Мультяшний галицький хардкор нарешті причащається дещиці справжнього панку.
Львівський колектив панку та хардкору Бетон починає поволі усвідомлювати через два роки всі помилки свого попереднього альбому "Нічого святого" (2019).
Оказія львівського колективу Бетон з новим альбомом "Тільки Для Своїх" після рецензії Варіантів на попередній альбом "Нічого святого" (2019) нагадує стареньку історію про українського письменника Сашка Дерманського, якого нині так гонять всілякі половці. Той також колись після рецензії Варіантів на його халтурну "Жменьку сексу для мами" у 2018 році нарешті зібрався думами докупи та написав у 2019 році свій покруч книги Йова з Філіпом Діком у повісті "Мері".
Після тієї рецензії Варіантів користувачі Бетону довго щось канючили разом з гуртом своїх прихильників та ніяк не могли розібратися між рядками в пошуках чогось персонального. Але так буває, нічого, мистцям завжди потрібен час для усвідомлення, тим більше, що нині два роки, наче один день.
На новому альбомі у львівського гурту Бетон несподівано вже виникли фасади відповідальності і вони повністю попустилися з бідних галицьких бабусь. Саунд став винахідливішим та різноманітнішим (як на їхню дискографію, а не в межах жанрової особливості), їхні яскраві запілони мають всі шанси стати характерними альбомними фішечками-примочками для вибагливих. Особливо Бетон мусить пишатися в душі кінцівкою треку "Споживач".
Новий альбом "Тільки Для Своїх" нарешті пішов місцями маленькими паростками колективної злості, а це для консервативного галицького Бетону вже неабияке досягнення на місцевій нивці хардкору та панку. Власне, на цьому альбомі варто відразу виокремити з чогось каменеподібного два треки: "Бокс" (який відразу можна саундтреком в якийсь радянський мультфільм) та "Споживач" з його мультяшною критикою капіталізму, яку моментально рятує з безодні трюїзмів солодка сотеріологія гітарного соло наприкінці.
А ось тут вже либонь можна сперечатися про те, чи було щось на цій території краще, ніж Angry Samoans з альбомом "Back from Samoa" (1982), а також й міркувати про те, чому вся інша творчість Бетону на альбомі "Тільки Для Своїх" знову більше нагадує самопародію, аніж панк. Можливо, що вся річ в тому, що вони під час свого переслідування альбому "Культурний шок" від Brata не враховують пластове виховання, чемне галицьке коріння чи інші нелякані станіславські феномени?
Усі інші треки альбому нічого цікавого не пропонують попри всі свої гітарні фішечки, а тому вони могли бути піком чогось осяйного хіба що на першій Червоній Руті в 1989 році. Жанрова прямолінійність у гостро соціальних випадках клацання, звісно, що мусить витати, але ж не настільки карикатурно, щоб знову згадувати жахливий колектив Familia Perkalaba ("Електорат", "Дві вищі освіти", "Щастя"). Чи може клоун бакланити клоуна якщо він не Джокер чи Пеннівайз (не всі ж можуть бути курячою дупкою з британського колективу The Fall)? Хоча Бетон, певне, думає, що вони бичі Божі вже тут і зараз.
Мультяшність стає ще однією характеристикою галицького гурту Бетон у його найгірших зразках. Це не страшно і не смішно, це просто якось так плюшево та няшно, як на хардкор чи панк. Цікаво, звичайно, а в треці "Тільки для своїх" вони так співають узагальнено про всіх загалом чи про секту Садового також з його "свій до свого по своє" (та він-віном для своїх на фарисейському Бієнале довіри)? Де, власне, нині межа між панком для своїх та хардкором для чужих? Семенчук з Bratom також незабаром здибаються з цією дилемою.
Але наразі Бетон може спокійно виступати зі своїми львівськими кулєгами з гурту Mauser на розігріві в когось більш витребенькуватого (можливо, це буде TV Priest чи Teenage Wrist), або ж просто безкінечно дивитися на пригоди Богданчика з барабаном.