Jonathan Livingston "Під зеленими осокорами" (2018)

Jonathan Livingston "Під зеленими осокорами" (2018)

олександр ковальчук,  9 серпня 2018

Фейкове EP від фейкового колектива з фейкового міста Львова.

Ще березневий реліз львівського дуету Jonathan Livingston зі старомодною назвою "Під зеленими осокорами" на дорнівському лейблі Masterskaya Варіанти навіть забули згадати в огляді нових львівських звуків. І все тому, що десь там на хвилю здалося, що хіпстерські сайти нарешті розкочегарили свою богомдану функцію з відсіювання конкретного гівенця в сучасній укрмузиці (типу Панчишина) від чогось мінімально кращого. Але після інтерв'ю колективу Jonathan Livingston (Андрій Пантюх та Гліб Іванов) на Liroom таки варто написати про це настільки маразматичне та провінційне косіння під Ентоні Хегарті (вона ж співачка Anohni) з підвальних берегів Полтви.

Від дуету, який назвався героєм попсовенької книги Річарда Баха для убогих, вже зі старту якось важко очікувати чогось оригінального чи унікального, хоча, певне, ще гірше було б, якби вони назвалися героєм книжки Коельйо. Зрештою, творчість Пантюха неможливо слухати без сміху ще з часів його каверної пародії на Кріса Айзека в безпомічному шоу Голос країни.

Сюди ж, у сферу карикатурного, можна приплюсувати й минулорічний сингл Jonathan Livingston "Колискова" з її вакарчуківською безпорадністю та інфантилізмом, оскільки після триптиху "Польовий" від Мар'яна Пирожка (чи Гич оркестру, зокрема) подібну неосмислену творчість відразу варто називати непоодиноким випадком курячої сліпоти. Хлопчики ще навіть зізначають, що писали "Колискову" під впливом "У пошуках втраченого часу" Марселя Пруста, але їхні гомосексуальні натяки після такого безликого тексту краще відразу лишати десь позаду чи збоку.

Типу бароко-поп "Під зеленими осокорами" ніби натякає ілюстрацією на розмиті пограничні території та піонерство в тумані, але насправді це лише переляканий реліз, який беззубо товчеться на місці без будь-якої артистичності навіть Бенджаміна Клементіна. За ним, принаймні, стоїть дещо сентиментальна історія про пацана, який ішов крізь терни до зірок. В Ентоні – ввижаються бездонні, але ніжні глибини трансгендерного розламу. І тому у творчості львівського гурту Jonathan Livingston так чудово, на прикладі, намацувально, помітно, як епігонія паразитує на великих історіях та перетворює їх на мертві речі. Усі їхні банальні текстики (бо текстами їх важко назвати) ніби про пошуки, блукання, зміни (дорослішання), але це лише фейк від хіпстерів. Копіювання форми без проникнення у внутрішнє. Одноразове та стерильне невідомо що невідомо для кого, яке нездатне до відтворення нюансів.

Від великого розуму у творчості ще одного львівського фейку можна навіть на секунду запідозрити елементи глузування (гри), але люди з книжечкою Баха за пазухою від природи нездатні до подібного вар'яцтва. І це чудова мить, наприклад, для того, щоб нарешті зрозуміти причину постів Земфіри про блаженну Монєточку. Jonathan Livingston – це останній елемент пресвятої львівської тріади фейконосців, де вже тусить Христина Соловій зі своєю сатанинською музичкою та перехвалений колектив Один в каное, який ніяк не може з травми нарешті вродити щось путнє, окрім убогого квиління у своїх пародіях на юродивих.

І якщо на мить застановитися ось тут, то все ніби логічно у тому, що фейкове місто Львів так неустанно плодить фейкові колективи фейкової музички.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.