Артем Пивоваров "Твої вірші, мої ноти" (2023)
Екзальтована бездарність дубового неофіта Артема Пивоварова паразитує на віршах українських поетів.
Залакований кітч одноманітної плаксивості та безпардонного самообману від місцевого співака Артема Пивоварова.
Так чомусь буває у житті неофітів, що їм миттю хочеться обійняти все скрізь та відразу, щоб зігріти своєю вселенською любов'ю навіть тих, хто цього навіть не потребує. Банальним епігоном такий уцерковлений персонаж ще зовсім не розуміє жодних нюансів усіх внутрішніх процесів, але йому вже хочеться агресивно надолужити зовнішні вияви чогось потаємного на свій хлопський розум.
Так у своїх ілюзіях він починає вважати цю зовнішню оздобу, всю цю поверхневу сусальність, внутрішнім скарбом. Він залаковує свій самообман безцеремонним нахрапом, навіть ґвалтом, до іконічного стану сентиментального кітчу та урочо виставляє для оглядин усіма охочими.
Перевзутий неофіт Артем Пивоваров, який ще зовсім нещодавно випускав альбоми російською мовою, вже нині, з огляду на форс-мажорні обставини непереборної сили, вирішив подужати українську душу своєю панібратською рукою. Звісно, що чужорідний матеріал на альбомі "Твої вірші, мої ноти" відразу вислизає з його агресивних обіймів, оскільки він ні на йоту не відчуває українську культуру. Йому б Валєрія Лєонтьєва переспівувати, який значно ближчий до його ментальности, аніж вірші українських поетів. Можливо, що саме такою крикливою ревністю прозелітного зелота він хоче затулити, наче фіговим листочком, усю свою графоманію поза межами української поезії (нпрклд, трек "Маніфест").
Шумовиння Пивоварова лише профанує бездушною машиною почесну місію пропагування творчости вкраїнських поетів у широкі маси. Розкидається фейками у своїй одноманітній імітації та у своїх маніпулятивних кліше. Здіймає несусвітню патетику про важливу місію цього проєкту, який начебто є відображенням внутрішнього світу українців. Пише рекламні нісенітниці про те, що у цих його треках можна більше дізнатися про українську душу та долю українського народу. А ще непритомно вважає, що його альбом "Твої вірші, мої ноти" є свіжим поглядом на творчу спадщину українців, який сповнений мудрості пращурів та відвертості української душі.
Подібна маячня нещодавно вже вигулькувала на альбомі "ДНК" від лейбла Mozgi, де Пивоваров навіщось намагався втиснути у "Несе Галя воду" карикатурний коктейль Ніни Сімон та Джима Гендрікса в базарних шмотках Багдана Тітаміра. Засвітився щойно чимось подібним він і в українофобному мультику Мавка. Лісова пісня (2023).
Причинки такого хворобливого зациклення неофіта Пивоварова можна, наприклад, відшукати у сьогоднішньому інтерв'ю Буремному подкасту співачки Kola, оскільки такої обмеженої та недалекої артистки вже давно не було на місцевій сцені. Тепер, до речі, остаточно зрозуміло, звідкіля у неї такі бездарні треки.
Якщо ж трохи зануритися у світ православної культури, то там біля нетерплячих оглашенних можна натрапити на таке явище як симонія. Такий собі ворожбит Симон ще за часів апостолів хотів якось придбати за гроші дари Святого Духа. До речі, за щось майже подібне, за спробу пришвидшити палицею прихід Благодаті, сам Мойсей лише здаля зміг поглянути на землю обітовану, яка тече молоком і медом. А якщо Мойсей не зміг, то що вже тоді писати про якогось Пивоварова з його неошароварним рекетом, агресивним вимаганням української душі з-за допомоги механічної екзальтації руками.
Увесь його альбом "Твої вірші, мої ноти" є ґвалтовною карикатурою на українську культуру, яка має на меті лише одне – задовбати своєю агресивною сентиментальністю глазурованого кічка ("Там у тополі", "Ой на горі", "До весни", "Романс", "Тішся"). Одноманітність його інкубаторної безликості може вродити лише матрьошку по-українськи ("Тріолет"). А з її екзистенційної порожнечі може вилізти лише ще одна матрьошка вже менших розмірів, до прикладу, з недоречним сексапілом співачки Дорофєєвої ("Думи").
Це ще та комедія для української душі, всі ці російськомовні перебиранці, які своєю творчістю можуть зазіхнути хіба що на пінисті гімни для пивоварень. Наприклад, для львівського пива, яке чомусь вважає себе пивом вже років 15.
Всі ці персонажі навіть приблизно не відчувають ні місцевої культури, ні її поезії, а тому саме слово недоречність стає головним маячком цього альбому. Саме з цієї профанної недоречності тут й виникає треш з псевдореперкою alyona alyona ("Люлі-люлі") чи особливий маразм в етнокодовій резервації зі Лілу45 ("Радісно"). Маразм дещо менших розмірів вилізе у Псюка ("Майбутність") та Ярмака ("Минають дні, минають ночі"), але всіх їх повністю переплюне вбік остаточної варваризації такий собі Павло Шилько ("Арфами") разом з колаборантом Ірини Федишин – Євгеном Хмарою. Парад неошароварних варварів – це завжди ще той цирк на дроті.