Granat Garden "Love Tribute" (2023)

Львівський мініальбом цнотливих пісень про Велику Любов сором'язливо намагається замаскувати свій неприхований потяг до пролонгованого начала.

У ретромузиці львівського гурту Granat Garden годі відшукать якоїсь пристрасти чи фантазії. У їхніх безликих піснях з квазіромантичними орієнтирами жодного натяку на вітер. Це лише чемний вояж приречених на послух, де вони знедоленими галерниками кволо пливуть за горизонт під арапником.

Свій банальний попрок Granat Garden постійного намагаються прикривати усілякими фіговими листочками, але скільки не маскуйся, тут скрізь чомусь чути шаблонами гурту Мотор'ролла. Наразі невідомо, що ці фанати колективу The Black Keys хочуть насправді більше: переплюнути групу Greta Van Fleet, взути львівський гурт Мері чи виклично крикнути "ха!" у фіналі?

Гардові, блюзові та фанкові елементи на "Love Tribute" відразу декласують інтонації вокаліста-мачиста та його простакувата лірика десь обабіч Другої ріки чи Скай. Він лише вдає рок-н-рольні пози протягом семи хвилин, прісно косплеїть когось великого заради наказового способу Славка Вакарчука. У Вакарчука там хоч інколи виникає якась іскра у дзеркальних лабіринтах з уявними кобітами, а от вокаліст Granat Garden навіть не знає, що таке гра ("Твоє ім'я", "To Be Alone"). Навіть у Вакарчука нема стільки підкаблучного страдництва, як у персональному старвеї до небес цього львівського гурту до якоїсь анонімної богині на п'єдесталі ("Врятуй"). 

Звісно, що тією персонажинею є сама Любов, але куртуазники з Granat Garden такі собі. У Джаггера на новому альбомі роллінгів більше енергії, ніж у цих благальних навколішках. Звісно, що й фанк у такого асексуального вокаліста вбік Мертвого Півня буде так собі – ні риба ні м'ясо ("Мовою"). Власне, Мертвий Півень з новим вокалістом – то ще та квочечка-несучка. Всі вигини вокаліста Granat Garden то є суцільна пародія назагал. З пласкими текстами на кшталт "Не знаходжу місця, мабуть, буде пісня" чи "Щось не доганяю, сам себе питаю. Що то за проблема, що в нас за дилема? Маєм різну мову, звабливу вимову" він враз передає привіт треку артдилера садового кітчу Гудімова "Зв'язок". 

Гурт Granat Garden шифрується під щось більше та глибше лише заради того, щоб пташечками пророче співати солов'їною пафосний банал про Велику Любов ("Love"). З текстами на кшталт "Хто шука любові, той її знайде. Подивись навколо і твій біль мине. Бачиш як навколо все вже розцвіло, пам'ятай про інших і неси тепло" чи "Любити неважко, дозволь лиш собі. Так, інколи страшно лишатись в пітьмі. Та це не проблема якщо знаєш ти, що світло у грудях завжди при тобі" їм відразу десь місце у християнському році на протестантському амвоні. Однак у їхніх балядах нема стільки розчуленої душі, як у нью-йоркського дуету Дарка й Славко. 

Увесь цей блаженний гіпізм відразу проситься на збочене пародіювання, адже всі добре розуміють, що ці цнотливці мають на увазі, коли співають свої гімни про big, big love (якщо вони, звісно, не фанати Fleetwood Mac). Колись давно, ще на початку 90-х, призабутий російський гурт Young Guns без жодних задніх думок співав про 20 сантиметрів любові. І вже у 2000 році Камерон Кроу зафільмував для всіх охочих наочний приклад цих сантиметрів у своєму фільмі Almost Famous.

Хто цільова аудиторія цього ностальгійного штилю? Емерити з львівського гурту Супер Вуйки? Чи група Granat Garden претендує на нішу Степана Гіги та Іво Бобула? Ось і Тетяна Кочергіна після свого перфектного урбаністичного соулу може інколи їх обігнати завзяттям на своєму альбомі гард-року 1988 року з гуртом ХХ век. То, певне, краще вже слухати свіженький альбом львівського гурту Thunderdogs "Black Mark".