Love, Mary "Казка про любов" (2023)

Псевдоготична спроба збаламутити водичку етнокодовою юродивістю з акмеїстичним нутром колись російськомовної співачки Луни.

Дебютник Love, Mary міг би спокійно обрати своїм творчим девізом потойбічне гасло "Україна та Росія – сестри повік". Вже навіть Юля Юріна збилася з тієї юродивості, але Love, Mary гордо експлуатує цю тему, наче живе у позачасовій хатинці на курячих ніжках задом до слухача.

Те, що її альбом "Казка про любов" живе передом до лісу, нічого не значить. Це доволі приблизна уява дебютантки про підступ. З першого ж слова цей відьмацький косплей цвіте фальшивим цвітом. Її етнокодова юродивість запізнилась на цей бал. Вона релікт доісторичної епохи. Цікава лише як феномен загравання російськомовного мислення з українським матеріалом.

У всіх своїх спробах надолужити одну колись російськомовну співачку вона лише Луна для бідних, хоча її прародичкою можна також вважати й дебютний альбом гурту Kazka. У когось іншого така культурна експропріація була б, можливо, й цікавою, але не у лейбла Pomitni (колишні Мазгі), який, як і Луна, тримає свою дульку в кишені.

Псевдоготичний електропоп Love, Mary слідами Луни доволі беззубий ("Білі доріжки"). Це лише паразитування на хмаринці тегів, де хтось з посіпак Горової ще навіть хоче передати привіт Варіантам ("Смертельне зілля"). Агресивний саунд ніяк не може витягнути з хащів її фальшиву манірність, а кількість згадок про гріх доходить до самопародії ("Плач"), але не до мавпування чиїхось ідеалів ("Правда").

Міфотворчий аспект її альбому, звісно, може натякати на феміністичний символізм, але з таким дешевим етнокодиком вона може претендували лише на фіт з Христиною Соловій, яка також чомусь гадає, що може викинути нуарного коника в дусі стрічки 1955 року Kiss Me Deadly ("Квіти", "Межа", "Далі нема").

Цей мікс етнокодової юродивості з акмеїстичним нутром Луни є внутрішнім приколом для своїх на лейблі Pomitni. Цьогорічну Fever Ray з "Radical Romantics" тут особливо й не згадаєш, як і Marina Herlop з альбомом "Nekkuja" (2023). Неонові замовляння Love, Mary й справді ще з території нудної казочки для дошкільного віку. Скільки їх не повторюй начебто потойбічним вокалом, а страшно ніколи не буде у тій передбачуваній формі на кшталт: "Я сьогодні лиха, йди подалі від гріха. Від гріха, від біди, від червоної води, що стікає з небес. Ти для мене не воскрес. Ти не тіло, ти не дух, ти не ворог, ти не друг" ("Лиха").

Господи, малятка ходять сміятися на П'ять ночей у Фредді, а тут якесь дрібне паразитування на далеких для нинішніх позитивістів матеріях. Цікаво, скільки ще років українська музика випльовуватиме з себе цей російськомовний спадок, щоб одного дня прийти та висцятись на його могилу?