Генеральська чупринка Юри Михальчишина
Сьогодні в українському парламенті сповнилось пророцтво самого Саваофа з Книги Буття.
Апокаліпсис вже близько. Тому комуністка Оксана Калетник й настукала декілька разів у голову свободівцю Михальчишину, цьому Юрію Змієборцю древнього Львова, за трибунну штовханину патріарха Симоненка, цього живого свідка Мелхіседека та Мафусаїла.
Калетник перевірила фанеру Михальчишина і тим самим сповнила пророцтво самого Саваофа з Першої книги Мойсеєвої – Буття (3.15): "І Я покладу ворожнечу між тобою (змієм) й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити – його в п'яту".
Ніхто ж не буде у цьому контексті сперечатись, що парадигма комуністів завжди мислила себе життєдайною, народжувальною, тобто жіночою істотою для світлого майбуття, а націоналістів завжди вважала породженням Сатани, диявольською звіриною, хтонічними плазунами перед термоядерними дубинками світу. Саме про це й говорить пристрасний коментар комуністки Калетник на дещо варварське запитання кореспондентки 5 каналу.
Керуючись міжрядковим синдромом української журналістики можна простежити у мовленні громадянки Калетник декілька жіночих особливостей на тему міжстатевих стосунків. Для істоти Оксани Каленик важливо, щоб у чоловікові була витримка, а не нарваність на всі усюди, яку інколи та переважно можна простежити у Юри Михальчишина. Хоча цікаво, що у часописі Ватра, за який відповідає мужня рука Юрія Михальчишина, також можна зустріти осуд чоловічої невитриманості та передчасності: "Ті, хто відкрито позиціонує себе без п’яти хвилин практикуючим терористом, так само ненормальні, як і ті, хто тільки й робить, що симулює революційну активність. Нормальна ж дівчина самостійно здатна відрізнити ідеалізм від ідіотизму, а обережність від боягузтва".
Від матінки-природи комунікабельна душа Оксани Калетник апелює до діалогу на противагу забиченій та монологовій чоловічій відокремленості. Калетник вважає, що не можна керувати країною без діалогу, і так протестує супроти патріархальності та сексизму Свободи.
Мудра комуністична душа Оксани Калетник чудово розуміє, що така некомунікабельна поведінка Свободи прирікає їх на перманентну самотність – свободівці самостійно залишаться у залі й самостійно прийматимуть рішення. Мудра жіноча душа Оксани Калетник чудово розуміє, що у такому онаністичному егоїзмі немає місця для людяності та толерантності. Жіноча (богомдана) конституція Оксани Калетник прекрасно знає, що така відсутність Іншої (Іншого) – це царство підлості, нахабства та ницості (в російському оригіналі присутня характерна для хтонічних істот "низость").
Але чому ж Юра Михальчишин вкотре потрапив у таку халепу, що у подальшому може розраховувати хіба що на якусь халупу? Як так сталось, що цей львівський побідоносець зачмиреного Чаленка, шовініста Корнілова та федераста Павліва, цей адідасний Арей Марсового поля, цей справжній пророк сопливості львівського Євромайдану (а ось тут без жодної іронії) долучився до легіону свободівських самогубців?
Чому ж войовничий Юра не чинив опору та не обіцяв погнати синьо-жопу банду трембітарями з Грушевського? Чому ж цей зібраний, суворий та підкреслено невибагливий аскет згадав лише один аспект з основ, на яких ґрунтуються прийдешні перемоги соціал-націоналізму? Згадав лише про твердий кулак, але зовсім забув про світлий розум і незламну волю соціал-націоналіста.
Деяку піканту відповідь на всі ці запитання можна відшукати на сторінках ЗІКу, який відверто недолюблює ВО "Свобода", але чутливо прислухається до своїх інсайдерних інтриганів, тобто фаріонів, у стінах українського парламенту. У лютневих тезах статті "Похована надія, або Де зник Михальчишин", у її передостанньому абзаці оприлюднено один шершеляфамний абзац, де відверто наголошується на тому, що Юру Михальчишина та Оксану Калентик об'єднує не лише день святого Валентина, але й ще щось з полуничних шопів. Така пікантна теорія абсолютно відповідає усім заповітам того благодатного відео, де Михальчишин та Калетник неляканими голубками воркують на парламентській трибуні.
За канделябрами таких пікантних подробиць зовсім з іншого ракурсу спостерігаються ці події.
Відтепер можна побачити й зрозуміти, що цього Вербного тижня Оксана Калетник в образі мироносиці, який підкреслює її багряниця, не нападає, а рятує свого хрестоносця, воскрешає свого Лазаря від кількаденного штину. Закохана істота не може так безболісно лупцювати. Така миротворча картинка свідчить лише про одне. Гламурно свідчить про те, що справжній соціал-націоналіст Юра Михальчишин таки розгледів за буржуазними звичками Оксани Калетник, "за бронею макіяжу, брендового одягу і показного цинізму тонку та вразливу душу" та й почав "терпляче завойовувати її довіру та виправдовувати її любов".
Також така мирославна картинка свідчить про те, що справжня жінка Оксана Калетник обдарована підвищеною дозою жіночої інтуїції, а тому вчасно забрала свою прекрасну половинку від ще більшої бійні (яку можна спостерігати у наступні секунди). Закономірно, що Калетник користується принципом Олени Прекрасної з фільму Троя (за участі чарівних Бреда та Орландо). Премудра Олена не хоче, щоб її неперевершена краса зів'яла на самоті смутку, і всіляко застерігає свого латексного воїна від усіляких негараздів пов'язаних з різноманітними тілесними ушкодженнями.
Закономірно, що за таких обставин справжній соціал-націоналіст Михальчишин не захищається лише тому, що згідно власноручної Ватри "сприймає подругу життя як античну Галатею, виплекану мрією" і тому власною пасивністю ставить її на "мармуровий п’єдестал і силою пристрасті, чуттєвості та незламної віри намагається перетворити її на прекрасну німфу, гармонічне втілення ідеї, жіночності та краси".
Така їхня одностайність на рушничку щастя свідчить про те, що Калетник зріклась фальшивих буржуазних умовностей та забобонів, бо прекрасно нарешті зрозуміла згідно власноручної Ватри Михальчишина, що "почуття соціал-націоналіста та соціал-націоналістки один до одного повинні бути сильнішими за танкову атаку на світанку, рукопашний бій стінка-на-стінку, ракетно-артилерійський удар по густонаселеному мікрорайону і килимове термоядерне бомбардування разом узяті".
У старомодному розумінні таких реалій можна було б подумати, що жіноче бажання стабільності знову комусь стало на шляху до мрії, у цьому випадку – мрії Юри Михальчишина про генеральську чупринку головного провідника націоналістів у світле майбутнє. Але світ постійно змінюється і жінка, як найбільш мінлива його істота, винятково чутлива до нових віянь та стартапів. Вона завжди є рушієм прогресу та модернізації, щоб там маскулінні істоти собі не понамріювали.
Навіщо махати кулаками, якщо можна думати головою, клікати мишкою та ще й відволікатись на амури у той час, коли хтось Інший так декамеронно і так камерно вже якийсь тривалий час може тримати у руці свого коханого нахтігаля? А тілесні ушкодження можна отримати й в купідонній боротьбі. Справжні соціал-націоналісти добре розуміють, що кобіти слухають вухами, а не кулаками. І саме тому тут і зараз звучить таке чуттєве й млосне у своїй діалогічності, таке неприховано футуристичне еренбі J*Davey "Listen".