Польсько-українське роуд-муві про двох сестер, які рятують батька-волонтера у Руській Лозовій на Харківщині.
Перший художній фільм, який зняли на території України після повномасштабного вторгнення росіян завдяки копродукції Film.Ua Group та Zoom Media.
Більшість українських стрічок не дотягує до рівня цього недосконалого фільму режисера Лукаша Карвовського, який поволі перетворюється на блаженну казочку. Навіть такі розрекламовані Погані дороги (2021) Наталії Ворожбит.
Ще один фільм польського режисера про Україну після стрічки Під вулканом (2025) Даміана Коцура робили у складних умовах та реальних локаціях. Поспішали ручною камерою, яка постійно бігає хвостиком та трясеться. Ця компактність особливо тішить у Двох сестрах. Певне, ще треба дякувати, що не у Трьох, хоча деякі перегуки про непорозуміння та відчуження там таки можна надибати.
Стрічка про сестер Яшміну та Малгожату, які шукають пораненого батька-волонтера у Харківській області, більше, звісно, тяжіє до спонтанних пошуків сенсу життя. Десь тому вона майже зовсім забуває про банальну логіку та обережність.
Титри вказують на те, що триває 122 день війни, тобто це десь 25 чи 26 червня 2022 року. А от Руську Лозову, куди й прямують сестри, щоб втекти від росіян-ґвалтівників та врятувати батька, звільнили ще 4 травня.
Найближчим, певне, тут може бути той момент, де режисер на прикладі цих двох сестер розповідає історію про небезпеку емоційного мислення під час війни. Можливо, там ще є якась геополітика про двох сестер, адже одна з них – названа та безплідна після аборту. Може там навіть є й щось біблійне про порятунок батька дочками. Добре, що вони йому хоч цицю не дають у казематах.
Карвовський монтажує без вагань. Дає багато великих планів. Музика майже відсутня своїм мінімалізмом. Українські актори грають значно краще, ніж в українських фільмах (особливо Олександр Рудинський та Ірма Вітовська). Смачно матюкаються за потреби та дають хоч якесь життя на відміну від стерильного серіалу Перевізниця. Сестри періодично сваряться та миряться, сходяться та розходяться, щоб якось розлитися сльозами на сповіді одна одній у маршрутці до Харкова.
Ніц такого особливо, але вже краще ніж більшість нового українського кіно (та ж кітчева Буча чи Лишайся онлайн). У якомусь моменті трагікомедії Карвовський міг би почати фільмувати нові Пригоди каноніра Доласа. Певне, що саме через поспіх Дві сестри поволі починають сповзати у блаженну маячню. Чи то казочку, чи то притчу з доволі картонними та пафосними подяками полякам від українців.
Дві сестри у чужій країні вже б мали бути обережнішими. І автівка у них, звісно, ламається якраз напроти зруйнованого мосту. Вони ще більш притрушені, ніж той Саша актора Рудинського. Чому вони не передзвонили батькові чи комусь у госпіталі? Де всі їхні пеньондзи?
Чому вони ночують на вокзалі у Бучі (до Києва 34 кілометри ще за білого дня)? Якщо їх відшукав Саша, щоб мати секс на вокзальній підлозі з Малгожатою, то чому вони не попросили когось про допомогу на тому ж блокпості? То хіба якийсь вже зовсім карикатурний абсурд глибинки, де вони начебто спускають до тутешнього пекла.
Після порятунку батька Карвовський міг би спокійно робити Весілля (2004) Войцеха Смажовського та майже всіх головних його героїв у Харкові дістає російська ракета. Живою лишається тільки безплідна Малгожата, аби Господь, можливо, якось би міг явити світові Своє диво народження. Цей би символізм міг би бути цілком остаточним та Карвовський чомусь вирішив закінчити своє безгепіендя тим кітчевим поглядом Бога зверху. Камон, прошу пана, Господь так грубо не працює.
фото: dzygamdb.com