І над головою у нього чотко видно два круга.
Як і Дзідзя, цього спадкового принца галицького трешу, колись відкинули у своїй гріховній гордині обмежені хіпстерські маси, так і Садового хочуть скинути з пароплава історії деякі відомі та невідомі маси Львова.
Сміттєву кризу Львова трохи присипало снігом, а морози дещо вивітрили з пам'яті його аромати, але як тільки потепліє, то попливе усе те сміття вулицями міста до Ратуші, де й має бути у кожного порядного міста зливний отвір.
Якось взагалі дивно, що жевжикуваті львівські бариги ще й досі не продають бідним туристам ванні пробки а-ля львівська Ратуша.
Садовий бачить цю біду, відчуває це лихо усім тілом. Тому й вирішив скликати наглу сесію Львівської міської ради на Йордана, на самісіньке Хрещення Господнє, щоб усі, кому потрібно, побачили у ньому Божого сина.
Садовому відступати нікуди – позаду Львів, а спереду – депутати та якісь маловідомі бики, поміж яких вкотре простежується російськомовний слід, хоча вони ніби мають відповідати за розвиток громади, а, особливо, за розбудову Рясненської народної республіки.
Садовий вкотре сам вдома і знову один проти всіх. Депутати зиркають на нього скоса з-під лоба і несміло пащекують. Але дай їм тільки руку – роздеруть просто на жмути красивих мелодій. Усе застигло навколо в очікуванні падіння Садового.
І навіть рідна Самопоміч до одного місця. Міська фракція прийшла до сесійної зали організованим натовпом, подібним анонімні бики виходитимуть назад опісля організованої наруги над сесійною залою у цей святий для кожного християнина день. Якщо що, то ці нерозумні телятка самопомічно пристануть до першої найліпшої пипки.
Усі тільки й чекають щонайменшої хиби Садового. Ось й заступник Садового Москаленко, якого чомусь пророкують у майбутні бургомістри Львова, якось так несподівано схуд, підстригся та молодшав, і нарешті набрався у погляді якогось державницького статусу, змужнів впевненістю. Тільки оправа окулярів збоку якась занадто нетрадиційна, але добре, що не в сіточку.
Садовий дещо неуважно сьогодні дивився на себе у дзеркало, а ніхто з його підданих не насмілився йому вказати на це, і, можливо, саме ті перші ментики його занепаду?
Усі чекають на це та сподіваються. Сподіваються та мріють. Ось сибарит Козловський, праве зап'ястя якого обмотане якимись помічними для бізнесу шворками, крутить на мізинчику телефонний чохол. Це, певне, сліди праведного гніву БПП, тому що саме так Садовий крутить на печеристому місці всі пагорби Львова.
Хлопчики – чекають, а дівчатка – усе січуть.
Січуть та жують.
Це саакашвільна Шелестак (з роду Парасюків) прийшла підтримати власною саакашвількою рясненську очману – Лесю Турашвілі.
У цьому застиглому очікуванні природи депутати починають косити один під одного, зливатися перед очима в середньостатистичний образ львівського депутата, в однорідну та знеособлену біомасу.
Укроп вже не знає, що йому придумати та ображається на втомленого Садового, який у такому стані рідко коли першим демонструє якусь ініціативу. А Зіня поволі починає прозрівати, що у такому болоті мером йому швидко не стати, а якщо й стати, то навіщо йому така холера потрібна? Сидиш собі тихенько модеруєш, а ще краще – крейсеруєш автівкою з подругою, і ніхто, ніхто не лізе тобі у душу та інші інтимні місця.
Маєш місце скраю і ніхто тебе не рухає.
Але понти та амбіції то велике цабе, ось і Валєра кучерявою фризурою усе більше уподібнюється до Гуті. Але Гутя хоч природний у прикиді пляжного мафіозо з книги П'юзо, а який з Валєри барига? Максимум – це рекламу чаю "Принцеса Нурі" (а не мультик Тачки, як усі собі подумали)
Але найбільше ображається на безгрішного Садового маленька фракція Української, але такої манірної Галицької партії. Вони осоружно подивляють, що Садовий може собі скакати на білому конику поміж сміттєвої кризи й навіть ще мати якісь плани, про які вони у галицькій партії, чомусь нічого не знають.
І подивляє їх саме Садовий на білому конику поміж сміття, а не те, що вони не знають про його плани. Горда, але маленька галицька партія ображена такою кривдою, таким привселюдним афронтом щодо їх маленьких членів і тому уклінно просить надалі навіть не намагатися питатися її мудрої та притомної думки, цієї посестри Мельпомени.
