Гаражний рок зі Львова враз стає найкращим наразі послідовником справи Братів Гадюкіних та Мертвого Півня.
Львівський гурт аполінаріум з органічним блазнюванням та какофонічним дуркуванням між 60-ми та 90-ми роками минулого століття.
Щось дурне завжди лізе у голову без найменшої потреби. Часто з'являється нізвідки зі своїми винахідливими витребеньками. Гурт аполінаріум раптом стає найкращим наразі продовжувачем справи Братів Гадюкіних та Мертвого Півня.
аполінаріум надихається гаражними та протопанковими 60-ми (MC5), що миттю опинитися в українських 90-х обабіч хоча б гурту Жаба в дирижаблі з їхніми жучками-смердючками.
Десь окремо ще варто згадати психоделію ("їде муха") та гурт Pussy Galore, а тому десь ще трохи тре мати на увазі й 80-ті з їхнім no wave ("рожева пантера", "vol.1", "vol.2"). За бажання у їхньому дуркуванні мона пригадати й дадаїстів. А ще на віддалі й алкоголі Аполлінера.
Тут не треба довго думати, щоб нарешті зрозуміти головне. Ось кого треба було брати у нові вокалісти Мертвого Півня замість тієї безблагодатної реінкарнації ("літня пісня"). Ось на цю атмосферу вертепного дитвацтва й варто було орієнтуватися, що Мертвому Півню, що новим Братам Гадюкіним ("війна").
Тут жменями доста тієї ігрової ейфорії веселого, сюрного, стьобного, легкого та фантазійного ("крокодил", "чучундра"). Як вдало зійшовся на цьому альбомі гаражний рок з відомим дитячим віршем Неоніли Стефурак ("бадяка маняка"). Вже першою ж думкою можна зауважити, що в оригіналі той вірш й справді є правдивим протопанком поміж інших дитячих віршів у чемних збірках під ялинку.