Усміхаки

Усміхаки

олександр ковальчук,  3 квітня 2018

Чергова графоманія адвокатки Лариси Денисенко з подальшим знущанням над українськими дітками.

Після маркетингового тероризування українських маляток графоманією про дівчинку Майю сріблолюбива адвокатка Денисенко вирішила не зупинятися на досягнутому хайпі і тому продовжує катувати вкраїнських діток своєю новою графоманією "Усміхаки. Все, що треба знати про собак".

Графоманка Денисенко змалечку любить собак ("я справжня собачниця, без псяк просто не уявляє свого життя") і тому, схоже, не довго думала над тим, щоб підзаробити на довірливих дітках у вже звичному амплуа дорослої тьоті, яка з верхотури літ дає поради жовторотому юнацтву. Перед такою собі енциклопедією про тренування псів Денисенко добряче потренувалась на дітлахах і тому вже спокійно може бути порадницею, провідницею у світ собачої психології.

Однак усю цю інформацію можна легко відшукати в інтернеті без постаті тьоті-графоманки на головою з її настирливим сюсюканням, зверхністю, панібратством та убогими спробами бути своєю з-за допомогою невдалого використання сленгу. І, до речі, ця книга Денисенко нічим особливо не відрізняється від стервозних інтонацій у подібній книзі порад "Стильна книжка для панянки" від Оксани Караванської, де та чомусь підносить себе до статусу ледве не Міранди Прістлі. Схоже, що на таку ельдорадну лінійку нон-фікшину для маляток можна підписати й графоманку Катерину Бабкіну та її нову книгу "Наші птахи і те, що їм заважає".

Власне використання слова "Усміхаки" від Денисенко відразу підозріло нагадує про Забиваку – талісман Чемпіонату світу з футболу 2018 у Росії. Денисенко завжди нерівно дихала на футбольну тему (тому й так епічно обламалась з гривкою Додіка у дівчинці Майї) і навіть в "Усміхаках" згодом згадує про жовту  картку для футболіста. І тому, можливо, це не просто збіг напередодні чемпіонату, а суголосся маркетингової стратегії, де Денисенко, услід за графоманкою Вдовиченко, намилилась на російський ринок.

Бо якщо присутність футбольної тематики у книзі "Майя та її мами" ще можна якось пояснити, то жовту картку для футболіста в "Усміхаках" можна було зрозуміти лише за тієї ідеальної ситуації, де б усі вкраїнські діти тотально глорили за ті чи інші футбольні клуби. Особливо, дівчатка, до яких Денисенко переважно й звертається, бо хіба у письмі для пацанів хтось би розумний вживав слово "пісюнчик"?

Якщо далеко не відходити від Росії, то у книзі львівського видавництва (а це Видавництво Старого Лева) можна натрапити на досить дивну пораду (ст. 83): "В умовах нашої країни, де люди і собаки знають щонайменше дві мови – українську та російську, говори до собак по черзі обома мовами". Особливо така порада актуальна у Львові, ага. Хоча, після юзання слів "пісюшки" та "гівняшки", де усе схоже на те, що Денисенко думає російською, нічого дивного у тій двомовності немає.

Але цю зрадоньку варто відразу залишати для праваків, бо грубі, варварські методи графоманки Денисенко завдають українській дитячій літературі ще більшої шкоди, ніж усі ці загравання з русскім міром. Відразу варто помітити розгубленість месійної порадниці Денисенко, яка просто не знає, що робити з тими дітками.

Вона силкується, пнеться і мнеться, стати своєю, типу, розмовляти однією мовою з юнацтвом і вже так невміло та невчасно використовує сленг ("тусуватися"), ніби вважає, що цього достатньо для ілюзії розуміння молодшого покоління (Майя – богиня ілюзії). За, типу, довірливим тоном про зростання добра та любові у Денисенко відразу чомусь зустрічаєш слово "втикати" (у комп чи телевізор), яке негайно виокремлює увесь незручний фальш її компанійськості.

Вона просто не орієнтується у житті сучасних дітей, бо досі витає у замріяних хмарках про якусь рок-музику (на цьому ж погоріла й Караванська), хоча сьогодні саме реп – це новий рок. Вона, ніби відмінниця, яка вперше потрапила до поганої компанії і тому для колективної крутості (та власної впевненості) намагається гнути триповерхові матюки.

