Неповоротка жаданівщина на вірші поетів Розстріляного відродження з несподівано щасливим кінцем.
Одноманітній жаданівщині від гурту Гайдамаки між фолк-роком та альтернативою таки вдається у фіналі альбому наздогнати шанованих поетів на хвилі талану.
Гурт Гайдамаки добре розпочинав, але поволі скотився разом зі своїми братчиками-близнюками Kozak System до звиклого неошароварництва ще років за десять до того, як ця зараза накрила країну після початку повномасштабного вторгнення. Десь у середині цього літа та мара сконала з Богом, а Гайдамаки набралися духу та видали все найкраще, що вони змогли.
Альбом "Тріумф Слова" з віршами не лише поетів Розстріляного відродження (М. Драй-Хмара, Д. Загул, М. Хвильовий, О. Влизько, Є. Плужник, М. Семенко, Т. Осьмачка, П. Філіпович, І. Багряний, В. Сосюра) зобов'язує багато до чого, але спочатку Гайдамаки навіщось блудять в одноманітній жаданівщині.
Вони не зовсім Кому Вниз у поступі цієї балядної героїки. Своїм неповоротким фолк-роком та альтернативою вони дають Степана Гігу під газом і псують пафосом саспенс саунду ("Лебеді", "Гуляй-Поле"). З духовими все це дійство починає нагадувати діяльність гурту Zdob și Zdub, але пророчий образ Олександра Ярмоли вже заважкий для такого фанку ("Молоді серця").
Арсенал їхніх художніх засобів обмежений, а ноти – передбачувані. Логічно, що на такому ґрунті ця мистецька акція закінчується на етно-дискотеці у клюбі ("Весляр"), хоча десь на старті треку "Ельдорадо" ще трохи здавалося, що за всім цим бум-цик-циком Гайдамаки таки даватимуть трохи медчестеру. Але ні, це лише нудна жаданівщина з його північними цуциками та Вакарчук там трохи визира з-за кутика глобуса.
Хоч трохи цю тунельну пацанячу прямолінійність розрухують від героїчного сну лише кобіти, яких навіть не зазначили на Ютубі під треком ("Рівновага"). Останнього Жадана на теренах Сковороди, до речі, також дещо бадьорила присутність Ірени Карпи від вже зовсім цілковитої тьми. Відтоді на альбомі "Тріумф Слова" все починає рухатися у цікавому керунку.
Панківський момент там, де вони так вагаються над доцільністю Леммі, звісно, що ще такий кумедний ("Мономах"), але хто з нас без гріха? Благодать тут остаточно сходить на вірші Михайся Семенка та Тодося Осьмачки, і Ярмола на одному з цих треків навіть вчасно щезає, щоб явити зміну у мисленні рідного гурту ("Тіні", "Дума"). І відразу зникають будь-які згадки з цирком Zdob și Zdub, бо духові починають видавати іспанські скетчі.
Ще більше пришвидшується мислення Гайдамаків у треці "Гайдамака", який передає смачну дулю ватним лівачкам з RATM та персональний привіт ватному гітаристу Тому Морелло, зокрема. Це така собі травестійна бурлеска від експропріаційних постмодерністів, адже це саме вони трансформують тут комсомольця Сосюри у гайдамака. Все енеїдне, що тут з'являється, вони відразу добивають електророковим реміксом треку "Гайдамака" на хвилі британців Primal Scream.
І це відразу найкращий трек альбому, і навіть Ярмола у цьому обрізаному варіанті суцільний топчик. То що, хіба важко було зробити таким увесь альбом?