Зміст статті

9 травня 2018олександр ковальчук2569

Трійця абібасів

Без зішестя вічного вогню на Пагорбі Слави якось особливо блякло.

Раз у рік збурюється та здіймається народними хвилями на львівському Пагорбі Слави священная війна між пубертатними націоналістами та підтоптаною ватою.

За фрагментарністю навколишнього світу, де Фейсбук її особливий пророк, на горизонті вкотре бовваніє вавилонська вежа, де деякі всі намагаються не розуміти кожного та один одного, зокрема. Порохоботи і садоботи, Свобода і вата, геї та Церква одночасно й завзято практикують гігієну спілкування, тобто впевнено та гидливо відсікають усе, що порушує їхній спокій та комфорт.

Цікаво, що настільки жорстокий бан усього, що не подобається чи не збігається з їхнім світоглядом, відбувається під час неустанної проповіді толерантності до будь-якої Інакшості та під омофором Божого слова.

Щороку на Пагорбі Слави у Львові кожен вірить у щось своє. Юродива вата з блаженними обличчями страждає поміж біснуватих антихристів та очікує Небесного Єрусалиму, а Свобода традиційно вірить, що богомдана істина лише у них і саме це й дозволяє їм бути на ранковій варті усіх інших.

Без вічного вогню, молебню УПЦ МП та спалювання стрічок цікавість до цього щорічного фарсу поволі згасає назавжди, і навіть прихід представників ветеранських організацій Львова місцеві галичани зустрічають без особливого ентузіазму.

За всім цим розслаблено спостерігає місцева поліція та ДСНС на кожному, потенційно вибухонебезпечному, куточку. Космонавти пильно стежать за усім, що рухається, за периметром, дві групи стоїть попід стінами, а інші – ховаються у кущах. Тільки група превентивної комунікації активно розводить опонентів у різні вікові категорії.

Без церковної оруди московські парафіяни ходять на Пагорбі Слави колами, немов євреї у пустелі. Після спорадичних сутичок з пубертатними націоналістами ображені та гнані ватники (колишні господарі життя) мовчки ходять канонічною територією з опущеною головою і лише в компаніях вірних ризоносців дозволяють собі на повний голос демонструвати русскій мір навколо.

Деякі їхні подруги (за покликом сполоханого серця чи керуючись принципом самовиживання на чужій території) благають своїх благовірних стишити свій праведний гнів до кухонних розмірів та дочекатися другого пришестя Христа, де усім їм щедро воздасться за таку наругу над православними.

Їхні руки пахнуть ладаном, а поміж них можна помітити елементи тихого спротиву теперішній владі у фрагментах кумачу на одязі. Після співу "Хрістос воскрєсє" деякі з них клянуть владу, яка познімала усі таблички з комуністичною символікою, щось там гаспидами сичать про дебілів та пенсіонерно бурмочуть собі під ніс, що націоналістів тут як грязі. У перевіреному колі своїх бабушкі переконано заявляють комрадам, російською, звичайно ж, що президента (України) вони не дивляться, не слухають і не читають – він для них не існує.

Московські парафіянки такими няшними мироносицями співають про Небесний Єрусалим, що навіть не здогадуються наскільки їх там, на небі, здивують після упокоєння сокрушеного духу. Але нарешті вони знаходять на Пагорбі Слави могилу єдиної кобіти та проводять там покаянний молебень вголос.

На парсунах малолітніх націоналістів поки що важко помітити будь-які прояви інтелекту, але вони вперто намагаються вести платонівські діалоги про природу речей з ватними пенсіонерами. Коли вони не сперечаються, то співають про комуняк на гіляках.

У момент, коли Сірий з Нацкорпусу намагається вивищитися понад усіма іншими посеред себе, один з націоналістів навіть сперечається з якоюсь бабушкою про волю Божу.

Якщо у цю мить щось і єднає львівських націоналістів та львівських ватників, так це незнищенна любов до бундесу. Але якщо у пенсіонерок лише кошерна символіка Фольксвагену на бейсболках, то поміж націоналістів кожен третій чомусь в адідасах і так ніби не чув про бойкот німецької фірми у галицьких палестинах.

У націоналістичного пубертату постійно чешуться руки, їм немає з ким спілкуватись, поміж них навіть немає дівчат, щоб хоч якось можна було кудись пролонгувати фонтани сексуальної енергії і тому вони кошмарять ватних пенсіонерок.

Чомусь саме у цю мить тут немає Юри Михальчишина, який міг би скерувати їхні потенції у потрібні русла, і тому вони відверто страждають фігнею та пустими руками.

Вата та націоналісти тут та зараз, ніби два брати-акробати. З їхніх характерних облич можна багато чого прочитати і навіть напророкувати майбутнє на декілька років вперед. Але поки, поки що малолітній пубертат чіпляється до працівниці з групи превентивної комунікації з дурнуватими запитаннями та імітацією суїциду. У пубертату на превентивних сьогодні особливий зуб, бо ті постійно розводять їхні срачі руками і не дають їм насолодитися перлинками та багатоходівочками інтелектуальних розмов з місцевою ватою.

Під кінець цієї туси на Пагорбі Слави виник такий собі чоловік з квітами, медалями батька та чекушкою в руках. Ніби нормальна така львівська персона, без жодних православних маркерів та російської мови на обличчі, але з меланхолією в очах. Пубертатна бикота відразу нарекла батькові нагороди хрєнню, а його самого обізвала алкашем. І навіть почала пащекувати до поліції (під якою вона і ходить) за те, що вони пускають у публічне місце людину у стані алкогольного сп'яніння.

А десь неподалік, біля могили майора Путіна, дорослі галицькі вуйки дали жовторотим націоналістам майстер-клас вищого пілотажу у криці безсмертної душі-християнки: "То хто у 1945 році йобнув того Путіна? Німці, курва, чи наші?"

Коли вже майже усі розійшлися, а націоналісти-отроки зникли з Пагорба Слави як тип, клас та ряд, то відразу з'явився старий комуніст у футболці з Че Геварою на грудях та червоною зіркою на спині. Між спокійного покладання квіточок він щось мимрить собі про бидло та поляків, але серйозно сприймати його геополітичні заяви заважає пакет BMW у руках.

У розмові зі своїми перевіреними чегеварник вихваляється тим, що спокійно ходить з команданте на грудях, бо місцеві націоналісти не знають хто це такий. "А що там у тебе позаду?" – питається російською його співрозмовник. "А там, взагалі, жопа (червона зірка) – відразу розстріл" – сміється у дружньому колі своїх на порожньому Пагорбі Слави він.

У 13:00 на Пагорбі Слави вже немає чого робити, а Сонце припікає ще сильніше.

На Марші Величі Духу дріботіння шісток та шісток шісток прекрасно витравлював Steve Reich та його 6 секція з альбому "Music for 18 Musicians". Однак сьогодні не буде не менш прекрасної 7 секції з цього альбому, а перед вечірнім релаксом після робочого дня лунатиме монреальський колектив Homeshake зі своєю композицією "This Way".

Автор: олександр ковальчук