олександр ковальчук,  30 травня 2019

Jonathan Livingston "Хто я?" (2019)

Jonathan Livingston "Хто я?" (2019)

Дубоголові фейконосці зі Львова продовжують маразматично косити під Ентоні Хегарті та залазять на територію Мар'яна Пирожка.

Львівський дует карикатурного бароко-попу з лейбла Івана Дорна Masterskaya навіщось далі продовжує після EP "Під зеленими осокорами" (2018) косити під Ентоні й на новому EP. Провінційний закос під єдиного та неповторного Ентоні Хегарті (нині це співачка Anohni) у складі колективу Antony and the Johnsons варто відразу називати клінічною формою запущеного маразму.

За подібні фейки автоматом вже потрібно тупо фігачити у непорочі парсунки таких епігонських вуйків і тому якось незрозуміло чому з ними досі тусить начебто такий прогресивний дядя Ваня Дорн. Плюс, додатково, їм ще має прилетіти ще за ці, типу, безпардонні натяки на альбомному коврику про те, що ці хлопчики лише тінь чогось великого (бозє-бозє). Вони синоніми співачки Мухи (яка в свої 37 вже схожа на Ніну Матвієнко у її 70), яка паразитує на творчості Квітки Цісик, механічні зомбі-черевомовці, безголові подражатєлі.

Їхня фальшива і штучна тужливість вкотре тхне мертвечиною ("Подаруй мені ріку", "Хто я"), яку вони ще й так наївно намагаються осідлати всіма цим баналом а-ля: "ходжу по дну", "мертвий як камінь" чи згадками про сову (медіумку з тогосвітнім). Схоже, що їм ще не повідомили, що маляткам краще на бавитися з потойбічним, бо інакше це обов'язково вилізе боком на прикладі вокалістки колективу Один в каное. Схоже, що навіть на прикладі сатанинської музички Христини Соловій їм ще не сказали, що вони привидами блукають невтямки у пітьмі.

Для подражанія Ентоні у Jonathan Livingston нема ні майстерності, ні фантазії, ні душі і тому краще не згадувати, наприклад, обабіч них альбом Ентоні з Майклом Кешмором "The Snow Abides" (2007). З такими потягами вокалістові гурту варто відразу податися у софісті-поп, бо там хоч якось все це можна ще зрозуміти поміж такої кількості охочих. Вони так кумедно дають тих розманіжених гейських інтонацій, так вже тягнуться до Сонечка навшпиньки, що навіть забувають, що головна хохма їхнього EP у тому, як стерильні, беземоційні, задротики намагаються щось розповісти слухачам про Смерть ("Мадам Таро"). Вся ця епігонська стилізація (фолку), увесь цей бездарний фейк так вже хоче дати потойбічних дрижаків, так вже хоче дати готічки чи Емброуза Бірса, що можна собі навіть подумати, що вони неустанно сподіваються лише якоїсь співпраці з Девідом Тібетом з Current 93.

І бажають цього вони вже так смішно, що краще б апокаліптичні коники їх точно забрали у голубу далечінь з кінцями. У цих дурнуватих спробах дати глибину ілюзії вибору та химерність вагання найменших порухів гуртик Jonathan Livingston тупо валяється десь під копитами майже невідомого колективу Viarosa з треком "Where The Killers Run". І навіть незрозуміло для чого писати малятками про Bill Callahan "Ride My Arrow", Birch Book "Feet of Clay" чи Willard Grant Conspiracy "Let It Roll". Навіщо все це їм, сліпим та убогим,  якщо вони навіть примудряються навіщось залізти брудним лапами на територію триптиху "Польовий" від Мар'яна Пирожка ("Метаморфози"), карикатуристи-жмурики, бовванчики фанерні.

Тепер ви можете стежити за новинами Варіантів на Telegram-каналі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі читачів:
Додаткова інформація: