Пісні фронту 2023 (# 81)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними війні.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики.

Зорі, здається, нарешті змилосердились над гуртом Тонка та зійшлися воєдино у саунді, ліриці та атмосфері, хоча речитатив тут трохи зайвий. А що вони роблять на лейблі Енко, то це взагалі загадка.

Немає жодної різниці під кальяном Скофка чи під грибами. Його одноманітне бубоніння під ніс без жодного особливого сенсу вкотре демонструє усю красу прострації коуча Клименка.

Рнб-версія Паліндрома у руках саундпродюсера Zbaraski. Наче все норм, але коли починає поспішати, то виникає той безалкогольний шлейф творчості юнака Tery.

Вокалізи лише підносять цю міфічну територію подвигу ген догори, а ось профанні слова лише навіщось псують усе відразу.

Схоже, що діси якимсь дивним чином надихаються місцевих реперів на щось цікаве. Куди згодом все це щезає на нормальних треках, хз?

Довгий Пес довго трусить гривою моралізму замість того, щоб просто відійти трохи вбік та дати дорогу своєму фітоносцю.

Неошароварний варвар Пивоваров з орієнтальними плачами над поезією Василя Симоненка у руках бездонного пафосу. Господи, яка ж це несамовита нудота.

Міжгалактичний фанк для всіх дискотек з нагоди бабиного літа. Якраз вийшов альбом новозеландського гурту Leisure, а ось новий Roosevelt так собі.

Новий кулінарний кічок від домотканої псевдореперки alyona alyona. Раніше був мамин суп, а тепер – бабусин хліб. А якщо альона ще приймає замовлення додому, то мона їй замовити трек про печиво бабуні Шелдона? Мона?

Глючна мандрівка химерними територіями з брейковим привітом саксофоністу Бармалію.