Krechet "Магала Ч.1" (2023)

Ностальгійний реквієм від Кречета, де після втоми нелегким життя він відкриває свою душу та ледве не знімає маску на хвилі автобіографічних одкровень.

Анонімний репер Krechet вирішив роздавати себе шматочками. Тепер усі знають, що він з Ізмаїла, а його внутрішнього Сергія звати Сергій. Він пророк пацанячого світу зі злих вулиць на депресивному мінімалізмі, який зміг.

Чим тільки не страждав Кречет на шляху до свого найкращого наразі альбому. Слухати все це було майже неможливо. Після мегаломанського речитативу на альбомі "Українофікація" (2022), а особливо після піонерського ретровейву зі Штучним інтелектом на диску "RoboWave: The AI-Generated Album" (2023), про нього можна було сміло забути.

Ніхто не знає, що у ньому змінилося за цей час з березня, але на світ з'явився зовсім інший Кречет. Його пацаняча правда ще зазвичай звучить достатньо комічно ("Сергій", "Пацанам"), а от ідея автобіографічного сторітелінгу дитини 90-х йому вже майже вдається. Справжній Кречет сидить на депресивному мінімалізмі неприкрашеної правди життя у сумних очах досвідченого мена. Нарешті він цілісний, сконцентрований та крутий.

До себе найкращого у тій реквіємній автобіографічності йому також потрібно йти через різноманітні перепони, які він сам собі й створює. Через всі ті маніфести та кліше, які своєю недоладною лірикою перетворюють його правду на карикатуру з тим рефреном "Одеса – мама, Ізмаїл – батя", на лайтове нанизування Кровостока ("Статус", "Сходи", "Готовий").

Він все ще переоцінює себе на тій треповій парафії там, де варто щось цінувати насправді, наприклад, "Мій реп такий, що ти з ним хочеш полизатись" ("J.D.I"). У маніфесті про переваги непомітності за маскою він, звісно, дещо загинає про "музику-вишку" чи те його самовпевнене – "маска пропаде, музика моя навічно" ("Маска").

Інколи у тому ностальгійному криміналі навіть здається, що Кречет є особливим фанатом стрічки La Gomera (2019) Корнеліу Порумбою, адже до Румунії йому через річку зовсім недалечко зі своїм художнім свистом. Та навіть з такими асоціаціями його подекуди вистарчає лише на 40 секунд.

За автобіографічними деталями він навіщось збочує у пропаганду самозвеличення, у якийсь петрогліфний жах закарлючками, де відразу виникають покручі на кшталт "Моя музика і є моє найкраще промо. Краще б мої кєнти були зараз на волі. Ми б разом казали своє слово" ("B.T.T.D"). А що вже писати за згадки про гроші на шлюх та перехід на легальні маршрути. Добре, що у нього протягом цього часу розвинувся потяг до самокритики, бо інакше на цьому можна було б закінчувати ("я був учасником великих розборок, тепер частіше вмикаю свій мозок").

Там, де він долає у собі все це несуттєве та дріб'язкове, він чистим, очищеним в горнилі боротьби, підноситься до статусу ліричного героя ("2003", "I.D.G.A.F", "Магала"). Це найкращий Krechet за всі моменти його дискографії. Нічого зайвого, нічого дешевого, ніякої карикатури на реп. Пристрасна лірика та перевірені інтонації справжнього репера. У "Charlotte Hornets" він ще губиться комедією пацанячої помсти колишній, але відразу вигрібає хітовим приспівом. З такою ніжною душею хулігана йому відразу в рнб. Там якраз бракує нині живих, ще теплих історій чоловічим голосом.