Зміст статті

9 вересня 2022олександр ковальчук

Структура щастя "Смуга" (2022)

Місцева прибічниця нойз-попу гуртів Sleigh Bells і Crystal Castles з іграшковим відьмацтвом та зайвими хлопцями.

Ейфорійний дебютник цифрового тероризму від 18-річної мешканки села Княжичі Лізи Углач.

Дебютний альбом ейфорійного тероризму від проєкту Структура щастя, де так кавайно змішалося все на купу, варто відразу показувати Паліндрому, щоб він більше не намагався шукати якийсь конфлікт у розп'ятті в сторіз. На тлі Структури щастя він моментом нагадує якогось дідуся, який вже так активно не встигає за їхнім грайливим рейвом з цілком доречною нині естетикою спотворення, помилки чи збою (нехай буде "гріха" для співака Степана Бурбана).

Нойз-поп Структури щастя услід, наприклад, за альбомами "Texis" (2021) гурту Sleigh Bells та "Amnesty (I)" (2016) Crystal Castles легко й іронічно підноситься до ейфорійного перетравлення мішанини майже усього підряд заради певного відьмацького ефекту розчинення. Десь альбом "Смуга" інколи нагадує й відформатовану Русю. Однак Руся справді давала подекуди щось конкретно навське, горорне та страшне у тій фолковій грайливості, а тут лише іронічне вдавання певних відьмацьких структур. Це лише наразі попереднє підготування до ініціації в містику під травневим дощиком у стрісі.

Гра ця ще достатньо мультиплікаційна (Lюк помножений на The Prodigy у треці "Мок"). Тобто це аніме для маляток, яким ще дещо рано відкривати певні потойбічні речі через різні небезпеки для життя ("ДТП", "Сидативи"), а також через певну кумедність їхніх богоборчих моментів у житті задрочених думерів ("Дім" з лірикою на кшталт "забери мене знову у той дім серед лісу, звідки не чує Господь молитви").

Поміж певної одноманітності цих начебто шабашних (протофеміністичних, звісно) рейвів, де варто згадати з іншого боку ембієнт-поп проєкт Сум на альбомі "Географія Особистості" (2022), найцікавішими є оті лічилочки для хлопаків від Структура щастя. Так, наприклад, олімпійський спокій з треку "Друг" відразу проситься у 5 серію 2 сезону серіалу Barry.

Увесь підступ цих лічилок зяє нуарними путами для усіх її хлопаків на фітах. Без їхньої присутності альбом "Смуга" був би набагато кращим. Структура щастя цілком самодостатня у своїх звуках і не потребує зверхньої поблажливості збоку, яка має вивести її під руки у вищий світ. Хіба що це такий замаскований концептуал, де вона згодом з'їдає цих спеленаних та нещасних хлопців павучком ("Запам'ятай мої рядки", "Дім", "Ти не встиг", "Сам собі кара").

Вони наче істеричні ляльки у її холоднокровних руках. Ніби кролики на яких вона дивиться удавом та гіпнотизує. Вони зовсім чужі у цих тонких дівочих матеріях, немов козлопикі, волохаті істоти, які на відьмацькому шабаші грубо грають незайманиць у рожевій розкоші їхньої плоті в новелах Стефана Грабінського.

Без них, без озирання на їхнє хлипке та необов'язкове існування, Структура щастя підноситься в осяйному мареві свого найкращого треку "Смуга" десь далеко вгору у своїй приватній суспірії, щоб заколисувати усе навколо своїм солодким голосом.

У подальшому вона спокійно може рухатися кудись убік японки Sapphire Slows чи канадського проєкту Cindy Lee. Хоча й гіперпоп, звичайно, завжди буде під боком.

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.