Маразматичні загравання з ностальгією якихось київських лабухів з графоманськими текстами.
Новий альбом Братів Гадюкіних "Сміх і гріх" привозить старі проблеми попереднього диску "Made in Ukraine" (2014), але це ще гірше. Без Кузі життєдіяльність БГ перетворюється на трешевий балаган, який втомлює своєю одноманітністю та допотопною актуальністю від зоряних старперів. Новий альбом нагадує своїм вінегретиком мюзикли режисера Горова з совковим душком, типу, Вечори на хуторі біля Диканьки і тому вже навіть трохи можна зрозуміти їхні незрозумілі камео в гівенці Шляхетні волоцюги. Через брак певних талантів "Сміх і гріх" лише нещадно експлуатує фірмові фішки без будь-якої іскри, хімії чи оригінальності. Беззубо впарює ностальгію з періодичними хвилями натужного груву.
Усі треки альбому краще слухати в інструментальних версіях, оскільки графоманська лірика нових Гадюкіних настільки застаріла у часі, що замість босяцької винахідливості у їхні тексти чомусь починають заповзати матюки ("Сафарі", "Крав"). І тут трек "Підкаблучник" може стати ідеальним зразком того, як хуліганську нью-вейву можна вгробити маразматичним текстом. Відтак бездарне блазнювання профанує не лише згадки про побратимних Army Of Lovers ("Крав") на ниві сатири, але й лолітні запльоти у "Сивина в бороду" чи привіти "Uptown Funk" Марка Ронсона у "Є декларація".
Вони настільки грубо працюють з тонкими матеріями гумору, що вкотре нагадують якийсь кавер-бенд київських лабухів, пародію на Гадюкіних. Інколи, щоправда, в стилі Скрябіна ("Сафарі" та бонусний "Біжу по граблях") і це хоч щось, що може возрадувати на цьому альбомі. Цитатна гра вже більше нагадує банальне паразитування, підстаркувату браваду з тими попсовими запілонами ностальгії за кращими часами, яка звалюється в трешеву музичку до примітивних серіалів Останній москаль чи Великі вуйки. Набір знакових пісень далекої юності з голосом Рода Стюарта у треці "Франкенштейн" ще можна якось вважати маячком мінімального мислення, але вже аж ніяк не самопародією.
Навіть коли вони намагаються бавитися зі своїми старими треками в епітафії "Хто ти?" з паралельним шматуванням хіта бідного Миколи Гнатюка ("Час рікою пливе, всьо змиває бачок"), то роблять це настільки неоковирно та тупо, що аж страшно за таке аматорство. На бонусах Брати Гадюкіни декілька разів заходять своїми треками на територію електроніки і це хоч якесь світло в кінці пенсійних тунелів, хоча, звісно, їх краще слухати без текстів. У вінегретному треці "Ти кинула" від Гадюкіних вже віє гробівцем і тут їм вже варто подумати про костюми вампірів на Гелловін, щоб щороку пророче лякати наступні покоління українських музик пришестям старечого маразму. Альтернативний варіант нинішнього музикування Братів Гадюкіних ще може побачити свою перспективу в іпостасі місцевого кавер-гуртика колективу Kiss.