Музиканти з Києва намагаються грати на гітарах та нервах у хайповій спокусі росту.
Другий мініальбом гітарних моралістів з гурту діти інженерів, які вже котрий рік шукають свою персональну Сашу Кольцову зі синдромом напружених брів.
Одному з найбільш розпіарених молодих гуртів України так хочецця змінити світ, що вони навіть не знають, як до всього цього підступицця. У них безсилі та приречені тексти, але це безсилля та приреченість не зовсім того ґатунку, який потрібен юним рокерам.
На їхньому дебютному мініальбомі "Велкам ту Юкрейн, панк" (2021) ще була якась надія на визволення. Коли вони співають про прогноз погоди та інші стихії, то це найкращі моменти їхньої нинішньої дискографії. Коли вони співають про те, що вони щодня бачать впритул (педалі, гітари та соло), то навіть їхня наївність має якісь приємні барви. Коли між чимось гаражним та панковим вони починають співати про крадені кліше, свободу та депутатів, то варто вже телефонувати у якісь екстрені служби.
Період між 2021 та 2024 роком хочеться зовсім забути назавжди у тих їхніх піснях, де вони читають свої нехитрі моралі. Бородаті приколи з вуст альтернативних тінейджерів – це ще той жах. Якщо скрізь тулити олдскульні цитати, то це ще не значить, що вони враз стануть вдячними нащадками чи хоча б спадкоємцями великої слави. Це навіть не так симуляція полум'я, як лише однієї іскри. Їм терміново потрібні якісь адекватні текстовики. Без них вони можуть назавжди застрягнути у своїх беззубих протестах та пошуках мами Крихітки. У неї вони, до речі, могли б вже вдячно всотати хоч якісь пагінчики іронії.
Новий мініальбом "О.М.Г" цікавий лише двома моментами. В одному вони, схоже, фанати стрічки The Childhood of a Leader (2016) Бреді Корбета, а тоді їм ще варто глянути його Vox Lux (2018) з Наталі Портман у ролі попзірки, щоб хоч трохи прозріти своє потенційне майбутнє. В іншому все схоже на те, що з їхньою любов'ю до принципових афоризмів їм вже варто братися обома руками за поезію Ліни Костенко. Так вони, можливо, нарешті підтягнуть свою лірику. Дивно, що з такою життєвою філософією у них ще нема нічого від Ніцше. Чи Ніцше для них ще занадто хитромудрий гуманіст?
У всьому іншому тут мало чого цікавого. Пафос з метеликами у шлунку (OMG WTF). Кос під Долорес, який не дозволя ще співати оди родині про зомбі. Кумедні спроби панку, де інтонаціям вокалістки варто дещо змінити вектор мислення. Найбільша ж помилка цього мініальбому у тому пережованому вже мільйони разів усілякими позитивістами біблійному наїві, де вони, начебто світочі нового дня, навпомацки бредуть за примітивним секулярним неуцтвом. Може їм вже варто записатися до Паліндрома на скрипти екзистенціалізму?
Може хоча б трек "Weapon of Choice" гурту Black Rebel Motorcycle Club з альбому "Baby 81" (2007) їх хоч якось збадьорить на цьому шляху.