Христина Соловій "Любий друг" (2018)

Христина Соловій "Любий друг" (2018)

олександр ковальчук,  29 жовтня 2018

Музичка Христини Соловій продовжує страждати інфантильною юродивістю у своїх текстиках та пісеньках.

Після цьогорічного EP львівського колективу Jonathan Livingston "Під зеленими осокорами" у музичному просторі неньки-України остаточно сформувалася пресвята львівська тріада фейконосців, де окрім хлопчиків-горобчиків, ще бавляться у музичку наступні персонажі: співачка-манекен Христина Соловій та перехвалений колектив Один в каное. Новий альбом Один в каное вже десь незабаром, а на другому альбомі Христини Соловій "Любий друг" остаточно вилазить на світ Божий вся та чортівня, про яку Варіанти писали в рецензії на її дебютний альбом сатанинської музички "Жива вода" (2015).

Все, що потрібно знати слухачам про другий альбом від львівської дівчинки-фейк, можна відшукати в інтерв'ю Христини Соловій діду Панасову. Ось цей абзац її інтерву: "Жива вода" задумувалася як частина ренесансного періоду в новій українській музиці, а опинилася дуже осторонь. Люди старшого покоління це оцінили, але не оцінили люди мого покоління. А я робила це перш за все для них". Після нього на її адекватності (в навколишньому просторі) можна ставити остаточний хрест, бо на першому альбомі вона була лише франкенштейном Вакарчука, Вакарчуком у спідничці, і на це ще варто було зважати.

Патякання дівчинки-маріонетки про ренесанс української музики на мертвонародженому кічку "Жива вода" краще слухати з гумором, бо на те, як вона припадає на колінця перед освяченою іконкою Вакарчука на альбомі "Любий друг", також неможливо дивитися без сміху. Досить дивне українське видання Слух, яке бакланить українських музикантів за чемність, а саме школотними інтонаціями обожнює Джамалу та Один в каное, чомусь порівнює Соловій з Софією Ротару. На таку логіку їх міг сподвигнути хіба що ретро-шрифт на обкладинці "Любого друга", бо якихось інших дотиків між Соловій та співачкою, яка колись хотіла на мить бути місцевою версією Даяни Росс, годі шукати. Тут Слухові, а особливо Христині Соловій, варто просто переслухати варіантівський плейлист українського соулу, щоб не молоти дурниць.

Після того, що Соловій, ця місцева пародія на Лану Дель Рей, хотіла б мати на альбомі, вона б могла замахнутися на славу пацанячого гурту Greta Van Fleet з новим альбомом "Anthem of the Peaceful Army" (2018), але от тільки Пічфорк описує їхню творчість словосполученням "ретро-фетишизм". На "Любому друзі" Соловій не так ретро-фетишистка (хоча тут ще можна відшукати сліди ніниної матвієнківщини), як вакарчукова фетишистка. Його приватна переслідувачка, сталкерка. Хоча десь на споді ще ввижається тая думка, що так Соловій тролить Вакарчука, але подібне тре відганяти від себе свяченою водичкою.

Маніпулятивна механічність стерильної Христини Соловій в адорації на предмети неживої природи лише вкотре ставить її постать біля колективу Один в каное. І вони, і вона однаково інфантильно реагують на прояви жорстокого світу – відразу хочуть стати неживими предметами. Тому й альбом її – це вкотре лише зовнішні ефекти, уламки чужого (і минулого), фейки, пасивність (підпорядкована авторитетам). Радіоформатна одноразовість, яка приречено та нудно претендує на якісь емоції, на якісь порухи, на якусь душу. Але яка у зомбі може бути душа? Соловій, можливо, інтонаціями і хотіла би дати якогось думу (щоб десь так приблизно, як у Bohren & der Club of Gore) або блюзу, але так чи інакше, це лише комфортний попса-рок з банальними текстиками ("живеш поки любиш"). Тут вкотре, як і у тексті про Jonathan Livingston, можна зрозуміти причину постів Земфіри про інфантильну юродивість Монєточки.

Христина Соловій ставить юродивість на конвеєр. Де потрібно, випускає погуляти свою лемківську душу, наче маркетингову фішечку. Гітарні запілони у неї настільки сильно б'ються головою об небо, але ж наскільки фальшиво і запрограмовано вони це роблять ("Оченька мої чорні"). Ці милі збоченства від чемної дівчинки "я гарячим воском для тебе стала" ("Fortepiano") відразу роблять її посестрою Бієнале довіри з його імітацією емоцій. Цю імітацію страждань, всі ці юродиві квиління важко слухати без сміху. Особливо в моменти оркестрованого пафосу, наче у виконанні провінційного оркестрику, який вперше зустрівся з творчістю Вудкіда (на якому паразитує в сучукрмузиці ледве не кожен другий).

Якщо з саундом усе зрозуміло відразу, то і в огляді текстів також можна далеко не ходити. "Шкідлива звичка" з тим "заховай кусочок нашого літа під сорочку" – відразу інфантильна територія, наприклад, львівського письменника Маркіяна Прохаська, який також пише про воду, і лише тільки дивно, як ці двоє ще не знайшли один одного, бо вони ж як два чоботи пара. Хіпстерський інфантилізм з текстом "як діти граємо в любов" і де дівчинка-фейк співає про вогонь "Хто, як не ти" закономірно привозить садо-мазохістичну позицію підпорядкованості старшому товаришу, цьому любому другові. Вона постійно співає не про бойфренда-однорічку, а про коханця-наставника (старшого років на 10-20), гуру, який має навчити її жити, бо тільки він може це зробити.

Тут у кожному треці досхочу слідів і реверансів Вакарчукові та його пісням навколішки. У треці "Океан" не лише можна почути слова Соловій про те, що Він (Він – це Вакарчук) залишив її і вона без нього ніхто (чиста правда), але й достатньо прозорий та підозрілий натяк: "Він забув про мене як землю свою цілував". Проповідницький патос "Бути людьми" також від Вакарчука з тією його диктаторською фішкою наказового способу. Від нього цей соціальний меседж і такий розмитий (у власному гуманізмі), наче киселик. Схоже, що також варто зауважити алюзії на другий альбом ОЕ "Янанебібув" (2000), де Вакарчук так косив під The Cure у "Соснах" та під Jay-Jay Johanson "Anywhere Anytime" (чи Тему матері з фільму Казка про Зоряного хлопчика) у "Відпусти".

Якщо на цій мертвій території імітації і є хоч щось приблизно людське навіть на йоту ("Про весну"), то воно відразу чомусь нагадує про пісню Джорджа Майкла "Jesus To A Child".

та

То, можливо, Христині Соловій краще таки піти у монастир з того жорстокого та холодного Києва, стати маленькою, але наріжною галицькою нареченою Христа, а не кволенько паразитувати на великих історіях?

Тепер ви можете стежити за новинами Варіантів на Telegram-каналі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.