Механічна лялька Аліни Гросу загубилась у допотопному гламурі між текілою та лаймом.
Восьмий та перший повністю україномовний альбом чернівецької виконавиці Аліни Гросу.
Аліна Гросу хоче хоч якось потрапити у навколишню реальність і для цього навіщось видає альбом з новим матеріалом та улюбленими російськомовними хітами, які вона старанно переклала власними руками. Все це, однак, ніяк не допомага їй жодним чином.
Гросу давно вже не маленька бджілка. З якось певного часу вона пропонує своїм слухачам стерильний, латексний поп услід за всіма своїми старшими наставницями з їхніми російськомовними треками з України (Віагра, Лобода, Брєжнєва тощо).
Це її перший повністю україномовний альбом. На "Разом зі мною" (2000) був один російськомовний трек, а на "Бджілка (2002)" – їх було вже три. У якомусь певному сенсі альбом "Grosu UA" є україномовним перекладом російськомовного альбому "Grosu" 2021 року.
На цих теренах перекладної комедії через Гугл Транслейт Гросу не така вже й самотня. Україна вже знає альбоми Насті Каменських "Хіти UA" (2023) та Олі Полякової "100% UA" (2024), які неможливо слухати без закуски.
Десь схоже, що у своїх думках Аліна Гросу уявляє себе тутешньою Майлі Сайрус, яка після невинних пісеньок для відсутнього тут Діснея почала співати начебто розкуту лірику про секс та власне тіло, яке її пристрасні коханці рвуть на шмаття. Армагеддон вона, до речі, римує з Купідоном.
Усі ці часові трансформації ніяк їй не допомагають опинитися в Україні. Вона співає так, ніби нічого навколо не змінилося в країні за останні десять років. Єдиною ознакою чогось навколишнього на її альбомі є хіба маразматична згадка про безпілотник у треці "Кохатись".
Це треба бути повністю відбитим, щоб у 2024 році під час війни співати в Україні слова "Кожен твій дотик, неначе мій допінг. Твій безпілотник в мій розум поцілив". Після цього вона ще дає звук перезаряджання затвора, щоб ніхто не сумнівався. Аліну Гросу можна легко назвати Тіною Кароль для скупих і навіть жодного разу цьому не помилитися, адже й Тіна під час війни може спокійно співати з Шумеєм слова "Вбий мене ніжно".
Все це важко назвати ностальгією за колишньою епохою, яка вже ніколи не повернеться, хоча у деяких середовищах вона нікуди й не зникала назовсім. Там вона хоча б сидить більш-менш тихенько, а на альбомі "Grosu UA" слухач прямо зустрічається з її абсолютно непритомною, вульгарною версією.
Гросу так багато співає про пірвану на британський прапор її плекану роками нірвану, хоча сама є відверто одноманітною, механічною лялькою на роликах ("Брудні танці", "Грозами"). Навіть не такою, як у фільмі Blade Runner 2049, адже як всі вже зрозуміли, будь-яка емпатія (чи доречність моменту) у неї відсутня взагалі. Її латиноамериканські моменти відразу апелюють до літа кастаньєт на гламурному узбережжі Наташі Корольової.
Легко відразу зрозуміти, куди вона хилить, оскільки з цих треків (і кліпів) й досі не вивітрився вайб її образу черниці. Схоже, що вона у дитинстві десь трохи обдивилась радянської стрічки Корона Російської імперії, або Знову невловимі (1971), щоб нині все це втілювати у життя на екрані ("Дика я"). Нині, адже час в Аліни Гросу, звісно, що зупинися десь у районі 2021 року.
Вона й далі очманіло галопує своїм гарем-попом (поп з хаузною луною від турецьких чартів) з цілою купою притрушених покручів, русизмів та примітиву на кшталт "Криє не по-дитячому. Запалю на гарячому" ("Станеш колишнім"). Найбільше ж такої трясучки у неї можна зустріти у треках "Vova Ua" та "Ломка".
У першому вона в естетиці царської Росії продовжує скакати в образі черниці зі словами "Ти знаєш, я готова Вова. Лиш би ти хотів. Не вистачає слів. І не знайти такого знов. Ти знаєш, я готова, Вова. Вова – ти мій Бог". Хто цей Вова, хз, але перша думка завжди правильна. Там ще цікаво як вона халтурить та намагається перекласти російськомовний оригінал "я ганю печялі прочь" чимось, чи то "я гоню печаль у біч", чи то "я гоню печалі пріч". Що?
У другому їй бракує інкубаторної колаби зі Скофкою та його набундюченим секторгазарепом, хоча найбільше там дивує цілковита відсутність Араша.
Всі ці часові нюанси легко перекриває весела лірика на кшталт "У мене ломка, і фотографія твоя майже іконка, у дзеркалі навпроти дика незнайомка" чи "Любов – ця гонка, тікаєш ти, я за тобою навздогонку. І вже тримаю я за останню, я соломку. Не впізнаю себе але-але-але-але, але-але.. Ця крига тонка, впаде до ніг моїх колись твоя коронка, і закохаєшся, зламається нейронка". Та його коронка часом не на соломку падає?