Блокада Галицького районного суду стала новою формою протесту львівських правих.
Ще наприкінці січня добробати дали зрозуміти широкому загалу, що суддя Котельва втекла з Донбасу до Львова і їй доручають судити учасників АТО, які у побутовій бійці завдали ушкоджень працівнику СБУ Валентину Будьку.
Тому призначене на сьогодні судове засідання ще до початку віщувало несподіванки. Кілька десятків правих активістів прийшли в Галицький районний суд підтримати підсудних Марзака, Жикола, Мазорчука, Мірошника вони ж Мішаня, Несмачний, Фашик та Морячок.
Анонсоване на 11:30 засідання відтягувалось і група підтримки вирішила сублімувати в холі палацу правосуддя. Їхні вигуки було чути навіть на третьому поверсі, де суддя Котельва налаштовувалась на непростий суд.
Праваки знаходять жертву свого праведного гніву і доводять адвокату потерпілого хто кого захищає насправді.
12:35 – всі в залі, суд іде. Активісти тиснуть руки підсудним, ті намагаються триматись, хоча рік тримання під вартою відбився на їхньому здоров’ї. Найактивніші представники групи підтримки стають поруч з лавою підсудних: відеокамери напоготові, відчувається напруга.
Репліки судді та прокурора стислі, хоча слова останнього на задніх рядках не чують, час від часу вигуками його просять говорити голосніше. До судді таких претензій нема, однак під час її реплік з гальорки чутно незадоволення з мотивів її нечесності.
Адвокати виглядають дещо збентеженими. Світлана Куспись зачитує клопотання про зміну запобіжного заходу чітко та впевнено, незважаючи на те, що це чотири сторінки тексту. Вона обґрунтовує своє клопотання про взяття на поруки судовою практикою (справами громадян України проти своєї держави у Європейському суді з прав людини), нормами кримінального процесуального законодавства, Конституції. Її двом колегам дещо важче, – суддя вимагає звертатись українською, вони беззаперечно переходять на державну, але в них виходить суржик.
Адвокат потерпілого також в складному становищі – його репліку раз у раз перебивають активісти, які нагадують про те, що їх побратимів досі не допитали. Адвокат працівника СБУ Будька все ж завершує свою репліку і підтримує клопотання прокурора про продовження тримання під вартою.
Сьогодні це головне питання не лише для підсудних, а й для їх батьків. У натовпі їх найлегше розпізнати: на них немає камуфляжу, нашивок, шевронів, правої символіки. Їх них сумні опущені очі.
Гостроти додає той факт, що один з підсудних має букет захворювань і ризикує втратити слух.
Дебати тривають недовго, адвокати скаржаться на те, що суддя їх перебиває, чого не було під час виступу прокурора. Приблизно о 13:10 суддя йде до нарадчої кімнати.
Вона залишає зал і в ньому стає гарячіше: в прямому і переносному значеннях.
Активісти починають давити на прокурора різними аргументами. Хтось стверджує що він є прихожанином церкви Анни і ходить туди хизуватись піджаком, а навіть якщо й відмолювати гріхи, та невідомо чи це йому вдасться. Батько підсудного Марзака, в пориві гніву дивлячись на похнюпленого прокурора, російською цитує Булгакова: «В белом плаще с кровавым подбоем, шаркающей кавалерийской походкой, ранним утром 14-го числа весеннего месяца нисана в крытую колоннаду между двумя крыльями дворца Ирода Великого вышел прокуратор Иудеи Понтий Пилат.»
Він пропускає слова, але говорить впевнено та голосно, перекрикуючи шумок залу. Він просить прокурора глянути очі в очі, але той втупився в свої папери.
Незворушними є хіба конвоїри, які розідляють зал на зону учасників засідання (суддя, двоє адвокатів-жінок, прокурор, секретар) та решту (підсудні, активісти, журналісти, батьки, адвокат потерпілого, група підтримки).
Приблизно о 13:40 суддя встає, щоб зачитати вердикт. Суддя Катерина Котельва читає ухвалу монотонним, сталевим голосом, місцями це нагадує священика на Літургії.
Вона оголошує про продовження терміну тримання під вартою на 60 діб, та ше до кінця не заслухавши ухвалу активісти ставлять одну лавку на іншу. Маленька барикада заблоковує вихід. Суддя, незважаючий на колапс, всідається на крісло і незворушно дивиться на шоу. Силовиків ніхто не провокує, їм ніхто нічого не наказує, вони й далі розділяють зал.
Вимога блокувальників одна – в законний спосіб відпустити підсудних додому, на поруки нардепів.
Хтось викликав поліцію, трійко копів, бачачи відносно спокійну обстановку, йдуть до секретаря суду, про щось шепочуться. Між тим активісти вигукують патріотичні гасла і не скупляться на словесні образи в сторону судді-біженки. Остаточно Котельва втрачає репутацію в їх очах під час виконання гімну, адже співає його сидячи.
Активісти потроху освоюються в залі: обговорюють подальшу тактику дій, розважають підсудних побратимів, адвокати ведуть переговори з суддею.
Близько 14:30 до залу заходить Андрій Рожнятовський, він тут лише на 5 хвилин. Бойовий дух активістів підтримує любитель патріотичної поезії та пісні.
Йому конкуренцію складає відомий у правих колах поет Юрій Руф.
Підсудним приносять сухпайок: білий хліб з маслом, який просять сфотографувати щоб всі бачили чим держава годує своїх захисників.
Акивіст ОУН Антон Петрівський оголошує, що про блокаду стало відомо на Львівській хвилі, яка по телефону бере в нього коментар. Власники ґаджетів роблять фото-відео і заливають його в нет. Тим часом на екрані вмикають трансляцію з камер спостереження залу.
Активісти вірять, що міліція не застосовуватиме силу, адже в противному випадку на допомогу прибудуть сотні таких, як вони.
О 15:50 приходить судова міліція: два командири в штатському, вони про щось шушукаються з суддею. З вулиці приносять пиріжки й воду, помітно, що дехто потурбувався про своє дозвілля у судовому колапсі. У залі пахне випічкою і затягуванням кінця процесу…
У кварталі між вулицями Залізнична-Стороженка перехожі також помічають більшу кількість силовиків, ніж звичайно: два спецбуси міліції стоять на Залізничній, 50, біля яких у бойовій готовності спецпризначенці, і два "Пріуси" поліції – на Шараневича.
Бійці АТО на лаві підсудних зараз не лише у Львові. Кримінал бійцям АТО шиють в Києві, на Закарпатті. Тож візьмімo до уваги, що ми лише починаємо пожинати плоди повернення солдатів з війни, учасники якої звикли вирішувати спірні питання силою. Багато з них мають психологічні проблеми, психічні відхилення, і нема на то ради. Про це багато років тому йшлося в афганській пісні Наутілуса.