Українофобний треш про магічну пердикаку у казковій Хохляндії.
Візит драми-феєрії Лесі України на територію мультсеріалу Казкова Русь від студії Квартал-95 прогнозовано перетворюється на тупий треш про срачку та пердячку.
Старомодний треш з виробничого пекла халтури Мавка. Лісова пісня від режисерів Олександра Рубана та Олега Маламужа просто неможливо дивитися після мультфільмів Spider-Man: Into the Spider-Verse (2018), Klaus (2019), Wolfwalkers (2020), Puss in Boots: The Last Wish (2022), Guillermo del Toro's Pinocchio (2022), а також мультсеріалів Love, Death & Robots та Arcane: League of Legends.
Це вкотре впізнавана маячня місцевої мультиплікації про чарівну Хохляндію на кшталт Микита Кожум'яка (2016), Викрадена принцеса: Руслан і Людмила (2018), Клара і чарівний дракон (2019) та Гуллівер повертається (2021). Безпорадне паразитування на цитатах закордонних мультфільмів без жодних ознак чогось справді українського. Якщо забрати з них увесь цей куций постмодернізм, то вони безслідно зникнуть без жодної особливої думки чи ідеї.
Це вже четверта екранізація драми-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня".
Лісова пісня (1961) Віктора Івченка добре усвідомлює всі християнські підтексти у драмі Лесі Українки та знайома з працею Віктора Петрова (Домонтовича) про "Лісову пісню". Наразі це найкраща екранізація твору Лесі Українки. За деякими кадрами Івченка десь має плакати Гаспар Ное.
Свою фільмову структуру вона виводить з гоголівського фільму Травнева ніч, або Утоплена (1952) Олександра Роу та має знатися на схожих мотивах у стрічці Ugetsu Monogatari (1953) Кендзі Мідзогуті. За цитатами з фільму Nosferatu, eine Symphonie des Grauens (1921) Фрідріха Мурнау та за сім років до фільму Romeo and Juliet (1968) Франко Дзефіреллі (Раїса Недашківська навіть подекуди ліпша за Олівію Гасі) найцікавішим у майстерного стилізатора Івченка є те, як делікатно він вплітає у свій фільм класику Дугласа Сірка All That Heaven Allows (1955). Згодом він ще повторить подібний фокус у фільмах Срібний тренер (1963) та Софія Грушко (1971).
Тінь Того, що в скалі сидить, яка так важко падає на Мавку, це тінь церкви, яка падає на одноповерхову Америку в All That Heaven Allows. Це проєкція міщанського мислення, яке не може сприйняти стосунки багатої вдови та простого садівника, а тому спонукає дітей вдови подарувати їй телевізор, щоб вона не сумувала на самоті.
За моделями поведінки Мавка та Лукаша у Лісовій пісні (1961) також пильно стежить суспільство. Подекуди тут навіть важко інколи зрозуміти, а через чию насправді оптику глядач дивиться цей фільм? Хто за ким тут спостерігає? І чи не є ролі Мавки та Килини проявами однієї людини? Лише по той бік соціальних ролей вони можуть відшукати справжню любов, однак хтось з них не готовий до цього.
Усе схоже на те, що двійко студентів після ототожнення з героями Лесі Українки та моделювання гіпотетичних ситуацій їхнього співжиття таки вирішують розійтися. Профеміністичні позиції Івченка достатньо виразні у цій ситуації, де кобіта сильніша за хлопа. Якщо ж на хвилю повернутися до чогось вульгарного у Лісовій пісні (1961) заради трешу 2023 року, то задні плани приземленої Килини варто таки виводити зі стрічки Det Sjunde Inseglet (1957) Інгмара Бергмана.
Еротично-сотеріологічна анімація Лісова пісня (1976) Алли Грачової, яка згодом екранізує Гоголя у мультфільмах Квітка папороті (1979) та Вій (1999), спонукає згадати мультфільм Corpse Bride (2005) Тіма Бертона. Тіні мертвої нареченої Емілі ледь-ледь, але таки можна зауважити у Мавці 2023 року.
Грачова підтримує Лесине вивертання навспак християнської традиції, оскільки вже навіть немовлята розуміють, що її Мавка – це Ісус у спідниці. Вона ще більше увиразнює своїм мультфільмом сотеріологічну місію Мавки, яка проходить всі цикли життя Христа, щоб закінчити Вознесіння біля верби відверто схожої на хрест. Грачова цитує фільм Івченка, а потойбічний еротизм її Мавки спонукає до тієї думки, що вона мала бачити еротичне аніме Еїті Ямамото Kanashimi no Belladonna (1973) за мотивами книги Жуля Мішле "Відьма". Мультиплікація 2023 року цитує Грачову під час танцю Мавки та Лукаша.
Стрічка Юрія Іллєнка Лісова пісня. Мавка (1981) доводить еротичну оголеність Мавки до заповітного ідеалу. У Мавці Людмили Єфименко, яка давала милий вчительковий сексапіл у попередньому фільмі Іллєнка Смужка нескошених диких квітів (1978), з'являється вже щось гірке, зміїне, наче у Єви Грін, щось ледве не фарсове у тій театральній предестинації. Тут найбільша концентрація сюру. Тут розбивають четверту стіну. Тут розпочинають конфліктом рунвіри та православної ходи, а закінчують біблійним алегоризмом про етапи в розвитку Церкви в дусі стрічки Даррена Аронофскі mother! (2017). Гори на Волині у цьогорічній Мавці саме з фільму Іллєнка.
