Ganna "Kupala" (2023)

Майстер-клас для багатьох українських виконавців та виконавиць від мешканки Берліна Ганни Гринів.

Ще з часів Українського соулу 70-80-х років минулого століття так повелося, що наші у діаспорі значно вільніше та цікавіше поводяться з місцевим матеріалом (інколи аж до невпізнання). Мешканка Берліна Ганна Гриніва залюбки та легко переганяє Снігову королеву Онуки, а разом з нею й цілий шмат українських виконавиць від Аліни Паш аж до гурту Тонка.

Лідерка джазового гурту Ganna Ensemble так неймовірно легко та плинно робить цих виконавиць, що навіть не помічає цього. Хоча, звісно, десь трохи грайливо сміється з них, наче весняна вода.

Звук з Берліна чути відразу. Делікатно все вирізьблено, все доладно припасовано, все витончене аж до невимовного. На тлі цього альбому вкраїнські музичні медіа мають збитися зі звички називати гурт Тонка інтелігентним попом. По-перше, Тонка звучить грубше ніж Ganna. По-друге, лише за цей рік можна відшукати з десяток закордонних релізів, які запросто заткнуть їх з головою за пояс. А по-третє, є гурт Cape Cod Максима Сікаленка.

У забаві з етно завжди варто відшукати ідеальну інтонацію, щоб не звалитися у щемливу сентиментальність розмаєного кітчу за бабусиною скринею з порохами. Це, наприклад, торік вдалося Олені Коверник у треці "Пришестя". Подібна ситуація з вдалою інтонацією, до речі, є постійною проблемою більшості місцевих реперів, які чомусь думають, що мають якесь флоу, яке може сказати щось важливе. Насправді ж їхнім покликанням є лише мамбл чи інструментальний гіп-гоп, адже поезія – це фантазія, а фантазії у них, на жаль, катма.

Ganna не лише має цю інтонацію у своєму міксі справжньої фолктроніки (а не тієї, якою в Україні називають щось геть інше), дрім-попу, техно, ембієнт-попу та мікрохаузу. Вона ще й сміється з Онуччиного кітчу на альбомі "Room" (2023). Це якась навіть трохи глузлива пародія на Онуку вудкідову (та деяких інших місцевих виконавиць), неприхована насмішка ("Kupala"). Вона веселіша, тепліша, ніжніша та грайливіша, аніж холодна Онука, у своїй придзиґльованій сексуальності. Це ж Купала, як-не-як.

А яка ж це крутійська ідея зайти з Берліна на територію берлінського проєкту Moderat, яким так кохається Онука ("Obrutch"). З Берліна таки ближче до Берліна, аніж Онуці з Києва. Саша Рінг має бути цілковито втішеним. У колисковому мінімалізмі треку "Misto" (ще один привіт Онуці) є один момент, де народним та ритуальним Ganna раптом провалюється у живий текст і це відразу таке особливе одкровення її альбому.

У ньому, до речі, якщо й шукати якісь недоліки, то хіба що прохати її саме про зменшення кількості народних елементів заради живої, актуальної лірики. Хоча й там зі стишеності її інтонації, з того цурання заквітчаного кітчу, на альбомі проростає справжня трагедія на хвилі "Гей, пливе кача" ("Lebidonka"), де не лише Онуці, але й Джамалі варто буде добряче задуматися над своїми майбутніми альбомами.

А якщо забути про Онуку та всіх інших, то найбільшим досягненням альбому "Kupala" є  усвідомлене бажання позбутися всіх цих профанних слів заради невимовного. Ідеалом її вокалізів та цього нерозбірливого шепоту, звісно, що є глосолалія до недосяжного за хмарою світла ("Sokolonko").

Це найкращі моменти її загалом ідеального альбому, де вона плавно перетікає зойками, схлипами та заклинаннями у гіпнотичну імпресіоністичну подорож ("Luli"). Там, десь між розмитими краями дрім-попу, ембієнт-попу та авант-попу, вона й сягає головної мети поезії – зникнення меж між світами ("Hanya"). То якась особлива перша кляса виконання, де Pantha Du Prince мусить бути цілковито втішеним.

Найбільшим же експериментом цього альбому є версія народної пісні "Туман яром, туман долиною" ("Tuman"). Там Ganna за вар'ятськими смішками, наче з іронічного саундтреку до першого сезону серіалу Білий лотос, нагло перетоплюється дивним сюром викривленої реальности у вселенський лемент австралійців Dead Can Dance. І це ще одне одкровення цього альбому, зразок того, наскільки сильною може бути традиція Лізи Джеррард у правильних руках. Це, до речі, привіт цьогорічному кліпу Стасік у човні та львівській співачці Горбачевській.

Прошу пані, чому ж ви так довго бавилися джазом? Тут вже всі на вас зачекалися.

P.S. А для вкраїнських виконавців того, що тут називають фолктронікою, цьогоріч є два залізобетонні альбоми, де натхнення жменями вистачить для усіх. Це Glasser "Crux" (2023) та Eartheater "Powders" (2023). Також не варто забувати й про мініальбом Kelly Lee Owens "LP.8.2" (2023).