожа (невідомо чи свідомо?) на обкладинку альбому Братів Гадюкіних з промовистою назвою "Було не любити" (1994).

Межі вистарчає власного комедійного таланту (пропозиційне тренування Івора перед Адамом, епізод з радіоприймачем (трахнути, а не розхирячити) чи інсталяція трупів в кар'єрі, де режисер іде далі, ніж російські стрічки Адмірал та Сонячний удар) та операторської роботи (містичний ліс ймовірної смерті Петера чи перша з'ява кар'єру, де можна знімати словацькі Дивні дива, хоча у них й так є своя Spadla z oblakov) для створення цікавої історії, де ще може бути продовження чи навіть серіал.

Поміж усієї фільмової краси варто виокремити два з половиною епізоди. Це сцена сексу Адама та Олександри крізь вікно будинку, де камера повільно опускається вниз, де стоїть Анна, а також кадр з балконом, де усі курять, бо це прекрасне продовження традицій чехословацького абсурду. Хоча, схоже, що останнього (абсурду) трохи не доганяють деякі українські продюсери, які чомусь зарубали сміх Івора у труні (бідосі, що, не бачили Привида замку Моррісвілль?) Хоча й без того, там верхній ракурс такий, що 1+1 (ТСН) тихенько ковтає слинку та готується задусити рідну маму за мінімальну можливість чогось подібного у своїх новинах.

А поза тим,  мораль Беб'якового коміксу у тому, що бюрократичній утопії Євросоюзу важко буде здолати вестерновий (і тому незнищенний) потяг людини до авантюр, як, власне, і саму людську недосконалість. Хіба що тільки "прозіумом", її, "прозіумом".

постер: bontonland.cz