У цій точці варто обов'язково наголосити на тому, що всі радянські режисери екранізацій цього твору Лесі Українки свідомі прихованих християнських мотивів у "Лісовій пісні" та всіляко їх плекають у свій особливий спосіб.
Мультфільм Мавка. Лісова пісня (2023) може похвалитися лише цілковитою рагулізацією сенсів Лесі Українки у цій драмі-феєрії. Повною деградацією за її мотивами. Тут немає нічого оригінального чи автентичного, а є лише одне ліниве бажання халтури від креольського мислення за 187 мільйонів гривень.
Це примітивний примітив про казкову Хохляндію з її потьомкінськими селами, де щось більш-менш адекватне можна лише зауважити на вступі та фінальних титрах з їхнім закосом під ірландську студію Cartoon Saloon. У всієї цієї порнографії може бути лише дві версії походження, і це: або ідіотизм, або свідомий саботаж та паплюження за мотивами Лесі Українки.
"Лісова пісня" на території мультсеріалу Казкова Русь від студії Квартал-95 закономірно закінчується тупим трешем про срачку та пердячку. Бездушним нанизуванням кінематографічних цитаток без жодного сенсу. Допотопною графікою. Бездарними персонажами. Жахливим озвучуванням. Бездарними діалогами. Примітивними приколами про пердикаку, панталони, жовту смолу від переляку та інше гівенце від персонажа Дзідзя, який гадає, що він ще той шрекіанець, а тому називає Лукаша Пукашем.
Попсова пісенька Пивоварова та Соловій лише підсумовує цю безлику пластмасу, де про сценарій навіть ніхто не думав. І лише примітивний креольський розум міг додуматися зробити з Мавки (Ісуса) зброю масового знищення. А ще тут є традиційна гомофобна фіксація 95 кварталу на котромусь з персонажів, якого легко можна згодом вдягнути у жіночий одяг. Цікаво, що нічого квірного у мешканцях потойбічного лісу вони навіть не зауважують за цих обставин. Навіть коли Мавку називають відьмою, цебто феміністкою у нинішніх реаліях, то й тут творці мультфільму намагаються оминути десятою дорогою конфлікт патріархального та ліберального.
Якщо ж перейти до конфлікту села та цивілізації, то можна відразу помітити, що карикатурних українців цієї Мавки переслідує українофобний дух Скаженого весілля. Килина відверто називає їх: пітекантропами, селюками, провінціалами, плебеями та неотесаними тубільцями. Але оскільки вся ця одноразова історія закінчується сентиментальним гепі-ендом з поцілунками у губи, то цього за мить вже ніхто не згадуватиме.
На тлі цієї лютої бездарності від режисерів Олександра Рубана та Олега Маламужа навіть соромно згадувати всю їхню паразитну цитатність з екологічним підтекстом. Левітація з каменями та тату на обличчі – це Atlantis: The Lost Empire (2001). Бізони, маски та жабокиць – це Kaze no Tani no Naushika (1984) та Princess Mononoke (1997). Брутальний бульдозер у лісі – не так Avatar (2009), як насамперед головне джерело запозичень для цієї Мавки – мультфільм Ferngully: The Last Rainforest (1992), а вже згодом мультфільм Ainbo: Spirit of the Amazon (2021) чи навіть трохи діснеївська класика Beauty and the Beast (1991).
У ній, до речі, творці Мавка. Лісова пісня могли злизати свою битву людей та лісовиків на прикладі бійки людей та палацових меблів та інших кухонних приладів. Це якщо ще не згадувати битву у фільмі The Chronicles of Narnia: The Lion, the Witch and the Wardrobe (2005). Чарівна сльозичка та багато інших речей – це Tangled (2010).
І куди ж без місячної цитати з ET (1982) Спілберга. А ще, здається, що вони щось знають про гномів з Gravity Falls та, можливо, що навіть бачили їжачка Соніка у барі. Півень двічі боляче дзьобає у сраку гейського персонажа Флора, а те, як він (півник) крадеться за ним ззаду, є цитатою радянського мультфільму Слідами бременських музикантів (1973). Ще однією радянською цитатою у Мавці, звісно, що буде згадка про мультфільм Жив-був пес (1982).
Християнський підтекст "Лісової пісні" звели до абсолютного мінімуму. Лише здаля його можна ще якось зустріти у фразах про джерело життя та міст між людьми й лісом. Хоча фінальна доля Килини наче натякає на те, що творці цієї халтури таки бачили мінісеріал Midnight Mass (2021), але таланту Майка Фланеґена так хитромудро все пов'язати в одне, в них немає навіть приблизно. От хто б міг бути найкращим екранізатором деяких творів Лесі Українки разом з еротичним пересмішником Полом Верговеном.
Хоча насправді така доля Килини – це лише фінал російського мультфільму Три богатирі та Шамаханська цариця (2010). Власне тому заїкатися біля Рубана та Маламужа про христологічний байопік Лесі Українки Іду до тебе (1971) Миколи Мащенка – це чистий гріх. Всіх творців цієї жахливої мультиплікації має чекати хімія в Черкасах.
фото: fdbimg.pl