Клара і чарівний дракон

Магічний треш нової української анімації з магнітним орієнтиром на повсякчасну тупість у кадрі.

Якщо у новому українському кіно ще інколи можна натрапити на щось більш-менш адекватне, то нова українська анімація – це дно у дні без дна. Кислотний примітив Пригод Котигорошка, Микити Кожум'яки та Викраденої принцеси має фігурувати у кримінальних справах про саботаж галузі за державні кошти. А от за нових Козаків, які так паскудять усю традицію старих мультів Володимира Дахна, можна розстрілювати на місці без суду та слідства. Нікуди від цього маразматичного трешу не втікає й нова анімація Клара і чарівний дракон від режисера Олександра Клименка.

Замість мінімальних спроб зробити перший крок на територію чого свого, автентичного, а-ля Пісня моря, Казка про принцесу Каґую чи того ж Коко, Клара і чарівний дракон звично експлуатує безликий космополітизм будь-де. Її закордонна орієнтація страждає настільки убогим копіпастом, що цю тупеньку постмодерну гру (привіт Кожум'яці та Викраденій принцесі) легше назвати плагіатом усього підряд. Непоказний цьогорічний мульт UglyDolls на тлі української Клари тоді взагалі варто величати шедевром з шедеврів.

Хуторянська пародія на Angry Birds тут зустрічається з Ice Age (пластика звіра відьмака), How to Train Your Dragon (пластика дракончика) та світом діснеївських принцес. Поміж гномів звідкись вилазить шрекиня Фіона. Істеричні коники трьох мавпочок буддійської мудрості нагадують не лише Елвіна та бурундуків, але й разом з краєвидами довкола хатки Клари викликають неврівноважену тінь Маші і ведмедя. Десь навіть навіщось з'являється згадка про Хоробре серце (добре, що ще не про Відважну). А чоловічок з Місячного міста нагадує прислугу з принцеси Софії. За такої безтямної мішанинки калічними руками навіть дивно, що у Кларі присутні молекулярні натяки на ревізію діснеївського канону принцес а-ля Ralph Breaks the Internet: Wreck-It Ralph 2 (схоже, що зовсім випадково).

Примітивність у цій анімації беруть за непохитний орієнтир для найтупіших, бо на кого ще розрахована ця безсюжетна халтура про мандрівні пошуки мудрості та відповіді про головні питання без чарівних черевичків. Чогось приблизно місцевого тут навіть не варто шукати. Гнома звати Альфред, а у мавпочок питомо вкраїнські імена: Макс, Емі та Чак. Єнот-психоаналітик чомусь розмовляє з німецьким акцентом і це, типу, привіт винахіднику Піну з російських Смішариків? А, таки так, гном Альфред постійно шокає та каже "хвея" (замість "фея"), що той селюк-рагулик.

Несмішні жарти, стирені геги, допотопний саундтрек, дешеві контури гномів, трешева стилістика відьмака і шинкаря нудно колупаються у власній безглуздості та сподіваються лише на розмитість орієнтирів на магічній території. Мавпочки у хвойному лісі якось дуже швидко, навіть за мультиплікаційними критеріями, завертають у банановий рай фалічного екстазу та зазіхають на мультибанан (пан-банан) феєричного оргазму. Якби ця країна Бананія була десь у Карпатах, то це було б напрочуд футуристичненько у неньці-Україні.

І ось тут варто нарешті повернутися від футуризму до оргазму, щоб хоч якось зрозуміти потенційну аудиторію анімації Клара і чарівний дракон. Бо хіба ж це діти? Камера режисера періодично, але так наполегливо фокусується дюжину разів на випнутій дупі Клари (а також цицях), ніби автори цієї анімації намагаються втілити у життя святу заповідь Міккі Донована з 3 чи 4 сезону. Це точно не анальна фіксація для найменших на прикладі гнома Альфреда згодом, а щось точно дещо інше. Після введення у психоаналіз тут навіщось іде коротка теорія капіталізму, а за нею й початки основ демократії. Єнот-психоаналітик мав би професійно довести цю історію витіснення до якогось логічного кінця фалічної форми. Дракончик ще маленький для сексу, а гном – старенький та страшненький. А от секс Клари з єнотом-психоаналітиком міг би стати класичним випадком еротичного трансферу. І це було б хоч якесь виправдання для зйомок такої порнографії.

Є ж у цьому начебто дитячому мультику голос Дедпула в тілі шинкаря та фраза "пернатий довбень". Хтось з авторів цього жахіття або не фільтрує свій базар, або заграє з однією статтею з кримінального кодексу, або ж просто безрукий криворучко, який не вміє знімати фільми. Наприклад, у Сипа голос Дуфеншмірца, але це, звичайно, не той казковий ефект, коли він почав озвучувати поганців у Бондіані.

Режисер Клименко десь чув за горизонтом феміністичний подзвін, але навіть не знає, що з ним робити. За фалічними атрибутами влади у Кларі таки можна зауважити й вагінальну символіку, але це точно не рожеві вигини мушлі у Ваяні. За кострубатістю цього трешу якось важко простежити мандрівне пробудження та усвідомлення фемінного у таке схоже на діснеївський палац Місячне місто (перших місячних?) Амнезію Клари, яку хтось невідомий залишив на три роки у казковому будиночку в лісі, якось важко присобачити до ефекту витіснення маскулінного на маргінеси після тривалого патріархального сну.

Усі відповіді Клара розшукає у Місячному місті, де вона не лише ключ до всіх дверей, але й схоже, що його владна керівничка. Всі пацани там у неї в підданих, а неслухняного хлопчика вона випадково перетворює на жабу (такий собі дзеркальний перевертач казкової класики). Але де за примітивним мислення творців тут відшукати процес ідентифікації Клари, цієї кунгфуїстки з амулетом, який має ефект ядерної бомби? Де тут перші невмілі досвіди дослідження магії жіночого тіла, де чарівний дракончик може стати першими радощами мастурбаційної утіхи для спраглої?

А після вознесіння (з недо-біблійними алюзіями у печінку) Клари до статусу феї таки можна вже написати, з огляду на метафоричну традицію зображення фей у кіно (типу, нещодавній серіал Carnival Row) про те, що вона лесбійка? Але де тут за тотальною халтурою всі ці сенси, де?