Зміст статті

13 травня 2019олександр ковальчук

Муха на Квітці

Банальне паразитування львівської співачки Мухи на творчості Квітки Цісик.

Каверна виконавиця Оксана Муха так кумедно вдає з себе велике цабе на бездарній експлуатації спадку Квітки Цісик.

Подібним вже давно не здивуєш у Львові. Ще коли забутий місцевий феномен з 90-х Ігор Цимбровський назвав Львів містом каверів. Подібне у Львові постійно десь длубається обабіч, всі ці: мухи, табакови, федишини, панчишини, гаврики тощо. Про них навіть соромно писати, хоча провінційна розчуленість та забиченість Львова якось особливо вітає їхнє процвітання під плінтусом. Мертвечина завжди притягує падло, за кілометр її чує, що та Тіна в фільмі Gräns Алі Аббасі. Воно так би й далі там собі скніло під лавкою, якби хтось вкотре не западлив голові Львівської ОДА Олегу Синютці з культурною програмою. Минулого разу це були балерини на Бронетанковому заводі, які так довго відгавкувалися оперному Вовкунові. Цього ж разу Синютка без жодних вагань навіщось зарядив пост, а-ля дембельський акорд, про те, що каверна співачка Оксана Муха зі Львова відкриває всій Україні творчість Квітки Цісик.

І де ж він у тому заробітчанстві Мухи побачив щирість? Може, хіба що, щиру посмішку кешу? Бо львівська співачка Муха продукує лише банальну епігонію, безлику, без харизми, без, прости Господи, іскри. Вона нежива, затягнута, скута, недалека. Навіть київським хіпстерам нарешті вистачило сміливості назвати шароварщиною її перемогу на нещодавньому "Голосі країни", хоча там, звісно, багато розуму не треба. Ще в 2013 році довкола співачки Мухи крутився скандал пов'язаний з ім'ям Квітки Цісик. Це саме Муха в халтурному проекті Пісні війни 2017 року навіщось вдягала щось рахманне в шансонні ризи профанної сентиментальності своїм істеричним кривлянням до Пресвятої Богородиці. І що спільного має цей її пісний переляк з християнством не зовсім зрозуміло й досі. Оксана Муха – це фейк (про нюанси каверності якось згодом). За часів Івасюка, Яремчука, Зінкевича чи Шаріфова, або ж за живої Квітки Цісик її б за милю не пускали до великої сцени.

Навіщо слухати цю сіреньку епігонію, якщо є оригінал, який настільки багато записали з найкращими музикантами за грубі гроші? Хіба співачка Муха хоч якось інтерпретує пісні Цісик? Ні, вона ж тупо косить під її інтонації копіпастом, невдало намагається знімати майже один в один. Навіщо тоді цей аматорський посередник, який лише копіює славу Цісик миршавим підборіддям та друкує афіші, де Мухи інколи більше ніж Квітки?

Поміж цієї пасторальної порнографії під щось тужливе шароварщина (кліше, зовнішнє без внутрішнього) Мухи ще більше викриває в ній старанну зубрилку, яка бальзамує пісні Квітки своїм петеушним рівнем. Вся її творчість існує лише в банальній експлуатації, бо голос без розуму – це срака. Навіть в мальвах Івасюка Муха переграє зі своїми фальшивими стенаннями (і краще не ставити її поруч з Ротару). Це щось, звісно, з області маразму, ось так на повному серйозі слухати дорослу тету, яка косить під когось іншого. Щось подібне винятком трапилося минулого року навіть в Гамериці, де гурт Greta Van Fleet (пацани з прізвищем Кішка) на повному серйозі почав знімати Led Zeppelin і за це їх відразу забакланили ледве не усі профільні видання. Тому цікаво за що їм дали цьогорічне Греммі за кращий рок-альбом?

Але це Америка, а тут, в Україні, від каверної співачки Мухи в доробку Квітки Цісик відразу чути чимось мавзолейним та затхлим. Там, де вона намагається так хиренно давати Ніну Матвієнко їй відразу в подруги до ще однієї львівської співачки Христини Соловій, цієї дівчинки-фейк з її сатанинською музичкою. А ще ж є існує каверний проект Ivasyuk від Bria Blessing та Shockolad, де перша щось там собі інфантильно блеє під ніс замість того, щоб розібрати над Івасюком все зайве, совкове нашарування (яке й досі його стримує). Всі ці каверні потуги ще можна було б зрозуміти, якби Блессінг та Шоколад робили щось подібне на Bossa n' Stones з роллінговим спадком, наприклад, "Beast Of Burden".

Але схоже, що вона навіть не чули "Червону руту" в виконанні Костянтина Огнєвого, яка обганяє на віражах усю їхню цнотливу самодіяльність.

Ось де цілодобове поле діяльності для юлиного фільозофа Дацюка з його маразматичними конструкціями та консенсусами, які легко можна було втиснути в три веселі слова. Дивно, що він ще не написав, що Maruv сьогодні – це "Дикі танці" Руслани 15 років по тому. Тривіальний та нудотний треш.

Ось де порохоботи спочатку впарюють несусвітну пургу з фейками, а потім причитають після перемоги ще одного фейка – Зеленського (ніби з паралельної України). Між двома цими розплідниками фейків на парафії культурки немає нині жодної різниці. І тому хто з порохоботиків відповідатиме за кіно Червоний, де власними словами переповідають російський серіал (під час війни з Росією)? Хто відповідальний за бородатий треш про Петлюру чи фільм про Крути? Філліп Іллєнко чи Нищук з В'ятровичем? Куди дивиться прогресивна громадськість, львівська інтелігенція, місцеві мистці та культуртрегерині?

Якщо Синютка такий популяризатор української музики, то чому на його Фейсбуці нема згадок про Український соул? Чому він не розганяє хайп довкола триптиху "Польовий" від Мар'яна Пирожка (тут, тут і тут) чи довкола його Байок від Бабайка?

Перехідний період в Україні вже традиційно затягується. Завтра вже нові ноунейми проситимуть у суспільства про п'ять гавелівських років, які обслуговуватимуть незрозумілі співачки Джамала та Онука. Останню, до речі, вже так мимоволі обстібав Apparat на новому альбомі "LP5" (2019), що вона вже не знає куди далі бігти. Фейк у ці часи якось особливо охоче затуляє тінню оригінал і якщо, до речі, й згадувати про ті пісенні конкурси в цілому світі, то хто досі пам'ятає їхніх переможців (як і переможців фуфлового Євробачення)? На яких маргінесах тепер середньостатистична Leona Lewis зі своїм хітом "Bleeding Love" (2007) та своїми чотирма октавами? І хто без глуму в серці може слухати пісні One Direction?


фото: Фб Олега Синютки

Автор: олександр ковальчук
Коментарі читачів:
Додаткова інформація: