Зміст статті

29 липня 2022олександр ковальчук

Krechet "Українофікація" (2022)

Мегаломанський альбом відомого реп-аноніма з переважно безликим подражанієм чомусь заокеанському.

Виставка народних досягнень на 26 треків від репера Krechet зазвичай бавиться у дитсадковий косплей, де на топовий мініальбом можна витягнути максимум 6 треків.

Після попереднього альбому "Україностан" (2021) Варіанти радили пану Кречету втікати десь далеко від творчого доробку Аліни Паш. Але схоже, що на цьому праведному шляху нерозумні комікеси Майкла Щура десь трохи збили йому прицілочку, а тому він так щиро опинився у трешевих обіймах псевдореперки alyona alyona, яка нині так любо люляє убогий мівіна-поп з Jerry Heil.

З мегаломанії на його альбомі юного техніка можна витиснути чогось корисного лише на один мініальбом, де будуть треки: "Сакура", "Move", "Портшез" і, можливо, "Катарсис", "Зупинка" та "Весна", оскільки там періодично вилазять його типові проблеми з текстами. Побожне звуконаслідування нового Кречета переважно перебуває у стані старанного подражанія, яке, власне, й не може піднятися з цього стану до чогось кращого саме через свою учнівську лірику.

Честь та хвала йому, звісно, за предметну пошанівку творчости Future, Migos, Young Thug, Kodak Black, Gunna, Mozzy тощо у цьому мінливому світі, однак більшість треків на диску "Українофікація" відразу зливаються у безлике бубоніння недалекої думки. Фаталістичність нового альбому вигідно вивищує його на тлі наївних утопій alyona alyona про якусь нову хвилю з нею на чолі, але це більше досягнення трепу, аніж якісь особливості мислення Кречета.

Попри весь цей фаталізм, який мав би сформувати у ньому якусь стоїчну цитадель, Кречет продовжує хаотично борсатися у навколишньому світі наче дрібна комашка. Нагадує своїми ніжками мереживне дріботіння персонажів перед Катастрофою у стрічці The Grand Budapest Hotel (2014) Веса Андерсона.

Але Катастрофа вже тут, а він й далі продовжує тішитися своїми дрібними довоєнними витребеньками, які так старанно вилизав до блиску. Саме тому його спроби наздогнати війну своїм словом окопуються у типовому нині інкубаторному стані беземпатійного ерзацу ("Без Слів"). Він так відверто не йде в ногу з часом ("Чужими"), що своєю клоунадою стає суголосний анекдотам на нещодавніх фото фотографині Лейбовіц.

У своїх високих ілюзіях Кречет навіть не помічає, що він нічим особливо не відрізняється від некоханої попси. Особливо на другій частині альбому, де на нього нападає калушний феномен сентиментального плаксійства та хлопоманського трешу alyona alyona. Що зі своїм покручем з вуличного флексу та цнотливості літературної вимови він легко може стати гострайтером Іво Бобула.

На альбомі "Українофікація" переважно можна натрапити на жахливі тексти з пласким мисленням старосвітських борщів ("Дорослим", "Муся"), штучною та бездушною попсою про батьківське тепло ("Морзе", "Bram Stoker", "Краще, ніж ми"), де бракує лише маминої світлиці.

Krechet хоче літати над зорями та не бачити берега (хоча він навіть не Бейонсе на треці "Alien Superstar"), але попри всі свої маніфести про анонімну вищість він нічим не відрізняється кращим від фейкових зірочок нової української музики. Він навіщось натякає докорами на Варіанти ("Lingo"). Навіщось борюкається своїм балабольним автотюном з хейтерами за прикладом альони та Джамали ("Вдома").

Навіщось лізе у релігійні теми, хоча нічого у тому не петрає ("Єство"). Для чогось ще там педалює міфічний етнокод дівчинкою Dzyga, хоча у треці "Move" вже наче стібав цей етнокодик халтурного продюсера Клименка та кидав пред'яви місцевим етно-реперам та Євробаченню, зокрема. Навіть у чомусь доброму, типу flute rap "Сакура", вилазить допотопний покруч "море журби" а-ля гурт Kazka.

Він так щиро щось там трусить про тру, але більшість треків на його диску це – безлика інкубаторна попса, наприклад, "Без Слів" з львівською виконавицею Roxolana чи фальшивий трек про Бога та святих "Direct" з одноразовою співачкою Kola та її незмінно страдницьким обличчям. А акустика "Закодуй" нагадує хіба що дещо поліпшену версію устаканеного аграрія Скофки.

У треці "Стандарти" він щось там читає про подвійні стандарти, але так вже беззубо це робить своєю вуличною музикою, наче танцюрист Монатик, що навіть важко зрозуміти, кому це він так борзенько розчехляє: політикам, росіянам чи рідній попсі? А якщо він таки втирає попсі, то чому тоді його трек "Liberte" є таким собі привітом поп-реперу Хасу, тобто чомусь такому, що вважає за реп публіка Ірини Федишин?

Власне, увесь хитромудрий саунд на його альбомі псує його ж примітивне мислення (відповідно й тексти) та колаби з попсовими персонажами, де лише один кітч і треш.

За треш, звісно, відповідає цариця полів alyona alyona ("Доля", "Ти"), яка з перших нот намацує рустикальне дно свого коханого хлопоманства про бабусині історії та мамин хліб. Це щось настільки билинне у своїй етнокодовій неошароварності, що можна навіть водити хороводи на Купала.

А ось за кітчем тут можна зауважити чемну фрешменку Gunna Chorna, цю львівську версію Аліни Паш з ґварою та сопілочкою на вустах, яка так солодійно співає про поцілунки кавові та казкових галичан. Ніхто не зна, що робить тру-репер Krechet у цій блювотній кон'юнктурі, але схоже, що після пенатів Іво Бобула саме так він прагне естрадної слави Василя Зінкевича та його хіта "Новий день над Україною" ("а у древньому Львові пані всі гонорові"). Лишилося тільки засемплити Веселовського, запросити на батярський трек Морозова та взяти Винничука спічрайтером.

Але якщо комусь здалося, що репер Krechet вже достатньо загнався з попсою, то нічого подібного. У моря журби в Україні не буває дна. У свіженькому інтерв'ю школотному виданню rap.ua він називає свій альбом "оргазмом для вух" та тішиться майбутній перемозі у реповій номінації цього видання від Міші Правильного. Так він відразу може потиснути руку мегаломанському маразмові львівського репера Гоні з його наївним слоганом "я синонім слова реп".

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.