Зміст статті

28 жовтня 2019олександр ковальчук

Великі вуйки. Фініш

Фінішні оглядини усіх 16 серій безхребетного серіалу Великі вуйки.

Сценарний примітив творців серіалу Великі вуйки вихолощує будь-що живе в радіусі декількох кілометрів заради відвертого глуму з притрушених гуцулів.

Увесь цей треш чудово вписується в останні тенденції збурення різноманітного гівенця на нивці культури в Україні. Від квартальної пісеньки хору імені Верьовки і до акторки з серіалу Кріпосна, яка заповзято репетує, що вона – не фастфуд (а хто не згоден, той іде нах). Цей ефект Зеленського намагається втокмачити у життя якесь своє, альтернативне тлумачення сатири заради того, щоб цнотливим листочком прикрити сортирний рівень свого гумору.

І, до речі, у другому сезоні серіалу Останній москаль піснею "Горіла сосна" супроводжували махінаторський обряд випровадження Василя Микитюка на заслужений відпочинок. Давно вже відомо, що українська естрада (та місцева комік-сцена) живе своїм паралельним життям з елементами неприхованого ідіотизму. Це, власне, навіть пояснює виникнення на екранах подібного трешу та непотрібу, який вони старанно висмоктують з пальця у своїх тупеньких сюжетах.

Після огляду перших п'яти серій в подальших оглядинах усього сезону Великих вуйків можна навіть не заїкатись про якийсь сценарій. Увесь сюжетний примітив тут завалюють допотопним слепстіком, який після згадок про Маски-шоу ще й плентається хвостиком за Каламбуром зі своїми вусами. Люди свідомо клепають дешеву та сердиту халтуру і в тому вже давно немає нічого дивного на серіальному ринку України. Навіть саундтрек своєю виразною вторинністю та невиразністю постійно щось плагіатить та згадує, якщо не фільми Кустуриці, то Джентельменів удачі. А якщо комусь мало пришелепкуватих гуцулів у вишиванках під спортивний костюм, то креативні автори можуть намалювати йому й  алкокарикатуру на Кия, Щека, Хорива та сестру їхню Либідь.

Нездоланна тупість сценариста Миколи Куцика, без будь-якого найменшого натяку на фантазію, іде на олімпійський рекорд з перелічування гуцульських недоліків, і, схоже, що заради цього лише й створювали цей серіал. В якійсь паралельній реальності ідіотичного мислення Куцика гуцули у 2019 році чомусь вважають соусом маску для обличчя і не знають, що таке: пралка, біде, депресія, секюріті, термінал, шопінг чи депіляція. Гуцул Іван чомусь забуває дістати вішака з піджака і Куцик вважає, що такий собі реверансик Чарлі Чапліну.

Відсталість гуцулів на тлі багатоликої столиці найкраще увиразнюється в образі голови Великих вуйок Василя Микитюка (артист Горянський) з його безпросвітною тупістю та істериками (як представника влади). Апогеєм його коників можна вважати 13 серію, де директор фірми його сина Андрія вже відверто заявляє, що його (Василя Микитюка) необхідно лікувати. Раніше інші персонажі серіалу лише натякали про певну специфічність гуцулів (з натяками, звісно, на психіатрію), але це вже виразна клініка, яку лише посилює музейна заява Микитюка про те, що на задньому плані Мона Лізи видніються краєвиди Великих вуйок (салют вам, брошурки російської пропаганди про великих укрів, копачів Чорного моря). Навіть про Бодю в ролі Віцина охоронці автосалону кажуть, що він вдягається так, наче втік з божевільні.

А для того, щоб зацінити рівень мислення Куцика варто ще згадати епізод з нічним клубом, де Микитюк навіщось називає дабстеп дубстепом та чомусь вважає, що виступ dj Franko присвячений Івану Яковичу Франку (таке собі підлизування до Вови Зеленського). На тусівці з елементами БДСМ його колєги вагаються між раннім та пізнім Франком, а Штефан готовий цитувати такого сідничого Франка день і ніч. Тому вже вкотре творці серіалу бачать функцію гуцулів лише в ролі пришелепкуватої етнографії, прислуги білих, переважно російськомовних, господарів життя. Розпацяканих аборигенів у пір'ях, яким якраз пасує слоган "техніка в руках індіанців" і лише тільки казино бракує на їхній заповідній території.

Паразитування на комедіях Гайдая у кожній серії серіалу (артистка Кошмал так кошмарно косплеїть міміку Варлєй в останній серії) присутнє тут лише заради того, щоб хоч якось відволікати глядача від маразму оригінальних ідей Куцика. Там за традиційною гомофобією та сексизмом танцюриста Коляденка чомусь називають хіпстером, Поплавський (в ролі міністра інфраструктури) нагадує Брєжнєва, навіщось вилазить глум над баптистами, а штундів чомусь називають сектантами. За останнє до творців цього калічного серіалу вже і відразу може прилетіти декілька судових позовів. На одну коротку мить навіть здається, що Надю Мейхер можна назвати акторкою, але це лише блискавичний ментик.

За провінційними лохушками з квитками на Винника (привіт Скаженному весіллю) начебто екранізують серію мультсеріалу Ну, постривай про пошук талантів. Гуцули чомусь ходять у шароварах до церкви. За продактом Розетки Куцик чомусь забуває, що в стосунках гуцула Івана Петрука та киянки Галини Петрук може бути любов з інтересом, як би сказав Жеглов, бо ж вона касирка станції Київ-Пасажирський. Можливо, що Куцик навіть бачив Три плюс два, Любов і голуби, What Women Want і навіть Take This Waltz, але це йому ніяк не допомагає. Його рівень в районі дна цьогорічного фільму Продюсер, який апропріює реп-батли з Ліги сміху заради несмішних ефектів. Фоззі з ТНМК пояснює селюкові Іванові суть реп-батлів (на ходу треба римувати різні бєлібєрду), а той гуцул йому й відказує, що це ж як коломийки.

У фіналі анахронічні рагулі пензлюють собі потягом Київ-Рахів додому, геть від цивілізації та модного світу дизайну й ІТ-технологій. А серіал Великі вуйки від студії 1+1 не лише відверто упосліджує гуцульську культуру (та усіх мешканців Західної України, зокрема), але й нівелює своїми кривляннями саме поняття гумору.

Автор: олександр ковальчук