Зміст статті

2 грудня 2021олександр ковальчук

Мій дідусь – Дід Мороз

Новорічний примітив для одноклітинних з глянцевими маніфестами про жіноче щастя.

Сімейний треш режисера Сергія Шляхтюка, який намагається змішати вилизаний глянець з деякими актуальними речами поза межами своєї затишної бульбашки.

Режисер Шляхтюк у стрічці Мій дідусь – Дід Мороз йде слідами придуркуватої недокомедії про пригоди Кевіна Маккаллістера в засніжених Карпатах від Семена Горова Пригоди S Миколая (2018). Він такою ж бездарною копіпастою заносить Home Alone (1990) Кріса Коламбуса десь під Київ, щоб на тій новорічній ноті зі совковим душком змішати все це убоге дійство з іншим різдвяним фільмом – стрічкою Love Actually (2002) Річарда Кертіса.

З чогось адекватного тут може узріти лише одну панорамку вечірього Києва з дрона та один втікацький прикол під гімн України. У всьому іншому чинно панує цілковита неправдоподібність рекламної вилизаності з допотопним гумором, тупими діалогами та кривлянням усіх акторів. Фальшиві інтонації озвучування зверху лише наголошують на тому, що це кіно не про людей, а про манекенів. І схоже, що рівень продакт-плейсменту у фільмі Шляхтюка перевершує усі попередні показники нових українських фільмів (хоча от водичка та пиво тут обов'язково без етикеток).

Також у сценарії такої собі Єви Воєрманн можна зауважити два запозичення з серіалу Друзі, де одне, щоправда, без Барі Вайта, а інше точно не дотягує до матюкливих стосунків Фібі та Пекмена під пильними вухами Бена та Роса. Продавчиня на заправці наче намагається грати За двома зайцями (1961), а мезозойський гумор з пісюарним епізодом Дяді Жори (який тут ще намагається дати Леслі Нільсена) міг транзитно впасти на голову сценаристки після перегляду серіалу Episodes. А у заторах навіть можна зауважити російське кіно День радіо (2008).

З певного боку фільм Мій дідусь – Дід Мороз, де всіх вітають з Новим роком, але зовсім не згадують про Різдво (хоча Дід Мороз тут на хвилю точно в образі Святого Миколая), можна назвати втраченою можливістю зняти сімейний фільм з елементами порно. І це справді б було щось новеньке на українських екранах – порно-версія Home Alone.

Маму хлопчика Максима, казкарку та домогосподарку, в якомусь певному ракурсі косять під Бриджит Мойнаган, а вже десь в іншому трохи дивно, що її не грає Оля Полякова у шльопках, оскільки після Свінгерів це б було якраз в тему. Мама-модель постійно ходить домашнім подіумом з таким напіввідкритим ротиком, наче ось-ось у кадрі мають замутити якесь домашнє порно.

Але Шляхтюк цурається цієї виняткової пропозиції заради вінегретної нісенітниці про сімейні цінності зі сторінок глянцевих журналів. Надзвичайно важко повірити у те, що тато Максима пішов на передову з цього затишного та вилизаного рекламного гюґе на хуторі Ясному. Десь у цю казкову бульбашку не вірить й сам режисер, який так бездарно намагається втулити у цю виняткову цнотливість деякі брутальні елементи навколишнього життя з елементами натуралізму (кришнаїт пісяє у відерце у молитовному бусику). А інколи здається, що режисер десь боляче вдарився головою, а тому події на екрані можна вважати його страшним сном.

На карті з того хутора Ясного до Києва можна рукою плюнути, але герої їдуть нього ледве це цілий день. Зате щасливе повернення хлопчика Максима, який втік до столиці шукати рідного Діда Мороза, відбувається за одну секунду. Режисер Шляхтюк якось вже занадто боляче намагається залізти у нову реальність. З одного боку у фільмі маса сексизму, але з іншого він й наче намагається стібати цю токсичну маскулінність (лінія бородатого водія) попри усю тугу мами-моделі за справжнім мужиком.

З одного боку він ніби й стібе Олега Винника, але відразу у кадрі присутня така концентрована доза примітивних маніфестів з глянцевих журналів (разом зі словом "дристаніки" та реально тупим епізодом зі "Щедриком"), що навіть дивно, що у нього ще не розірвалися штани на дупі в тому шпагаті. А ще кришнаїтів в бусику чомусь на титрах нарікають сектантами (це, типу, пародія на Дзідзя в других Свінгерах?), а охоронців називають товстими. Хтось би мав тут офіційно образитися.

Неврівноважений сценарій цієї хаотичної стрічки, де хлопчик Максим ледве не перетворюється на маленького ісусика позитивного мислення, а мама втікає від поліції з немовлятком на передньому сидінні (ніби це The Hangover 2009 року), закономірно закінчується сентиментальним водоспадом з екранів всемогутнього телебачення. Тупість фільму Мій дідусь – Дід Мороз рине з екранів бурхливим потоком, а плейсментова Raketa вже б мала задуматися на мить про спіноф для свого ракетчика.


фото: luckyukraine.in.ua

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.