Зів'яла карикатурка нового проєкту Святослава Вакарчука на Святослава Вакарчука.
Схоже, що новий проєкт Святослава Вакарчука обабіч мілководдя Океану Ельзи стане ще одним карикатурним пам'ятником його фанаберистої творчости.
Новий проєкт "Оранжерея" від Святослава Вакарчука чудово вписується у безнадійний стан цього етапу розвитку нової української музики, який, можливо, колись і стане якимось пагінчиком дотичним до чогось вартого уваги (або буде пересторогою, вказівником на те, як не треба музикувати). Нинішній етап української музики – се лиш перегній, мертві рештки, де всі як один є палкими фанатами книги Остіна Клеона "Кради як митець". А оскільки майже всі нові вкраїнські музиканти далеко не мистці, то й крадуть вони, хто як може.
Потяг Вакарчука до закордонних скарбничок ніколи не був особливою таїною (хіба що для деяких палких юнок), і, окрім всього іншого, Варіанти ще п'ять років тому писали про його натхненне надихання кліпами Вудкіда під час створення кліпу "Не твоя війна". Згодом на Вудкіді ще добряче попасеться Фагот з ТНМК. Хоча, звісно, бували у Вакарчука й потяги в зворотньому напрямку, так, наприклад, на альбомі "Без меж" (2016) він вже хотів погрітися у променях безсмертної слави Володимира Семеновича Висоцького.
Перший трек нового проєкту Святослава Вакарчука "Оранжерея" називається "Знову". І це традиційний вакарчукізм, який відразу перетворюється на карикатурку та безбожно фальшивить. Це типові для Вакарчука мантри інфантильного панувальника та страждання наказовим способом: "не говори", "стань сильною", "вбий", "передавай", "злий", "зелений чай" (типу, привіт своєму ж проєкту Брюссель 2012 року з алюзіями на французів Air). Добре, що тут ще немає "заради Бога не кінчай" і якось вже зовсім дивно, що вкраїнські феміністки за щось подібне ще досі не приплели до постаті Вакарчука щось абьюзерське. Хоча, можливо, це саме так він надихався нещодавнім коубом Варіантів після звістки про його друге відшестя з політики.
"Знову" – це вкотре щось тепличне та хиряве з області самоповторів-ауттейків, яке так нагадує своїм варіаціями трек "Обійми" з альбому "Земля" (2013).
"Обійми" ж, зі свого боку, нагадували усім своїм про трек "Lightning Rod" американського гурту Guster з альбому 2006 року "Ganging Up on the Sun".
Але "Знову" ще більше нагадують трек "Closer" норвезької співачки Ane Brun з цьогорічного альбому "How Beauty Holds the Hand of Sorrow".
Це обкладинка альбому Ane Brun "How Beauty Holds the Hand of Sorrow" (2020).
А ось це кадри з кліпу "Знову" Святослава Вакарчука.
Якщо це так Вакарчук ще й стібеться (з місцевих лохів-меломанів), то вже хочеться чогось більшого у цій його іпостасі замість набридлого та вихолощеного щему комусь молодшому. Має ж десь там бути в його засіках хоч якась дещиця гумору, якщо він вже міг якось присобачити в сатанинську музичку Христини Соловій похоронний марш Шопена.
А там дивись, і його можна було виколупати з комфортної черепашки-оранжереї, щоб почути його варіації на треки Ane Brun "Worship" (feat. José González) чи особливо "Do You Remember" з диску "It All Starts with One" (2011).