Так в "Усміхаках" з'являється епізод про смак собачого гівенця у її роті: "Якось мого бульдожика повели гуляти, поки я ще спала. Після прогулянки він стрибнув до мене у ліжко і почав цілуватися. Так я перше і востаннє скуштувала чужих гівняшок". І вона, до речі, чомусь свято переконана, що: "Над словом "гівняшки" майже всі завжди сміються". Справді? Всі?

Денисенко ніби намагається поважати малюків та розмовляти з ними по-дорослому про серйозні теми, наприклад, про обережне введення кінчика термометра в анус, але відразу ж відверто упосліджує маляток щенячим сюсюканням: "псяки", "писочок", "усміхаки", "любляки", "почухасики", "погамав", "нямка", "гризюка", "блювачки", "підбирака", "заслиняка", "гризюки", "заслиняка", "непідбігака", "пострибака", "маніпуляки", "запливаки".

І як після такого читати її роздуми про смерть: "Кажуть, песики вирушають на небо і стрибають та по веселках. Якщо людина вірить у Рай, чому б не повірити у веселку для песиків"? І хто таке каже, старий мультфільм All Dogs Go To Heaven?

Її зверхність дорослої тьоті, де вона тренує сильний фу-голос, породжує не лише моралізаторські інтонації, але й певні хворобливі нотки, де вона чомусь впевнена, що діти заради песика говоритимуть батькам фразу "я все для вас робитиму". Зі зневажання дітей проростає і той її пафосний та безвідповідальний коучинг: "Бо зрозуміти свої мрії та вчинки важливо".

А ще, наприклад, таке: "Перше правило дуже просте: починай із себе. Й еволюція і Бог створили нас розумними істотами, принаймні, розумнішими за собак". Так еволюція чи Бог? Чи адвокатка Денисенко просто полум'яна послідовниця Тейяра де Шардена? Хоча, якщо вона така поціновувачка прогресивної творчості французького єзуїта, то чому тоді пишається фразою: "Хай він думає, що його карає Псячий Бог"? Схоже, що вона не читала рецензію Варіантів на фільм Даррена Аранофскі mother!

Поза дивними прикладами педагогічної маячні у книзі Денисенко ("Не можна дорікати цуцикові за те, що він какає. Тобі ж за це ніхто не дорікає") можна навіть натрапити на смішні моменти, де ця графоманка на мить вважає себе Джоан Роулінг у тих своїх "гризозлочин" чи "гризлочинець" а-ля "смертежер".

Але вінець графоманського маразму від меркантильної адвокатеси – це продакт-плейсмент медичних препаратів для песиків. У ньому вся така толерантна лібералка Денисенко замість того, щоб залишити місце коханим дітками для власного вибору, на авторитарний манір наголошує лише на певних, обраних, препаратах. Чому, власне, "Дронтал плюс" від фірми Bayer, а не якийсь "Дристал мінус", "Фебтал", "Азінокс" чи "Мильбемакс"? Чому саме "Ворміл", а не "Альбендазол" чи "Біхелдон"? Чому "Левомеколь" ("Слід змастити кінчик термометра маззю "Левомеколь" або дитячим кремом й обережно ввести кінчик термометра в анус"), а не "Альгофін", "Вундехіл", "Бепантен" чи "Олазоль"?

За усіма цими прикладами користолюбства та захланності адвокаточка Лариса Денисенко якось забуває про собачий секс, хоча так пристрасно тащиться від тічки: "Цуцики-хлопчики не можуть вгамуватися, коли бачать дівчаток з тічкою. Для них це один із найзвабливіших запахів" та особливо кайфує, коли пише про одяг для песиків: "хлопчикам – довжину черевця аж до пісюнчика (щоб не обпісяв костюмчик)".

У неї є такі дорослі розділи про тічку, анус, смерть та собаче гівенце на вустах, але чомусь немає такого важливого та детального розділу про секс між песиками та сучками, де вона б розповіла досвідченою та твердою рукою собачниці про те, як пісюнчиком рухають туди-сюди у піхвочку, усі-пусі, джага-джага, а там живчиками, живчиками – голосними, ніжнотонними переповниться блакить, бо ж якби ви знали паничі, що псяки роблять уночі.

Ніхто поки не знає, коли закінчиться ця графоманська інтервенція та відверте заробітчанство халтуркою на теренах дитячої літератури в Україні, і тому спеціально для адвокатки Денисенко, або вона остаточно усвідомила, що нині рулить реп, лунає трек "What It Look Like" балтіморського репера Spank Rock зі старого альбома брудного репу "YoYoYoYoYo" (2006).



фото: megakniga.com.ua та politikus.ru

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.