У Галицькій партії ще люблять потриндіти про апофатичне богослів'я, однак навіть приблизного уявлення не мають про це, а тим більше не помічають для цього жодного практичного застосування у всі щілинки світобудови.
Цікаво, що Садовий під час своїх спічів, де він схиляє всіх до спільної відповідальності за львівське сміття, малює на папірчику якісь хмаринки темряви. Він, наче Бог Псевдо-Діонісія Ареопагіта ховається у недосяжній темряві своїх неосяжних задумів. Навіть сам Мойсей зміг побачити Господа лише зі спини, тому й анонімні бики та самопомічні тельці побачать лише спину Садового, коли він втікатиме зі сцени крізь лаштунки до малої сесійної зали.
Але коли Садовий не втікає після голосування за майданчики для перевантаження сміття у кожному районі Львова, то він ображається на українську державу, яка не зовсім цінує державницьке місто Львів та його скромну постать у історії України 21 століття.
Садовий просить українську державу зайняти державницьку позицію та вилизати Львів, бо інакше буде лихо, інакше буде біда. Вже навіть закордон підтримує Садового, але тільки не рідна держава. У цивілізованому світі, голосить непомильно він, такі питання вирішуються елементарно просто. Вирішуються, бо є спільна відповідальність, допомога та солідарність. Але яка в Україні солідарність, лише – БПП. Садовий багато говорить про те, що у біді усі мусять бути разом, у купочці. Що цей шлях ми (а не він) повинні перейти з гідністю (добре, що не по-новому). Що це справді надзвичайна ситуація (добре, що не потойбічна).
Садовий бачить усіх, Садовий бачить кожного, але не чує тільки себе, оскільки щось подібне вже було, коли його розпинали 15 вересня минулого року. Щось подібне, бо цього разу Садовий вже обіцяється возити львівське сміття закордонами, тому що там вже йому пообіцяли руку дружби міста-побратими Львова. Львівське сміття їздитиме до Європи (можливо, й Канади), але як після того там дивитимуться на державу Україна, допитується лукаво Садовий.
У цей час люди починають кричати: "дайте людям слово" і так поступово починає руйнуватися святкова картинка Садового. Святі вуста Садового пересердя починають ворушити губами про себе богопротивне слово "блять", за яке він, звичайно, що покається на наступній сповіді, опісля якої прочитає декілька разів Богородице Діво та Отче наш.
Між ним та ними стоїть Муніципальна варта, але уся вона до одного місця, коли почнеться народний ґвалт, а собаки почнуть рвати повітря на клапті рисі.
Бійка полізе вперед, а Турашвілі вилізе на колону й кричатиме: "дайте одному слово і буде порядок". Бійка урочо гряде під гімн України, перед яким депутати ще встигли проголосувати за потрібне рішення. Турашвілі гарпією батожить своїх пекельних церберів, мегерою закликає їх вперед з високої колони. А де ж вірні пси-хіпстери Садового? Чому не закривають вони його своїми юними тілами від цієї гієни?
З тієї колонної безкарності організованого натовпу та його неугавного гамору Турашвілі кричить Садовому йорданське вітання: "Ти шо, блять, сука ти йобана". Братани остаточно прориваються до сесійної зали. Турашвілі каже Садовому своє тверде турашвільске слово й стрибає з колони так, що ледве не вбивається. Вона фурією носиться залою і безладно репетує: "Шо за хрєнь, яке Рясне?"
За бійкою хвостиком й Радик підтягнувся підтюпцем з телефоном і короткозоро шкіриться зіницями у шкірянці.
Турашвілі далеко не втікає від радикового трешу з трусєлями та починає нарікати, що Садік чомусь проводить сесію на свято, а її рясна статистика повідомляє їй у голову те, що він взагалі всі сесії проводить у святі дні.
Та тут нічого не може керувати, кричить вона далі, кромє чорта, галімого Садового. А потому благочинно повідомляє: "Христос ся хрещає. Люди пам'ятайте, що ми християни, бо зроблять з нас ідіотів. А ми абсолютно здорові. Ми абсолютно чемна громада". Мешканці її Рясного спокій забули, але мешканці Рясного, окрім усього іншого, спокій забули й від колонок отця Ковпака, які фігачать децибелом благу вістку на усю далечінь. Про це Турашвілі, як ковпакова парафіянка, чемненько мовчить.
А десь там, дещо раніше поміж депутатів, можна було помітити цього хлопчика. Достеменно невідомо, хто цей голос волаючого у пустелі, можливо, що це сам Христос. Але Христос інакший, поки що це час Івана Предтечі.
А саундтреком до цього йорданського цирку буде шедевральна тема Piero Piccioni до еротичного фільму 1969 року Camille 2000.