Пісні фронту 2023 (# 52)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з Росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити зараз у неошароварних шатах. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає.

Аморфна попса й досі так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Молоде вино у старі бурдюки. Ліричний блюз про перемогу. Милий, але дещо задовгий шансончик.

Міфічний етнокод в руках Вєри Брєжнєвої змушений стримано та одноманітно нагадувати про її хітове минуле.

Настя Каменських безбожно рве на собі вишиванку у театральному кліпі з вайбом коханого Потапчика. Сміх і гріх.

Скандальні наслідки рагуль-попу Вельбоя та Potapa. Хоча цей пан з Hanumike вже начебто заявив, що закінчує співочу кар'єру після цієї "Дикої дички".

To Eternity знову просить дещо посунутися артиста Tery зі своїми двома альбомами.

Гурт Kazka продовжує планомірно деградувати у своєму одноманітному гарем-попі.

Начебто іронічний постпанк без особливого комізму, але з привітом Садсвіту.

Ще один кулєга Садсвіта зі слабонькою лірикою та маніфестами реперської душі.

Цнотливий трешачок про гору Щекавицю. Бідний секс, як тільки з нього не знущаються.

Млосний попсарок про секс в укритті та Рубікон заборон на вушко.