олександр ковальчук,  13 червня 2019

The Elephants "The Shades" (2019)

The Elephants "The Shades" (2019)

Безликий пост-хіпстерський рівайвл постпанківського рівайвлу 2000-х з англомовних Сум.

На хайпі 2016 року продюсерський проект Євгена Філатова (The Maneken та чоловік Онуки) The Elephants щось трохи повитав на хмарках щастя з альбомом "Colors". Але не більше, оскільки їхня безлика англомовна шняжка від стерильних манекенів (не те, щоб концепт) своєю принциповою одноразовістю багато кого нагадувала від а до я. Своєю сонною музичкою вони лише помножували бездонну кількість англомовного інді-попу, де героя-хіпстерочка накривала млосна утома від безперестанного споглядання смартфона. Вони чудово прописувались поміж некрофілів Brunettes Shoot Blondes, чемнюльок MoonZoo чи фейконосців Jonathan Livingston та одноманітно існували невідомо для чого.

Кожен звук на альбомі був інтервенцією на чужі території, де The Elephants копіпастили усе підряд: саунд, слова, інтонації, атмосферку, примочки, фішечки, притопи тощо. Все це більше нагадувало конвеєрний букварик від маляток, старанний учнівський прото-плагіатик, саншайний інфантил, який зручно вмикати для супермаркетних ліфтів на третій поверх. Необов'язкову дрібничку (навіть не милу), яка моментально набридала своєю солодкавою одновимірністю. Навіть диско з Манекеном на фіті було настільки вилизаним та блювотним, що наче походило з парафій цирку, де мавпа в окулярах читає газету. Це, звісно, досягнення на місцевому манежі, але не більше закордоном. The Elephants співали хіба що для сумських дівчаток, хоча, можливо, була у них і якась потаємна мрія. Наприклад, наздогнати англомовну Польщу. Але там навіть Подсядло співає польською, а Brodka також краще слухати польською, ніж англійською.

На новому альбомі "The Shades" (2019) The Elephants дещо урізноманітнилися в саунді, але вкотре все це для одноразового прослуховування. Навіть дивно, що з таким Манекеном на борту жовтої субмарини вони не почали косити під The 1975 "A Brief Inquiry Into Online Relationships" (2018) чи новий альбомчик Bastille "Doom Days" (2019). Все це, звичайно, сміх та гріх, де смішать не так дріб'язкові потуги до психоделії з привітом Kula Shaker, як спроби інфантиликів давати щось, типу, гаражне а-ля BRMC або Arctic Monkeys на "AM" (2013) чи постпанківське. Щось постійно знайоме та чуже у виконанні The Elephants чомусь перетворюється на вихолощений інді-поп біля якого навіть важко написати безтурботний чи літній. Анонімна одноразовість знову таким бездушним конвеєром нагадує щось зі законів роботехніки та намагається паразитувати десь на вінтажній території The Coral та Arctic Monkeys (у двох їхніх крайніх іпостасях). На "Diamond" відразу варто згадати радянський мультик про музичну скриньку, але там хоч була якась таємниця дорослішання, бо у The Elephants лиш суцільне витання у хмарках беззубого блеяння вокаліста.

Сумський колектив намагається сіяти навколо себе таку собі тугу-журбу невідомо за чим, хоча чудово ж зрозуміло за чим сумують ці електровівці. Це все сон та ілюзія з яких вони ніяк не можуть вирватись. Всі ці вальсування дзвіночків та фальцетні заклики мрії лише туга за тим, чого ніколи не буде. Копія сумує за повнокровністю оригіналу і се, бозє-бозє, така трагедія шо аж. То якесь самолюляння маляток. В Один в каное дітки під час зустрічі з реальністю хочуть відразу перетворитися на неживий предмет, а ці, слоники з великим вушками, хочуть блаженно почуватися строкатими метеликами, яких вправно пришпилили до модного боксика та виставили на вітрину. Тому чого дивуватися, що на "Dive Deep" вони вкотре дають, окрім солоденького Колдплєя, свою художню свистульку. А хіба транзитом через коханих Foster The People вона не приходить з "Young Folks"? Слоники ще також десь згадують у впливах Beach Fossils, але хіба ті місцями не бліда тінь The Drums?

Весь цей пост-хіпстерський рівайвл постпанківського рівайвлу 2000-х не бачить чомусь берегів і тому на фініші навіть дає так комічно те тепле потріскування вінілу. І звучок такий розмитий ехом ніби вони послідовники та плекачі славних традицій неустанного плину часу, який періодично треба знову робити модним. Але в The Elephants від постійного вилизування ідеалів традиції нічого, окрім палички від морозива, не залишається. А кому вона, взагалі, потрібна?

Тепер ви можете стежити за новинами Варіантів на Telegram-каналі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі читачів:
Додаткова інформація: