Львівська пародія на мічиган постійно хилиться своєю природою в російський реп.
Снодійний львівський реп за начебто детройтськими лекалами розповідає сумну історію про різницю між українським та російським репом.
З якогось ракурсу альбом "Живчик" від львівського репера Lizzzard більше нагадує пародію на пародію пародії, захід на територію мічиганського репу з боку Росії (а-ля школотні персонажі OG Buda, Soda Luv чи Mayot). І тому там поміж згадок про попкультурних персонажів та задротських алюзій на світ спорту навіть можна натрапити навіщось у 2021 році на Макарова з російського серіалу Кадети.
Російською (5 треків на альбомі) Lizzzard звучить чомусь набагато краще, ніж українською, навіть краще написати, що природніше ("Hoodwalk", "Onlytrap", "Ad-Rall"). Іронія там вже дещо цікавіша, треки хоча б у чомусь осмислені та закінчені, інтонації зрозумілі. І навіть аббівський семпл з "Gimme! Gimme! Gimme!" там ("Подумай за мой счет") напередодні нового альбому шведського квартету. І альбомний хіт, якщо це слово можна вживати щодо цього трешу, також там ("Скатерть").
Можна, звичайно, сподіватися, що Lizzzard таки чув Lil Yachty чи Teejayx6, але у російських байках про мічиган він знаходить собі значно ріднішу душу. Детройт тримає своєю атмосферою в Rio Da Yung OG чи Sada Baby, а речитативи "Живчика" та його побратимів, російських клоунів, вивітрюються відразу. У тому бавленні в Алекса ДеЛарджа (і molochko) чи у тій наївній зацикленості на старших кобітах львівський реп від Lizzzard достатньо снодійний та одноразовий продукт. Моргенштерн таки тролить чудово свою пубертатну публіку, але що він має спільного з репом? І де публіка Lizzzardа?
У своїй платонівській печерці епігонія Lizzzard (транзитом через Росію) могла б у древньому Львові витворити якийсь химерний покруч (як це інколи тут буває), але це не той випадок. Ні стилю, ні приколу, ні гри. Навіть у поляків той детройт має значно більший комедійний потенціал.
Про якийсь абсурд тут не варто особливо заїкатися, хоча на одній своїй фотці Lizzzard десь трохи нагадує великого та страшного Дені Лавана, постійного героя Леоса Каракса, а тому мусив би хоча б трохи вважєти на щось астральне в тілі.
Млосно знемагати рідинами на ці ясла ("Ботан") у дитячому садочку українського репу може хіба що школотний сайт rap.ua, де не можуть написати нормальну рецензію на останній альбом псевдореперки alyona alyona лише тому, що вона там щось їм показала у щілинку світлого, доброго та вічного. Дивно, що після такої рекламної колізії редакція rap.ua ще не оголосила Шаїнського, Пахмутову та Добронравова своїми молитовними іконками.
Ерзац Lizzzardа, звісно, можна назвати концептуальним трешом, транзитною пародією на Твій Бог Сьогодні П'яний ("Підрахуй", "Високий замок"), Блаженне село ("Троє поросят") чи Kalush ("ЗОЖ"). Можливо, що навіть тотальною пародією на увесь масив орального мачизму усіх реперів планети Земля. Але Lizzzard ще не зовсім Injury Reserve, щоб охоче пробиратися крізь його павутину. Та й добре йому лише там, де немає жодних українських слів ("Zeus"), а лиш одна едлібна трясця.
З його україномовного матеріалу на альбомі "Живчик" можна згадати у бік чогось позитивного хіба що трек "Каюк" (як щось нарешті довершене до мінімального ідеалу) та особливо "Gucci bag" (з його нарешті натяком на автентичний хіт).
Десь, напевне, добре, що в Україні є такий репер Lizzzard зі своїми небилицями про мічиган, тому що зі своїм дитячим мистецтвом він ще може, наприклад, наслідувати у дзеркалі проєкт Advance Base (оскільки якраз вийшов новий альбом "Wall Of Tears And Other Songs I Didn't Write") Оуена Ешворта, якого більшість знає за проєктом Casiotone for the Painfully Alone.