Патетичне паразитування на бункерній лінійці про зомбі-нацистів з косплеєм російської стрічки Параграф 78.
Режисер Олексій Тараненко мушкою теліпається у павутині сценариста Ярослава Войцешека та його цитатного нанизування різних фільмів.
Зірки зрештою зайшлися так, що франкенштейнова манія сценариста Войцешека нарешті добралася до зомбі. До цього йому бракувало хіба режисера фільму Я працюю на цвинтарі (2022) та стрічок про зомбі-нацистів, які постійно щось згадували.
Після халтурного трешу Конотопська відьма (2024) Войцешек вже традиційно назбирав з мертвих частин новий сценарій. Колупатися у нутрощах його нового франкенштейна марна справа. Хребет – це цитатне нанизування бункерних фільмів про зомбі-нацистів Outpost (2008) та Outpost 2 (2012), де завжди варто мати на увазі Чужого (1979) Рідлі Скотта, Оселю зла (2002) Пола В.С. Андерсона та Doom (2005) Анджея Бартковяка.
Також тут варто згадати Overlord (2018) Джуліуса Ейвері про нацистські експерименти зі суперсолдатами у церкві та іспанську стрічку Malnazidos (2020) Хав'єра Руїса Кальдери та Альберто де Торо.
В останньому, до речі, під громадянської війни в Іспанії з нацистськими зомбі боролася об'єднана група франкістів та республіканців. Здається, що ідея об'єднати супроти російських зомбі групу ЗСУ та лугандонських сєпарів, прийде Войцешеку у голову в якомусь з продовжень Каховського об'єкта. Щось схоже на майже цілунок між хлопом-франкістом та кобітою-республіканкою тут також буде.
Десь трохи обабіч ще варто пригадати The Bunker (2001) Роба Гріна та один з найкращих фільмів з чогось подібного – Deathwatch (2002) М. Дж. Бассетта з їхніми постійними глюками. І вже зовсім для суголосного контексту в ущелині можна нагадати й про свіженький фільм The Gorge (2025) Скотта Дерріксона.
Все це дешеве місиво, де майже нема нічого свого, йде транзитом у думках Войцешека через російську стрічку Параграф 78 (2007) Михайла Хлебородова, яка щедро паслась на Думі, Оселі тощо.
З українських моментів у російському фільмі про недалеке майбутнє варто виокремити корабель "Запорізька Січ" з Іллічівська поблизу місця відпочинку Скіфа та українського персонажа Любу, якого всі називають хохлом. Цього господарського хлопа ще наприкінці кличуть підаром через братерську любов до свого друга Спама. Любою у сценарії Войцешека став персонаж Вакула.
Увесь бездарний гумор Каховського об'єкта у Запорізькій області разом з характерним пересуванням зомбі приходить саме з Параграфа 78. Усе інше висить збоку лахміттям – екстрасенсорна лінія, карикатурний грим зомбі, слабенькі діалоги, вселенський пафос під придуркуватий ню-метал, а також з'ява конотопської відьми у фіналі, що має всім сповіщати про подальше помноження франшизних кросоверів. Здається, що гра акторів, яку можна відзначити з перемінним успіхом, то чи не єдина заслуга режисера Тараненка у цьому фільмі.
Войцешек вкотре впарює зі своїм фірмовим рагулізмом суцільний непотріб. Невідомо чи варто шукати щось далі у паразитарній манії сценариста. Звісно, що люди, які не бачили жодного з попередніх фільмів, можуть тут ще чомусь зрадіти поміж ватних метафор. Для всіх інших – це лише мертве, механічне нанизування цитат заради якогось патріотичного ефекту. Все вже вкрали до Войцешека. Йому нічим тут здивувати.
Марина Кошкіна біля автівки не зовсім Меган Фокс у Трансформерах (2007). Вона разом з братом – не зовсім Карл Урбан та Розамунд Пайк у Думі. Це Марина так шукає Вітра у полі чи це таке вічне прокляття у цього сценариста? Войцешек гадає, що ніхто в Україні не бачив серіали Хлопаки та Легіон? Ніхто не дивився Венома?
Персонаж Монах Войцешека – не зовсім капрал Ерік Фантом з того ж Думу. Начебто іронічна синефілія ніяк не рятує сценариста від його впертої некрофілії. Зачіска Марини – не робить з нею Хижака, хоча б зі стрічки Prey (2022) Дена Трахтенберга.
Традиційна горорна рука нізвідки – навіть не смішить. Привіт оператору Хічкока – не тішить. Епізод про секс та Вакулу – це навіть не сміх з горорних кліше. Московський вчений Карлов з азірівкою – так собі (його зв'язані руки, а також жарт про відрубану руку Вакули – це з Malnazidos).
Керрі (1976) Браяна Де Пальми та Дім дивних дітей міс Сапсан (2016) Тіма Бертона тут присутні лише для того, щоб Фіалка просто попросила себе вбити? Цитата фемінного двобою віч-на-віч з Чужого – стерильна, що захланна душа Войцешека.
Він навіть Заборонений прийом (2011) Зака Снайдера згадав. Там, гляди, і на Хижу у лісі (2011) Джосса Відона та Дрю Годарда замахнеться. І куди ж без патетичного вознесіння у фіналі на кшталт З міркувань совісті (2016) Мела Гібсона.
Далі Войцешеку вже варто братися хіба за naziexploitation Ільза, вовчиця СС (1975) Дона Едмондса чи еротику Тінто Брасса Салон Кітті (1976). Еротику він, звісно, не потягне (таку зону бікіні нині вже не знайдеш), а тому на дозвіллі може хіба облизуватися на гомоеротику Загибелі богів (1976) Лукіно Вісконті.
Уся його сценарна діяльність – це облизування на чужу сметанку. Про чехословацьку стрічку Spalovač mrtvol (1968) Юрая Герца він просто може забути.
фото: dzygamdb.com